Про причини «турецького літа»

Схоже, що в протистоянні між турецькою владою та протестувальниками, які виступили проти реконструкції парку в Стамбулі, умовно кажучи, незабаром скресне крига. Заступник лідера турецької правлячої партії Хусейн Челік заявив позавчора пізно увечері, що його політична сила  підтримує ідею проведення референдуму щодо планів з реконструкції парку Гезі в Стамбулі.

Він висловив сподівання, що цей «жест доброї волі» припинить протести, але водночас застеріг: «Ті... хто шукає провокацій і залишиться в парку, постануть перед поліцією». Оглядачі зазначають, що вперше правляча партія відверто обговорює можливість порадитися з виборцями про майбутнє парку на площі Таксім, в якому досі залишаються протестувальники. У соціальних мережах ініціативу зустріли по-різному: хтось вітає, а хтось висловлює недовіру владі. Позавчора пізно увечері турецький прем’єр зустрівся з групою в складі 11 осіб — артистів, художників, режисерів, архітекторів і спеціаліста із соціальних медіа, щоб обговорити ситуацію з парком Гезі. Кінорежисер Култуг Атаман, який був присутнім на цій зустрічі, сказав в інтерв’ю CNN, що Ердоган пообіцяв провести референдум із цього питання.

«День» звернувся до першого посла України в Туреччині Ігоря ТУРЯНСЬКОГО з проханням прокоментувати процеси, які відбуваються в цій країні, і, зокрема, заяву про те, що турецька влада збирається порадитися з виборцями про майбутнє парку на площі Таксім.

— Скільки існує держава на світі, стільки разів влада заявляє про те, що вона рахуватиметься з думкою громадян. Ось звідки походить гасло: «почую кожного», що влада прислухається до народу. А насправді це не так.   Коли йдуть вибори, народу обіцяють все, що завгодно. Раніше так поступали комуністи, а тепер так діють і інші партії в будь-якій країні. А в Туреччині відбуваються дуже глибинні процеси, які розпочалися ще, мабуть, до Ататюрка. Але від Ататюрка з 1923 року абсолютно точно розпочалася боротьба, з одного боку, за збереження мусульманства в країні, а з іншого — за просування країни шляхом демократії. Ось звідки все це йде, подеколи вщухає, потім знову розгортається і знову вщухає. Відверто кажучи, події, що сталися в Туреччині, виявилися для мене великою несподіванкою. Бо нічого такого їх не віщувало. Скажімо, коли я був послом України в Туреччині, Ердоган був мером Стамбула і користувався славою великого ісламіста. І коли 2002 року він прийшов до влади, то це була перемога ісламістів. Але виявилося, що то була перемога так званих ісламістів. Тому що Ердоган дещо зменшив напруженість свого ісламізму та приділив більше уваги економіці країни. Коли він прийшов до влади, економіка була просто в занепаді, але він зумів дати тому раду. Тому втретє Ердоган став прем’єром. Це свідчить про те, що його підтримували виборці. З кожним приїздом до Туреччини для мене очевидні зрушення на краще, чого у нас немає. Але настає такий період, коли народ хоче нового обличчя, вважаючи, що те, чого він досягнув, належить йому, і так має бути, а тепер давайте більше.

— Існує думка, що Ердоган фактично не помітив «нової» Туреччини, яку представляє молодь, освічений середній клас, який виступає проти нав’язування ісламських цінностей. Що ви скажете на це?

— Це абсолютно правильно. Ердоган проѓавив це. І навіть перебуваючи з візитом у Північній Африці, він не приділив уваги цим подіям, які я перший назвав «турецьким літом». Йому слід було негайно повертатися в країну і зробити все, щоб ці події не набули поширення. Я ніколи не бачив, щоб на величезному мосту через Босфор було так багато людей. І зрозуміло, що цей парк, протести проти вирубки дерев — лише привід. Там відбуваються глибинні процеси. І Ердоган не задовольняє тих, хто привів його свого часу до влади. У кожній країні, як і в нас, до речі, є внутрішнє коло, яке керує країною. І потім ця його нахабна заява: все одно ми зробимо по-своєму... Це вже навіть в Україні не проходить, а в Туреччині — тим більше.

Це розлютило організаторів усіх цих заходів, бо він виходить із їхнього підпорядкування, і дало привід, ухопившись за ці слова, викликати різке незадоволення в народу і частини тих, хто брав участь у цих протестних акціях. Бачите, ми їх обрали, і всі кажуть, що уряд повинен служити народу, а він що робить? Ставиться до нас зневажливо.

Це нова Туреччина, з якої виїжджають. У Німеччині проживає понад два мільйони турків, але у них залишились родичі, вони повертаються, приносять нові враження, нові ідеї, нове бачення життя, яке відбувається там. З одного боку, життя вимагає та підштовхує до розвитку, до відкритості... А з іншого — оті мулли, імами тягнуть до тих традиційних цінностей, які колись вважались важливими у країні, а сьогодні втрачають своє значення. Однак сьогодні вони втрачають свою актуальність. Тому ці процеси відбуваються болісно й поступово.

— Але ж Ердоган все-таки має широку підтримку серед населення. Як довго можуть тривати ці процеси?

— Так, коли Ердоган повернувся з поїздки до Північної Африки, його зустрічало 30—50 тис. прихильників. Звичайно, він користується підтримкою того електорату, який, можливо, пробачив йому певну ісламізацію або деякі його різкі кроки. Так, у нього багато прихильників, і головна причина полягає в тому, що економічна ситуація в країні поліпшується. Це триватиме довго не внаслідок якихось протестів чи акцій. Боротьба прихильників світської демократичної Туреччини і прихильників тих старих цінностей триває з 1923 року. І триватиме ще багато років. Чому Ататюрк обрав столицею Ангору чи Анкару? Бо розумів, що стара адміністрація не визнає його в Стамбулі, незважаючи на його великі плани, сподівання й намагання перетворити Туреччину і зробити її зовсім іншою. Позаяк рутина і закоснілість — надзвичайно сильні в усіх країнах. А в Туреччині, з огляду на її шейхський менталітет, — особливо.

— Ердоган претендував на роль поборника демократії в цьому регіоні, Північній Африці, Близькому Сході, а в цьому регіоні досі неспокійно, два роки триває громадянська війна в Сирії, тепер протести в самій Туреччині. Є ознаки того, що дуга нестабільності поширюється, чи не так?

— Можна і так сказати. Я ще не згадав про сирійський фактор. Понад 300 тис. сирійських біженців перебуває на теренах Туреччини. Хто їх годує та годуватиме в майбутньому, і як вирішувати цю проблему? Адже я не бачу кінця-краю громадянської війни в Сирії, де вся проблема — в Асаді. Тому ця «дуга нестабільності» — напрочуд влучний вислів — це Туніс, Єгипет, Лівія, тепер Сирія. Ймовірно, в самій основі цих проблем перебуває ще й неготовність і небажання Ердогана активніше впливати на ті події, що відбуваються в Сирії. Там справжній клубок проблем, у тому числі велика курдська проблема, яка стосується Іраку, Сирії й Туреччини. І все йде до створення курдської держави. Скільки це триватиме — невідомо, і цю країну не можна створити просто так, це може буде зроблено за рахунок теренів цих трьох держав.

— Чи не може жорстка поведінка Ердогана щодо протестувальників стати зразком для наслідування лідерами країн пострадянського простору?

— У нашому глобалізованому світі й за наявних нанотехнологій інформація поширюється надзвичайно швидко. І звичайно, це може стати якимсь прикладом, зокрема, я маю застереження щодо розвитку ситуації в Криму. Навіщо ми перетворювали Кримську область на Кримську автономію? Цим самим ми заклали міну уповільненої дії на багато років уперед. Парламент, міністри, Могильов ведуть там свою політику. Там 250 тис. кримських татар, до яких ставляться не так, як це має бути...

ДО  РЕЧІ

Доки верстався номер, стало відомо, що прем’єр-міністр Туреччини Реджеп Тайіп Ердоган висловив останнє попередження демонстрантам, які зібралися в центрі Стамбула, закликаючи їх покинути територію парку Гезі. «Наш терпець урвався. Я попереджаю востаннє. Матері й батьки, будь ласка, виведіть звідти своїх дітей», — сказав прем’єр у телезверненні. Раніше Ердоган заявив, що не буде проявляти терпимість до тих, хто, за його словами, завдає шкоди Туреччині, і дав міністру внутрішніх справ країни 24 години на припинення протестів у парку Гезі.