Про реакцію Альянсу на «російський екстремізм»

Схоже, у НАТО стали нарешті серйозно думати над тим, як протистояти загрозам, які несе реваншистська політика Росії не тільки сусідам Альянсу, а самим членам Організації Північно-Атлантичного договору. Такий висновок можна зробити із виступу головнокомандувача військ НАТО в Європі генерала Філіпа Брідлава у Брейгелевському інституті в Брюсселі, який заявив, що конфлікт в Україні та анексія Криму Росією стали причиною докорінної перебудови військового потенціалу НАТО. «Російський авантюризм та екстремізм, що загрожує з півдня, прагнуть використовувати прогалини між країнами НАТО та міжнародними організаціями. Ми маємо закрити ці дірки», — наголосив Брідлав. За його словами, в останні десятиліття, розбудовуючи партнерські відносини з РФ, НАТО не приділяв уваги убезпеченню себе від можливої загрози з її боку.

Генерал зазначив, що відповіддю на дії Росії на сході України та наступ ісламського екстремізму на півдні має стати зміцнення Сил реагування НАТО. За його словами, ці сили було створено для негайного реагування в рамках колективної оборони, але під час партнерства з Росією їм не надавалось важливого значення. Цього року ситуація змінилась і в рамках Сил реагування створено ще одну оперативну структуру — Спільні сили дуже високої готовності.

Брідлав повідомив, що командування Альянсу вже, зокрема, посилило присутність військ на своїх східних кордонах та вжило заходів щодо розширення обміну розвідданими про Росію між країнами НАТО та створення власної багатонаціональної розвідки альянсу. Він також наголосив, що НАТО посилює своє постійне військово-морське угруповання, створює новий багатонаціональний штаб у Польщі.

КОМЕНТАР

Григорій ПЕРЕПЕЛИЦЯ, доктор політичних наук, конфліктолог, професор Київського національного університету ім. Т. Шевченка:

— Треба зазначити, процес прийняття рішень у НАТО є доволі повільним. Там спершу враховують різні пропозиції, а потім ухвалюють рішення. А переосмислення потребує ще більшого часу. Адже після встановлення відносин стратегічного партнерства, які були закріплені у основоположному Акту між Росією і НАТО в 1997 році, був установлений консенсус щодо світового порядку, який встановився у світі після закінчення холодної війни.

І НАТО до російської агресії в Україні дотримувалось принципів стратегічного партнерства з Росією. Тому занадто складно Альянсу переорієнтувати свою стратегію на зовсім інші загрози, які НАТО не хотіло бачити.

Окрім того, після залучення натовських сил до стабілізації ситуації в Афганістані, почалася трансформація НАТО з воєнного альянсу в політикобезпекову організацію. А це, по-перше, підірвало до великої міри основи стратегічного воєнного планування НАТО, яка має лежати в основі оборони країн Альянсу. А по-друге, питання оборони стали другорядними для Альянсу, натомість увага стала приділятися міжнароднодипломатичним проблемам, у тому числі боротьбі з піратством в Аденській затоці, боротьба з тероризмом у Середземному морі. Відтак НАТО почало розпилювати свої цілі, завдання і ресурси на підтримання глобальної міжнародної безпеки і ліквідації власне не зовсім воєнних загроз. А про оборону забули.

І перша стратегічна помилка Альянсу це — вихід за сфери зони своєї відповідальності. Адже НАТО планувалось як регіональна, а не глобальна організація. А друга помилка — хибна ставка на Росію. І в результаті НАТО відкрило свої східні фланги перед цими загрозами, ув’язнувши в афганському конфлікті. Провідні аналітики, у тому числі і я писав, що небезпечно лишати відкритим східний фланг НАТО перед Росією і треба переходити до стратегії регіонального стримування. Але у НАТО ніхто цього не слухав.

Тому нам треба розуміти, що у НАТО не так просто змінити свій світогляд, який встановився більше, ніж за 20 років. Разом із тим у воєнному штабі НАТО в Монсі, який збирає інформацію, веде розвідку, зрозуміли цю загрозу. Але питання в тому, що в НАТО приймають рішення політики, а не військові. А коли подивимось на всі заяви генсека Столтенберга та інших офіційних керівників НАТО, то почуємо, що Альянс хоче повернутись до стратегічного партнерства, не бажає створювати тиск на Росію, щоб та не розвалилась. І лише генерал Брідлав говорить, що є реальна воєнна загроза з боку Росії. Як верховнокомандувач воєнними силами НАТО в Європі він розуміє таку воєнну загрозу. Але, на жаль, політичний істеблішмент НАТО це — політики, які виросли у період після закінчення холодної війни. І у них немає сприйняття воєнної загрози як такої, вони привикли дивитись на військових як миротворців, а також немає розуміння ролі воєнної сили у міжнародній політиці. І тому їм складно відмовитись від стереотипів.

Навіть на минулорічному Вельському саміті було лише заявлено, що НАТО підтримує Україну, а що стосується реальної допомоги, то це рішення було передано на національні уряди. Таким чином НАТО практично усунулось від реального визначення своєї позиції і головне розробки стратегії. І тепер пройшло практично два роки, щоб НАТО переосмислило цю нову геостратегічну ситуацію в Європі. Питання уже не в Афганістані, який не представляв загрози, а тепер вони зіткнулись з реальною воєнною загрозою членам НАТО з боку Росії.

Тим більше, на східному фланзі НАТО немає інфраструктури. Бо те, що залишилось в країнах Східної Європи, членах Альянсу, це стара радянська інфраструктура, яка фізично і морально застаріла і більшу половину її було розібрано. Тому НАТО зіткнулось із серйозним воєнним викликом. Адже воно обіцяло Росії не будувати ніякої інфраструктури, не розміщувати збройні сили у країнах, які вступили до НАТО з колишнього соціалістичного табору. А тепер Росія фактично пересунула свої збройні сили до кордону з країнами НАТО і постійно провокує на воєнний конфлікт.

Думаю, що у воєнному істеблішменті НАТО уже чітко розуміють цю загрозу, а політики не зовсім. Вони ще вірять, що Росія рано чи пізно повернеться, її просто треба умовити, щоб вона відмовилась від подальшої агресії проти України і якось замирити цю ситуацію.

— А чи можна вважати адекватною реакцію на дії Росії на сході України зміцнення сил реагування НАТО?

— Це віддзеркалює консенсус, який вимальовується між політиками і воєнними в НАТО. Між воєнним штабом у Монсі і штаб-квартирою НАТО в Брюсселі як політичною структурою. Військові абсолютно впевнені, що цього недостатньо, але натовські політики говорять: не треба провокувати, давайте розмістимо там сили передового реагування, сили найвищої готовності. Але це не сили ведення бойових дій, а сили стримування. Вони є мінімальними і їх абсолютно недостатньо для того, щоб вести оборону. І це говорить, що керівництво НАТО не вірить у те, що Росія може окупувати країни Балтії чи нанести удар по території Польщі.

Насправді, адекватна реакція на дії Росії це — постійна присутність сил НАТО на території країн Балтії, Польщі, — іншими словами на східному фланзі НАТО. Наголошую, потрібна постійна присутність. А поки мова йде про сили стримування, які є незначними і які будуть у постійній бойовій готовності. Але вони можуть протистояти окремим провокаціям. У НАТО вважають, що цього достатньо, оскільки на регіональний масштабний конфлікт з НАТО Росія не наважиться. Ось на чому базується це рішення щодо розгортання сил швидкого реагування та найвищої готовності, які перебуватимуть на умовах ротації.

Тому, виходячи з цього, я вважаю, що НАТО має прийняти стратегію регіонального стримування Росії. Для ефекту стримування сил швидкого реагування буде достатньо, але для оборони їх буде не досить.