Про особливості військової співпраці з Німеччиною

На тлі активного військового співробітництва України з такими країнами-членами НАТО, як США, Канада, Польща і Литва, не дуже відомо про співпрацю в цій сфері нашої країни і найпотужнішої держави в Європі — Німеччини.

Трохи світла на це пролила зустріч міністра оборони України Андрія Загороднюка та посла Федеративної Республіки Німеччина в Україні пані Анки Фельдгузен першого жовтня минулого року. Зокрема, під час цієї зустрічі очільник оборонного відомства високо оцінив діяльність уряду ФРН щодо організації лікування і реабілітації військовослужбовців Збройних сил України в медичних закладах Бундесверу, зауваживши на тому, що вітчизняне оборонне відомство зацікавлене у продовженні та розширенні спільної роботи в галузі військово-медичного співробітництва. Також у ході зустрічі було наголошено на можливості подальшого розширення двостороннього співробітництва в галузі освіти й підготовки. У цьому контексті сторони наголосили на важливості обміну досвідом та практичними навичками між Збройними силами обох країн.

І в результаті — 17 жовтня 2019 року Міністерства оборони України й Німеччини підписали угоду щодо надання Берліном 1,5 млн євро для придбання медичного обладнання. «NB для тих, хто вважає, що Німеччина нібито не допомагає Україні у військовій сфері: Міністерства оборони України й Німеччини підписали угоду про надання Берліном 1,5 млн євро для придбання медобладнання (мобільні рентген-апарати, цифрові хірургічні машини та ангіографи», — відзначив у своєму Twitter посол України в Німеччині Андрій МЕЛЬНИК.

«День» звернувся до аташе з питань оборони Посольства Федеративної Республіки Німеччина в Україні, полковника Генерального штабу Ральфа Г. МАЄРА з проханням розповісти про стан і особливості військового співробітництва між Німеччиною та Україною, зважаючи на заяву американського президента Дональда Трампа про те, що Європа повинна більше допомагати України, зокрема надаючи також військову підтримку.

«МИ ПІДТРИМУЄМО ПРОЦЕС РЕФОРМ, ЯКИЙ ПРОДОВЖИТЬ ВЕСТИ УКРАЇНУ ДО ЄВРОПИ, І ТАКИМ ЧИНОМ РОБИМО ВАГОМИЙ ВНЕСОК У СТАБІЛЬНІСТЬ ТА РОЗВИТОК СУСПІЛЬСТВА В УКРАЇНІ»

— Україна перебуває в центрі уваги німецької зовнішньої політики та політики безпеки. Як сьогодні, так і на початку військового конфлікту, 2014 року. Ми підтримуємо процес реформ, який продовжить вести Україну до Європи, і таким чином робимо вагомий внесок у стабільність та розвиток суспільства в Україні. Ось лише одна цифра, яка, на мою думку, справді говорить саме за себе.

— Німеччина надала Україні підтримку на суму в більш ніж 27 млрд грн із 2014 року! Сюди входять кошти на гуманітарну допомогу, а також заходи у сфері співпраці задля розвитку, підтримка важливих реформ, таких як децентралізація чи судова реформа, а також кошти на підтримку сильного українського громадянського суспільства. Під час переговорів у Нормандському форматі й у рамках Мінського процесу ми на політичному рівні упродовж років активно виступаємо на боці України за врегулювання конфлікту на сході України.

Звичайно, військове співробітництво також є частиною цього пакету підтримки: німецька військова підтримка базується на другій за розміром програмі двостороннього співробітництва Бундесверу. Ми активно залучені до Консультативно-експертної групи комітету реформ Міністерства оборони України та реформування медичної служби України, з 2017 року відрядили офіцера навчального штабу до Академії Сухопутних військ у Львові. За цим напрямком, наприклад, Німеччина в обмежений термін надала близько 1,5 млн євро на закупівлю медичного обладнання і продовжуватиме цю підтримку протягом 2020 року. Я думаю, що така активність заслуговує на визнання.

«НАША МЕТА — СУПРОВОДЖУВАТИ УКРАЇНУ НА ШЛЯХУ, ЯКИЙ ВОНА САМА СОБІ ВИЗНАЧИЛА І ДО ЯКОГО ВОНА ЗОБОВ’ЯЗАЛА СЕБЕ, ПРОПИСАВШИ ЄВРОАТЛАНТИЧНУ ІНТЕГРАЦІЮ В КОНСТИТУЦІЇ»

— Чого намагається досягти Німеччина завдяки співпраці з Україною у військовій сфері?

— Наша мета — супроводжувати Україну на шляху, який вона сама собі визначила і до якого вона зобов’язала себе, прописавши євроатлантичну інтеграцію в Конституції. У військовій галузі це означає, що ми хочемо підтримувати Україну, щоб, як наслідок, вона мала сучасні, боєздатні збройні сили, збільшувала свої оборонні спроможності й була здатна протистояти будь-яким нападам на державний суверенітет, територіальну цілісність та незалежність.

На мою думку, дуже важливим є також передача цінностей: сучасні збройні сили сприймаються як невід’ємна частина суспільства, фокус — на людині. І ці збройні сили є частиною євроатлантичного мирного і стабільного устрою, який базується на правилах.

«КОЛИШНІ ГЕНЕРАЛИ ТА НИНІШНІ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІ БУНДЕСВЕРУ ДОПОМАГАЮТЬ РЕФОРМАТОРАМ СВОЇМ ДОСВІДОМ І ЗНАННЯМИ ЧЕРЕЗ КОНСУЛЬТУВАННЯ»

— Який вплив має військова співпраця між Німеччиною та Україною на реформи сектору безпеки та оборони України і, зокрема, на реформу Збройних сил України?

— Структурна реформа Збройних сил України зараз відбувається на всіх рівнях і під значним тиском. На цьому етапі ми передусім намагаємося допомагати через консультування. Колишні генерали та нинішні військовослужбовці Бундесверу допомагають реформаторам своїм досвідом і знаннями через консультування. Прикладом є медична служба Збройних сил України. За цим напрямком Україна вирішила запровадити незалежну медичну службу за німецьким взірцем. Для того щоб надати лікарям більш цілеспрямовану підготовку а, отже, й кращу медичну допомогу для військовослужбовців, ми пропонуємо можливості ознайомлення зі структурами німецької медичної служби. Для цього відбуваються регулярні зустрічі між німецьким генералом медичної служби і начальником медичної служби Збройних сил України.

Крім того, ми надаємо допомогу в оснащенні військового обладнання та проведенні освітньої підготовки. Існує постійний контакт щодо питань безпеки, оборони та контролю над озброєнням на рівні міністерства, а також взаємні візити до військових частин. І ми пишаємось нашим діалогом збройних сил, якому зараз 25 років. Не можна забувати, звичайно, і медичну допомогу в Німеччині важкопораненим у конфлікті на Донбасі. На цьому також наголосили обидва міністри під час їхньої розмови на полях безпекової конференції в Мюнхені.

«КОЖНОМУ СОЮЗНИКУ НАТО ДОВЕЛОСЯ ЗНАЙТИ ВЛАСНИЙ СПОСІБ ВИКОНАННЯ СТАНДАРТІВ НАТО ЧЕРЕЗ СВОЄ ВЛАСНЕ СТРАТЕГІЧНЕ РОЗТАШУВАННЯ ТА ВІЙСЬКОВУ ІСТОРІЮ»

— Що можуть і повинні зробити Німеччина і НАТО загалом, щоб допомогти Збройним силам України досягти стандартів НАТО й особливо взаємосумісності зі збройними силами країн-членів Альянсу?

— Досягнення стандартів НАТО і взаємосумісності — це, звичайно, складний і довгостроковий процес. Поширеною помилкою є те, що існує один стандарт НАТО, який потрібно лише скопіювати і вставити, і відповідні збройні сили стануть взаємосумісними. Кожному союзнику НАТО довелося знайти власний спосіб виконання стандартів НАТО через своє власне стратегічне розташування та військову історію. У цьому, на жаль, немає скороченого шляху.

Крім того, зокрема, йдеться про узгоджене оборонне планування, розробку спільних доктрин, взаємосумісних принципів управління та бойового застосування, навчання та інших аспектів. Німеччина і НАТО можуть підтримувати Збройні сили України у впровадженні їх в українські норми та їхній реалізації — і ми це робимо, наприклад, у межах спільної підготовки, навчань, семінарів та воркшопів.

Завдяки німецько-українському співробітництву представники Збройних сил України отримують відомості про структури та функціонування Бундесверу. Разом з тим ми також виграємо від спілкування з нашими українськими партнерами. Наша мета полягає не в тому, щоб просто відігравати роль учителів, а в тому, щоб активно показувати варіанти в процесі реформування і зближення.

«ПОКИ ЩО ЗСУ ОДНОЗНАЧНО ОБРАЛИ ПРАВИЛЬНИЙ ШЛЯХ. НАЙГОЛОВНІШЕ ЗАРАЗ — УКОРІНИТИ НОВЕ МИСЛЕННЯ У СВІДОМОСТІ ОФІЦЕРІВ ТА ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ»

— Нещодавно міністр оборони Загороднюк під час конференції в інституті Горшеніна заявив, що ЗСУ можуть за кілька років досягти стандартів НАТО. Але ми пам’ятаємо, що попередня влада також обіцяла досягнути стандартів НАТО до 2020-го, але цього не сталося. Що ви думаєте з цього приводу?

— Як я вже казав: інтеграція в євроатлантичну архітектуру безпеки та оборони — це складний і довгостроковий, вимогливий процес, що постійно розвивається. Поки що Збройні сили України однозначно обрали правильний шлях. Найголовніше зараз — укорінити нове мислення у свідомості офіцерів та військовослужбовців. Євроатлантичне мислення може бути прописано в доктринах, але його не можна передати наказом. Воно ґрунтується на спільному розумінні цінностей. Саме для Німеччини з подвійним досвідом після Другої світової війни та возз’єднання міцний фундамент цінностей Збройних сил є особливою справою. До речі, Україна не одинока в цьому завданні, адже кожна країна НАТО повинна знову і знову оцінювати себе за цими стандартами і завжди докладати всіх зусиль, щоб відповідати високим вимогам.

«В ОБОРОННІЙ ГАЛУЗІ НАСАМПЕРЕД УКРАЇНСЬКІ КОМПАНІЇ МАЮТЬ ЗАЛУЧАТИ НІМЕЦЬКІ КОМПАНІЇ ДО ІНВЕСТИЦІЙ ТА СПІВПРАЦІ, А ТАКОЖ ДО ЗБУТУ»

— Як, на вашу думку, може бути вивільнено потенціал військово-технічної співпраці між Україною та Німеччиною і чому ваша країна не продає військового обладнання Україні?

— Необхідно наперед зазначити, що в Німеччині немає сектору озброєнь, який контролюється державою. В оборонній галузі насамперед українські компанії мають залучати німецькі компанії до інвестицій та співпраці, а також до збуту. Лише тоді відбувається суверенний процес перевірки. У цій галузі діє принцип свободи підприємництва.

Якщо ж вести мову про нашу політику щодо озброєнь та їхнього експорту, то федеральний уряд тут діє стримано та відповідально, враховуючи також історичні міркування. Для нас експорт зброї — це не просто ще один засіб економічної політики. І основний принцип полягає в тому, що летальна зброя та інше озброєння, подібне до летальної зброї, не поставляється до країн, які втягнуті у збройні конфлікти. Проте я думаю, що це не шкодить уже описаній співпраці і нашій широкій підтримці Збройних сил України.

«НЕОБХІДНОЮ ПЕРЕДУМОВОЮ ДЛЯ НАДАННЯ СТАТУСУ ПАРТНЕРА НАТО З РОЗШИРЕНИХ МОЖЛИВОСТЕЙ Є НАЯВНІСТЬ ПЕВНИХ КРИТЕРІЇВ»

— Ви, мабуть, знаєте про бажання України, яке висловив Президент Зеленський під час прес-конференції минулого року в Києві, — приєднатися до Програми партнерства розширених можливостей з НАТО. Чи підтримує Канада надання нашій країні такого статусу?

— Україна, як і Грузія, є єдиною країною-партнером, яка має спільну комісію з НАТО. Крім того, Річна національна програма і Комплексний пакет допомоги є справді видатними інструментами партнерства. Україна також є країною-партнером в рамках «Ініціативи взамосумісності партнерів — Partnership Interoperability Initiative PII», розпочатої 2014 року. Однією із цілей цієї ініціативи є покращення сумісності між НАТО і країнами-партнерами. Із 24 країн-партнерів лише п’ять на цей час також мають статус партнера НАТО з розширених можливостей.

Він хоч і є ще одним проявом тісної співпраці з НАТО, проте не є необхідною передумовою або гарантією майбутнього членства в НАТО.

Тому я вважаю, що прагнення України до цього статусу є позитивним проявом бажання продовжувати цей сповнений викликів шлях реформ. І Збройні сили Україні перебувають на правильному шляху, що стосується передумов подальшого зближення з НАТО. Ми обов’язково продовжуватимемо підтримувати цей довгостроковий процес. Необхідною передумовою для надання статусу партнера НАТО з розширених можливостей є наявність певних критеріїв, як-от суттєва участь, але також призначення військових підрозділів для операцій під керівництвом НАТО, участь у силах реагування НАТО і навчаннях НАТО. Але це також включає інтенсивний обмін інформацією і взаємосумісність. Збройні сили України перебувають на правильному шляху за всіма цими пунктами, і важливо його продовжувати без будь-яких «якщо» та «але». Німеччина активно супроводжуватиме цей шлях.

На мою особисту оцінку, включення України до Програми партнерства розширених можливостей із НАТО — це реальна мета, чіткий знак поглибленої співпраці між НАТО й Україною, але також ясний спільний політичний знак євроатлантичної прихильності та інтеграції України, а також визнання в попередньому процесі реформ у сфері політики безпеки та оборони.