Про нас

Новий політичний рік на Україні вже майже традиційно починається з чергового міжнародного скандалу. Але якщо раніше в таких ситуаціях Київ хоча б формально розглядали як суб’єкт міждержавних відносин, то тепер, схоже, йому відводять роль тільки об’єкта, яким досить легко маніпулювати в інтересах сильних геополітичних гравців. У січні поточного року у британській «The Times» з’явилася публікація (з посиланням на анонімне джерело в американській адміністрації), де наведено нові дані про нелегальну торгівлю України з Іраком всупереч режиму санкцій ООН. Джерела The Times звинуватили Україну в передачі Іраку понтонних мостів, а також іншого саперного й тилового обладнання. Минулого року обвинувачення щодо незаконного продажу режимові Хусейна українських установок «Кольчуга» призвели до помітного охолодження україно-американських відносин. Важко повірити, що в цій ситуації, та ще й під пильним наглядом міжнародних військових експертів, Київ, який не розплутав наслідки старої афери, вплутався в нову. Тим більше, що основною метою та першочерговим завданням усіх вищих посадових осіб України на 2003 рік, згідно з новорічно-різдвяними промовами керівництва країни, стане нормалізація відносин з США та найактивніша інтеграція до західних структур. Тому недивно, що у відповідь на публікацію британського видання всі українські керівники, які мають хоч найменший стосунок до даного питання, негайно оприлюднили заяви про неможливість такої оборудки. І ось що дивно — з боку Заходу не пролунало ані підтверджень, ані спростувань сенсаційної публікації. Продовження «Іракгейту» — це елемент абсолютно іншої американської гри. Українські понтонні переправи — звичайно ж, не хімічна або бактеріологічна зброя. З іншого боку, саме ці переправи, що невідомо яким чином потрапили на територію, підвладну Саддаму Хусейну, можуть слугувати новим інформаційним приводом для продовження антиіракської кампанії. Інтереси України в цій делікатній справі, природно, не враховують: Захід дедалі частіше забуває про її існування.

Замість невиразних політичних розмов зі своїми майбутніми сусідами Європейському Союзу слід було б сконцентруватися на економічних питаннях і відкрити свої ринки, пропонуючи нормальні та дієві угоди про вільну торгівлю. Ці угоди, однак, повинні базуватися на членстві у Світовій організації торгівлі. Сьогодні до неї входять тільки Киргизстан, Грузія, Молдова та Вірменія. Інші пострадянські країни, по суті, є ізгоями в міжнародній торгівлі. Їм необхідно стати членами СОТ, особливо великим країнам: Росії, Казахстану та Україні. ЄС повинен зробити все можливе для прискорення прийняття їх до СОТ. Крім того, насправді ринкові економіки в регіоні, особливо в Україні, повинні отримати статус ринкових, що сприятиме захисту від антидемпінгових розслідувань.