Про нас

Підготовка саміту СНД спричинила запеклі дебати між міністрами закордонних справ. Тон задав Кремль, зробивши заяву у вигляді попередження: «Росію не влаштовує становище, за якого вона фактично субсидує економіку кількох країн, постачаючи їм енергоресурси за збитковими для себе цінами, а народи там, як і раніше, голодують. Саме такі ситуації й створюють підґрунтя для «помаранчевих революцій». Насамперед це стосується України. Після розпаду СРСР Росія продовжувала постачати дешеву енергію своїм сусідам в обмін на їхню політичну лояльність. Але після демократичної революції в Грузії та зимової революції в Україні ця модель інтеграції опинилася під питанням. Звісно, міністр економіки України Сергій Терьохін підкинув дров до багаття, заявивши минулого тижня, що цього року Україна вийде з договору про ЄЕП із Росією, Білоруссю та Казахстаном. Відтепер Київ визначає своїм стратегічним завданням вступ до Євросоюзу і до створення ЄЕП ставиться скептично.

Ющенко, до якого з самого моменту його обрання в грудні 2004 року Москва відчуває неприязнь, продемонстрував добру волю, взявши участь у зустрічі чотирьох учасників Єдиного економічного простору — зародка економічного союзу, що об’єднує Росію, Україну, Білорусь і Казахстан. Недавно, щоправда, один український міністр заявив, що Київ, який набагато більше зацікавлений у зближенні з Європейським Союзом, можливо, залишить цей простір, де Росія відіграє провідну роль. Не припиняючи діалогу з Москвою, Ющенко і Саакашвілі 12 серпня запропонували також створити ще одне регіональне об’єднання, що отримало назву «Співтовариство демократичного вибору», до якого повинні увійти країни, що справді обрали для себе демократію та ринкові відносини, а це означає: без Росії Путіна.

Переломним моментом у долі СНД стала зустріч у Боржомі президентів України та Грузії. Віктор Ющенко та Михаїл Саакашвілі висунули пропозицію створити на пострадянському просторі нову організацію, названу ними Співтовариством демократичного вибору. Вони окреслили приблизні кордони нового утворення: країни Балто-Чорноморсько-Каспійського регіону. Віктор Ющенко заявив, що причиною створення Співтовариства демократичного вибору є зовсім «не бажання товаришувати проти когось». Його мета — звільнення регіону від якихось розділових ліній і духу конфронтації, сприяння урегулюванню заморожених конфліктів і захисту прав людини. Тим часом у Кремлі спробу вирішити заморожені конфлікти без участі Москви явно не сприймуть із таким же оптимізмом... Із розколом СНД у Росії вже змирилися. Причому російська влада вирішила остаточно зафіксувати це розділення не політично, а економічно. Жодних альтернативних організацій не створюватимуть, просто члени СНД умовно поділятимуться на «чистих» і «кольорових», і «кольоровий» табір втратить усі колишні пільги на закупівлю енергоресурсів.

Біля східного кордону ЄС посилюється традиційна боротьба за вплив між Польщею та Росією. Україна, Білорусь і Молдова стали полем бою між орієнтованою на Атлантику й європейські цінності Польщею та євразійською й авторитарною Росією. Польща не прагне контролювати регіон. Вона використовує всі нові важелі в рамках ЄС і НАТО, а також свої особливі відносини зі США, щоб втягнути Україну, Білорусь і Молдову в західну орбіту. Більш того, приклад «Солідарності», як і раніше, живий у країнах, не здатних побудувати демократії та відкриті економіки через свою залежність від російської політичної еліти. Україна та Грузія пережили мирні революції, засновані на моделі «Солідарності», і їхні уряди прагнуть перетворити свої країни на прозахідні системи, попри всі перешкоди. Варшава взялася представляти інтереси України в питаннях, що стосуються її інтеграції в ЄС і НАТО, оскільки вважає, що лише це може стабілізувати регіон.

Після революцій у Грузії й Україні під питанням опинилося існування СНД, створеної на розвалинах Радянського Союзу. Але неясна й доля Співдружності демократичного вибору. На зустрічі в Боржомі говорили про «нову еру демократії, безпеки, стабільності та миру в усій Європі аж до Каспійського моря». Але чи вийде щось із цього — питання ресурсів, які нададуть СДВ. Якихось конкретних обіцянок поки що не було. І саме країни каспійського басейну навряд чи щось виграють від демократичної експансії.

Українська греко-католицька церква перенесла свою резиденцію з Лемберга (Львів) до Києва. Більш велика Українська православна церква обурена. На Західній Україні, особливо на Галичинi, в районі Львова, ця церква стала виразником української національної самосвідомості, яка в областях України з переважанням російського населення придушувалася з часу правління імператриці Катерини II. Церква ця була відносно незалежною від держави. Навпаки, в Росії православна церква була тісно пов’язана з державою, фактично підлегла їй, і така ситуація зберігається до сьогодні. З часу здобуття Україною в 1991 році незалежності існує друга православна церква. Архієпископ Філарет створив Українську православну церкву, яку очолив Київський патріархат. Сьогодні московські православні побоюються, що віруючі переходитимуть на сторону інших православних церков й особливо — греко-католицької церкви.