Перейти до основного вмісту

Про нас

26 грудня, 00:00

«З кінця вісімдесятих, коли радянські євреї почали отримувати у великій кількості виїзні візи, єврейське населення в Україні скоротилося вдвічі, вважає Леонід Фінберг, директор Інституту іудаїки. І більшість емігрантів — молоді, так само, як і кращі дослідники інституту, в той час як ті, що залишаються, швидко вимирають. «На кожну народжену єврейською мамою дитину, — каже він, — припадає дев’ять смертей. Якщо люди старше 50-ти становлять 25 відсотків усього населення, то в єврейській громаді більше 50 відсотків»... У масовому від’їзді слід звинувачувати насамперед жахливу економіку, яка занепадає щороку з часу набуття незалежності. Інша причина — недостатня допомога тим, хто хоче розбудувати іудаїзм у себе на батьківщині. Жодне з підприємств в Україні з єврейським капіталом із-за кордону не заохочує людей залишатися, в той час як 16 недавно відкритих єврейських шкіл викладають івритом, готуючи до життя в Ізраїлі, а не ідішем, що є історичною мовою для українських євреїв».

«Економіст», 19 грудня—1 січня

«Валерій Лобановський, похмурий вождь українського футболу, не знаходив втішних слів для багатих західноєвропейських клубів, які вишикувалися в чергу за його зоряними гравцями. «Ми вийшли до чвертьфіналу Ліги чемпіонів, — сказав він. — Ми хочемо виграти Лігу чемпіонів»... Речник клубу Олексій Семененко додав: «Тільки ветерани, такі як Олег Лужний і Олександр Головко, що зробили для клубу багато корисного, отримали дозвіл на виїзд за кордон»... Шевченко зазначив, що він з радістю залишається в Києві, отримуючи нині, за оцінками працівників клубу, близько $100000 щороку — багатство за українськими стандартами, але копійки для гравця світового класу. Однак щодо «Динамо», що становить більшу частину української національної збірної, застосовують більш витончені методи переконання — використовуючи водночас важелі впливу уряду й родинні зв’язки».

«Дейлі Мейл», 21 грудня

«Росія, Казахстан й Україна продали Індії гарячокатану металопродукцію за такою низькою ціною, як $180 (7650 рупій) за тонну. Згодом вартість, яка включає мито на імпорт й інші податки, доходить до близько 11500 рупій за тонну. Таким чином ввезена металопродукція набагато дешевша місцевої сталі, що коштує 13500 рупій за тонну. Попередження про антидемпінг щодо імпорту з Росії й України нині зафіксувало мінімальну ціну... «Ми сподіваємося, що він (антидемпінговий процес. — Ред.) буде стимулом... для місцевих виробників...»— каже Фірдозе Вандревала, віце-президент компанії ТІСКО».

«Індіа Тудей», 21 грудня

№249 25.12.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»

Delimiter 468x90 ad place

Підписуйтесь на свіжі новини:

Газета "День"
читати