Про принципи і стереотипи Кіссинджера

Американський політик, дипломат та політолог Генрі Кіссинджер вважається одним із найвпливовіших зовнішньополітичних стратегів США і світу другої половини ХХ століття. Тому не дивно, що статті за його підписом викликають інтерес в усьому світі. У своїй останній публікації від 5 березня у The Washington Post під назвою «Як закінчиться українська криза» він пропонує своє бачення розв’язання цього конфлікту. (Повна версія статті). І тут ми лише наводимо принципи, які на думку американського патріарха дипломатії можуть допомогти вирішити російсько-український конфлікт довкола Криму.

1. Україна повинна мати право вільно вибирати свої економічні та політичні зв’язки, в тому числі, з Європою.

2. Україна не повинна вступати в НАТО. Цієї позиції я дотримувався ще сім років тому, коли вперше виникло це питання.

3. Україна повинна мати всі можливості для створення уряду, відповідно до  волі її народу. Мудрі українські лідери в такому випадку віддадуть перевагу політиці примирення різних частин країни. В міжнародному плані вони повинні проводити політику, яку можна порівняти з політикою Фінляндії. Ця країна не залишає ніяких сумнівів у своїй повній незалежності і співпрацює із Заходом у більшості областей, але в той же час ретельно уникає політичної ворожості по відношенню до Росії.

4. За правилами існуючого світового порядку неприпустимо, щоб Росія анексувала Крим. Але відносини Криму з Україною можна зробити більш спокійними. З цією метою Росія повинна визнати суверенітет України над Кримом. Україна повинна розширити кримську автономію на виборах у присутності зарубіжних спостерігачів. Цей процес повинен включати усунення будь-яких недомовок і невизначеності щодо статусу Чорноморського флоту в Севастополі

«День» звернувся до дипломата-публіциста Юрія ЩЕРБАКА з проханням прокоментувати статтю Кіссинджера щодо нинішньої ситуації у відносинах України та Росії і можливого вирішення кризи.

«ЦЕ ПОСЛАННЯ ПУТІНУ: ТІ, ХТО ПОЧИНАВ ВІЙНИ, НЕ ЗНАЛИ, ЯК ЇХ ЗАКІНЧИТИ»

— Перш за все, я хочу нагадати про фундаментальний принцип Кіссинджера, сформульований багато років тому щодо європейської політики США. Зокрема, він наголошує, що США, маючи досвід двох світових воєн в Європі, повинні всіма силами запобігати появі на європейському континенті держави, яка могла б зазіхати на військово-політичне домінування над Європою, так, як це було у випадку Німеччини — Гітлера, та Радянського Союзу — Сталіна. Я думаю, що він у тій статті цього принципу дотримується, але не так жорстко його формулює. Сьогоднішній текст Кіссинджера є еквілібристикою високого ґатунку, де крізь неприховане бажання автора сподобатися Москві простежується ряд стереотипів щодо українсько-російської історії, щодо подарунку Хрущовим Криму Україні, або посилання на Солженіцина та Бродського, а не на Шевченка та Винниченка. І тут можна було б попросити нашого історика Шпорлюка з Гарвадського університету, щоб він розказав Кіссинджеру, що в 1709 році під Полтавою відбувся не захист свободи Росії, а поневолення України всупереч усім домовленостям Богдана Хмельницького з російським царем.

Попри всі реверанси Кіссинджера в бік Росії та Путіна, навряд чи стаття патріарха зовнішньої політики США потішить диктатора Путіна. Крізь м’яку риторику статті, у якій є речі, неприйнятні для українців, проглядаються жорсткі кігті американської доктрини щодо недопущення домінування будь-якої сили над Європою та її східною центральною частиною, включно з Україною.

Кіссинджер, великий гросмейстер геополітики, формулює основні положення статті у своїх висновках щодо неприпустимості анексії Криму Росією, тобто того, що відбувається сьогодні на очах усього світу, щодо права України обирати вектор свого розвитку і своїх відносин із ЄС і вступу до ЄС. А з другого боку, там є речі, які можливо неприйнятні для сьогоднішнього почування українців щодо того, що Україна не повинна вступати до НАТО, бо Україна залишається і залишатиметься «сірою» зоною безпеки і незахищеною країною. А також щодо фінляндизації України. Ці речі — дуже дискусійні. Але я розумію, що бажання знайти якийсь баланс між інтересами Росії та України спонукали пана Кіссинджера до таких пропозицій. Щодо співробітництва із Заходом і неворожнечі з Росією, думаю, що це є і був постулат нашої зовнішньої політики. І тут нічого немає для нас.  

Те, що він сказав, збалансована невдоволеність — це, дійсно, є принцип компромісу, а саме, коли жодна сторона не вважатиме себе абсолютним переможцем, і коли буде досягнуто такого компромісу, який певною мірою неприємний і для однієї, і для іншої сторони. Звісно, тут мова йде про компроміс Заходу та Росії.

Щодо посилання Кіссинджера на те, що він бачив чотири війни, я думаю, що це послання Путіну, де він каже, що ті, хто починав ці війни, не знали, як їх закінчити. 

— Чи можуть ці принципи зупинити Путіна у його бажанні підпорядкувати Україну?

 — Путін має три варіанти плану, і він буде їх виконувати по мірі того, як побачить, що немає активного опору. По-перше, він захопив Крим. А наскільки йому вдасться там тримати весь час війська. Під окупацією прийде час, коли гарячі кримські голови, які вітають це, побачать, що далеко не так комфортно жити в умовах іноземної окупації. Цей період пройде. І чим довше там будуть стояти війська, тим більше невдоволення і роздратування буде у кримського населення.

Тому я думаю, що Путін не зможе там вічно тримати війська. Хоча Севастопольську базу він не віддасть нізащо.  

Другий план — захоплення всієї України — йому явно не вдасться і зрозуміло, що за цих умов він на таке піти не може.

Третій план — захоплення деяких областей, чи певної частини східної і південної України, і створення поясу нестабільності й агресії до Придністров’я. І саме від України і західних держав, від їхньої рішучості, залежить недопущення цього сценарію. Єдине, що Путіну, можливо, вдасться зробити — захопити півострів. Але це — кримська авантюра. Хоча зовсім невідомо, чим вона потім йому обернеться. Бо теоретично не виключено, що тоді японці захоплять Курильські острови. У цій ситуації є багато дуже слабких місць для Росії.

«ПУТІН ПРОГРАЄ ЗАХОДУ МІЖНАРОДНУ ТА ДИПЛОМАТИЧНУ БИТВУ»

— Чи можуть США вплинути на розв’язання кризи, використавши свою енергетичну зброю, — у конгресі вже розглядається законопроект про експорт газу, завдяки чому Європа зможе отримувати дешевше природне паливо у скрапленому вигляді з Америки, а не з Росії?

— Усе залежить не тільки від України, яка може припинити постачання газу. Як показали події, Україна різко скоротила споживання російського газу і, більше того, може отримувати певну частину газу з Європи. Але головний чинник впливу на Путіна в Європі це — Німеччина. Позиція Берліну в цьому плані на сьогоднішній день є не дуже визначеною. І це попри рішучу заяву Штайнмаєра. По-перше, Німеччина вклала велетенські інвестиції в Росію і вона не хоче їх втратити. І по-друге, Німеччина залежить від постачання газу з Росії. Позиція Берліну, можливо, стане більш жорсткою, якщо виникне ситуація, за якої Німеччина зможе позбутися від залежності від Росії.

До речі, у даній ситуації з’явився абсолютно новий елемент, який був величезною несподіванкою для Путіна, це позиція Франції. І це було видно з того, як на засіданні Ради Безпеки ООН безкомпромісно, жорстко і блискуче виступив французький представник. Схожу позицію зайняли французький президент і міністр закордонних справ. Тут велику роль зіграло те, що шеф французької дипломатії Лоран Фабіус декілька років тому вже побував в Україні. А коли він побачив усю цю ситуацію під час переговорів з Януковичем, то його риторика стала дуже жорсткою, і це стало великою несподіванкою для Путіна. У принципі Путін програє Заходу міжнародну та дипломатичну битву. Хоча ця битва ще не закінчилась і невідомо, як буде далі. Але мені здається, що висновки Кіссинджера може бути покладено в основу переговорів, але навколо них повинна вестись дуже велика дискусія. Можуть бути різні поправки як Росії, так і України, тому що там далеко не все є беззаперечним. До речі, він сам каже, що це принципи, а не настанови. Зрозуміло, що після такої військової неприхованої жорстокої агресії проти України, Росія хоче завоювати дуже серйозні позиції на переговорах і з позиції сили диктувати українському урядові свої умови.

Мені здається, тільки легітимні демократичні вибори президента, якого мають визнати всі демократичні країни, як вибір українського народу, можуть вплинути на формування сильної української позиції на переговорах.

«ЗАХОПЛЕННЯ КРИМУ НЕ ДАСТЬ РОСІЇ ТИХ ПЕРЕВАГ, ПРО ЯКІ ВОНА МРІЄ»

— Але до цього часу Крим уже може належати Росії? Сьогодні так звана влада автономної республіки оголосила проведення 16 березня референдуму, на якому буде поставлено питання — приєднатися до Росії або залишитися в складі України. 

— Думаю, що вони отримають  відсотків за Росію і, можливо, 40 або 30 відсотків за Україну. І це буде прикриватися великим демократизмом. Але можна собі уявити, що в міжнародному плані означає таке захоплення цілого півострова, який належить Україні. Це нагадуватиме ситуацію, якщо не захоплення німцями Судетів, то Естонії, Латвії та Литви в 1940 році. Тому захоплення Криму матиме тяжкі міжнародні наслідки для Росії, оскільки вона далеко не така недоторканна і невразлива, як можна подумати. Тому що у цій країні дуже багато внутрішніх суперечностей і захоплення Криму не дасть Росії тих переваг, про які вона мріє.