Про користь «порушення» правил

Позавчора в Україні вперше побував і прочитав лекцію японський Нобелівський лауреат з хімії, президент Дослідницького інституту природничих наук RIKEN Рьодзі НОЙОРІ. Нобелівську премію вчений-хімік отримав у 2001 році спільно з Вільямом Ноулзом і Баррі Шарплессом «за дослідження, що використовуються у фармацевтичній промисловості, — створення хіральних каталізаторів».

Нойорі є активним прихильником об’єднання зусиль у сфері науки. «У цьому столітті нам доведеться співпрацювати — задля того, аби наш вид вижив», — наголосив він під час лекції під назвою «Наука формує майбутнє». Найбільшими викликами для людства вчений називає бідність, потребу у дедалі більшій кількості харчів, скорочення середньої тривалості життя. На думку Нойорі, вирішення цих проблем можливе лише тоді, коли інтерес науковців вийде за межі державних кордонів, зокрема .

Коментуючи останні досягнення центру RIKEN, Рьоджі Нойорі виокремив два останні. Це — проект під назвою SACLA (рентгенівський лазер на вільних електронах), а також так званий «комп’ютер К» — надздібну лічильну машину, визнану у 2011 році основним суперкомп’ютером. Обидва ці проекти, — розповів Нойорі, — свого часу стали можливі, зокрема, завдяки підтримці Тоїчі Сакати — тодішнього виконавчого директора центру RIKEN, який зараз є послом Японії в Україні.

— Пане Нойорі, чому ви вирішили прочитати лекцію в Україні? До цього вас спонукав посол Японії в Україні Тоїчі Саката чи інтерес до країни?

— Обидві причини. Я вперше відвідую Україну, Київ. І я вшанував запрошення від пана Саката. Я ціную його лідерство в галузі науки і технології в Японії. Він також є членом RIKEN, тому ми знаємо один одного.

— А що ви знали про Україну, українські досягнення у науці до того, як прибули сюди?

— Пан Саката мені розповів, що Україна дуже зацікавлена у розвитку науки. Він рекомендував нам налагоджувати співпрацю з Україною на основі величезних інфраструктурних проектів, до створення яких був причетним пан Саката.

— Чи доводилось вам працювати з українськими науковцями?

— Ні. На жаль, у мене не має повної інформації щодо українських науковців. Але в мене склалося таке враження, що зараз вони роблять свою роботу всередині України. Тому я сподіваюсь, що ще більше українських науковців будуть працювати разом з іноземними науковцями за кордоном. Але ми намагаємось посилити співробітництво між українськими науково-дослідними інститутами та промисловими підприємствами.

— Ви згадали під час лекції один такий проект співпраці з НТУУ «КПІ»...

— Так. Ми підписали меморандум про співпрацю з НТУУ «КПІ» та розпочинаємо дослідження у сфері низьких температур з Фізико-технічним інститутом низьких температур. І це якраз є лише початком нашого співробітництва. Я також вважаю, що спілкування між українцями та японцями, які мають різні точки зору, є дуже важливим для розвитку науки.

— Якою мірою досягнення в тій області, якою ви займалися і займаєтеся, відображаються на розвитку сучасних технологій?

— Я зробив зовсім мало. Промисловість використала і використовує мої досягнення. Я працював науковцем в університеті у зовсім невеликій лабораторії, яку відвідувало 20 студентів. І це все. Важливим було інше. А саме те, що мене оточувало багато друзів з промисловості. Вони часто відвідували мене, щоб поговорити про мою наукову діяльність. І тому мої наукові розробки швидко знаходили промислове застосування. Це дуже важливо.

— У нашій країні існував й існує поділ: науки дослідних інститутів і науки університетів. Це не завжди позитивно позначається на якості університетської освіти. Що потрібно зробити, на вашу думку, щоб досягнення науки більш активно впливали на рівень і якість університетської освіти?

— Я б вам рекомендував інтегрувати багато елементів, оскільки структурно дослідження визначається академічними інститутами та промисловістю, але вони не є зв’язаними. Мета кожного з них є зовсім різною. І питання стоїть в тому, як поєднувати науку і технологію. І це залежить від вас. Окрім того, дуже важливою є освіта в університетах. Деякі студенти продовжують академічну діяльність, а багато інших йде у промисловість. Я вважаю, що промисловість повинна більше приділяти уваги і ресурсів вищій освіті і виховувати соціально орієнтованих людей. І проблема в тому, що ми маємо заохочувати студентів більше використовували знання. Університетські професори не мають досвіду в промисловості та економіці, тому, мабуть, більш ефективним було б залучення спеціалістів з промисловості та економіки до викладання у вищих навчальних закладах. Звісно, університетські професори не є вченими-економістами, але вони мають співпрацювати. Тим більше, що промисловості, університетам і дослідницьким інститутам надає підтримку уряд, який існує за рахунок податків.

— Багато вчених, які активно займаються науковою діяльністю, намагаються зосередитися на розвитку своєї, конкретної області. Як ви вважаєте, чи важливо і перспективно проводити дослідження в суміжних галузях знань?

— Молоді люди дуже гнучкі у мисленні. Але ставши старшими, вони не використовують цієї гнучкості і йдуть по одному шляху. Тобто, питання в тому, як виховати студентів з гнучким мисленням. І тут найважливішим є знайомство індивідуума з різними культурами: науковою, екологічною та іншими і поєднанням цих культур. Все це дуже важливо. Я відчуваю, що українські молоді люди та науковці якраз працюють у своїй країні. На мою думку, українське суспільство має бути більше інтерналізованим, мати контакти з азійськими та європейськими країнами.

— Пане Нойорі, ви тут, у Києві, вже сказали, що однією з рис науковця є допитливість. Які ще риси мають бути у справжнього науковця, щоб отримати Нобелівську премію?

— (Сміється.) Нобелівську премію отримати легко, а можливо і складно. Але це просто. Вам треба лише відрізнятися від інших. Це надзвичайно важливо. Це зовсім відрізняється від Олімпіади. Ви можете отримати золоту медаль у забігу на одній доріжці, але при цьому потрібно дотримуватися суворих правил. Якщо ви порушите правила, то не отримаєте золотої медалі. А щоб отримати Нобелівську премію треба йти іншим шляхом від інших. Але допитливість є дуже важливою. Багато талановитих студентів роблять теж саме, що й інші, тому що вони розумні. Але вони переконані, що переможуть, якщо будуть бігти по тій самій доріжці. Багато нобелівських лауреатів є унікальними, іноді — божевільними. Я є винятком, тому що є врівноваженим. (сміється)

Чому ви смієтесь? (у кімнаті сидять посол з дружиною та співробітники японського посольства. — Авт.) Я суджу про себе, як про людину яка є збалансованою, щоб отримати Нобелівську премію. На щастя, я її отримав. Але ви знаєте, що багато успішних митців, науковців є трішки божевільними у той чи інший спосіб. Я часто кажу молодим студентам: вам не треба імітувати інших людей, вам треба йти своїм шляхом. Це найголовніше.

— Як змінилося ваше життя після отримання Нобелівської премії?

— У моєму випадку — я перестав займатися дослідженнями. Мене попросили, щоб я постав перед загальною публікою. Пан Саката запросив мене до RIKEN. Тоді він керував відділом освіти, науки та технології. Я став щось на зразок жертви.

— Жертвою чого, як це зрозуміти?

— (Сміється.) Стати адміністратором і менеджером RIKEN було для мене великим викликом. Втім я радий цьому.

Саката ТОЇЧІ: — Ми довірились відмінному менеджменту пана Нойорі, тому і запросили його до RIKEN.

— Пане Нойорі, на вашу думку, досягнення науки впливають на психологію суспільства, його культуру, спосіб життя? Чи завжди такі досягнення корисні для розвитку людини?

— Загалом, наука і технологія є дуже важливими для сучасного суспільства. Звісно, найбільш важливим є продовження тривалості життя, яке упродовж одного століття збільшилося з 45 до 80 років. Також йдеться про зовнішнє посилення фізичних здібностей людини. Ви отримуєте багато навиків і здібностей від батьків. Але вони є обмеженими. Ви не можете бачити надто великі і надто маленькі предмети. І у нас є так багато приладів, які дозволяють це зробити. Ви можете бігти швидко, але на обмежену дистанцію. Але ви можете керувати авто, літаком і так далі. Здібності нашого тіла підтримуються зовнішньо за допомогою сучасної технології. Але проблема в тому, що люди не дуже визнають важливість науки і технології, тому що все їм доступно завдяки інженерам, технологам та виробничим підприємствам. Нам треба переконати молодь у важливості науки та технології. І це не магія, наші попередники і ми зробили надзвичайні зусилля, щоб зробити щось нове.

— Пане Нойорі, недавно вийшла книжка «Ад» Дена Брауна, сюжет якої полягає в тому, що один науковець, який задля збереження людської раси придумав, можна сказати, біологічний спосіб зменшення росту населення на планети. Що ви можете сказати про це?

— Ми не повинні ставати божевільними. Найважливіше те, що у минулому мета науки полягала у створенні нових знань. Ньютон, Айнштайн та інші божевільні розвивали нові знання. Але ситуація має змінитися. Науковці мають працювати для суспільства в суспільстві. Раніше вважалось, що природнича наука просто для отримання знання, а зараз ситуація міняється, зараз природнича наука має бути для суспільства. Я сподіваюсь, що в Україні у такому напрямку буде розвиватися природнича наука

Молодих науковців потрібно навчати і виховувати у такий спосіб, щоб вони підтримували все людство. На моє глибоке переконання, розвитком технологій та науки мають займатися молоді люди та жінки, і, зокрема, останні будуть відігравати все більшу роль у цій сфері.

— Деякі українські вчені говорять, що якщо вчений працює в Україні, то у нього немає шансів отримати Нобелівську премію. Чи має значення, де працює вчений, щоб стати лауреатом Нобелівської премії?

— Ні. У вас є шанс, навіть якщо вас не дуже підтримують. Можливо молоді науковці, студенти роблять щось відмінне від того, що роблять науковці в інших розвинутих країнах. Таких можливостей є багато. Коли я вперше потрапив до США у 1969, понад 40 років тому, Японія була дуже бідною. Економічний розрив між США і Японією становив, щонайменше, 10 разів. І я побачив так багато талановитих студентів у Гарварді, МТІ, але майже жоден з них не отримав Нобелівську премію. А я діяв зовсім інакше, ніж ці хлопці. Тому у вас є багато шансів почати щось нове. І через тридцять років хтось з науковців отримає Нобелівську премію.