Путін 2.0: змін немає і не буде

Російська влада не лише оговталась після шоку Болотної площі, але й перейшла у пропагандистський наступ. Тим більше, що у неї тепер є офіційний кандидат у президенти і нинішній прем’єр Володимир Путін. Привід знайшовся доволі швидко, до того ж — календарний. Національний лідер уже десять років поспіль наприкінці року спілкується з народом і відповідає на поставлені з його гущі запитання.

Напередодні цієї видатної за російськими мірками події аналітики, політологи й оглядачі з усіх сил розраховували, яким доволі ймовірний майбутній президент постане перед людьми. Адже вдавати, що нічого не сталося, було вже навіть не неможливо, а просто непристойно. Багато хто чекав на Путіна 2.0.

Сказати, що нічого не змінилося, не можна. Зовні і сам національний лідер, особливо спочатку, і ведучі демонстрували показний демократизм, чого раніше за ними не помічали. Але всі ці показні новації швидко вивітрились, коли настав час на ці запитання відповідати. До речі, склад аудиторії був доволі красномовним і, як завжди, ретельно підібраним. Попереду — так звані віп-гості з артистів, письменників, адвокатів і депутатів.

Хоча про протести, підтасовки та інше подібне говорилося надто багато, але в цілому ніяких особливих рухів не помітно. І хамський тон, жарти на межі пристойності щодо білих стрічок наочно свідчать: що більше декларованих змін, то довше все залишиться в сусідній країні по-старому.

Проблематику протестів укотре було зведено до каверз заокеанських та інших недругів Росії. Наперекір здоровому глузду і численним свідченням Путін заявив, що студентам платили за те, що вони прийшли на мітинг. Поза сумнівом, він хотів це сказати щодо подій на Театральній та Болотній площах у Москві. Але в інтернеті одразу ж з’явились повідомлення, що якраз платили тим, хто прийшов на антимітинг, що його влаштував прокремлівський рух «Наши». Як завжди, з людьми не розрахувались, як обіцяли, і найцікавіше — ніхто ці факти не спростовує. Якщо Путін мав на увазі саме цей мітинг, то йому доцільно саме зайнятися корупцією у власних лавах, а вже потім обвинувачувати в цьому інших.

Уперте небажання визнати очевидне, хоча крізь зуби все-таки було зауваження, що партія «Единая Россия» втратила свою популярність, проявилось у надто зрозумілій формі, коли знову заговорили про підтасовки і фальсифікації. При цьому знову повторювалась брехня про те, що фальсифікації є скрізь, і опозиція, яка програла вибори, завжди в цьому звинувачує переможців. Де й коли чули про це після виборів у Франції, Німеччині або Іспанії? В останній вибори пройшли зовсім нещодавно, є переможці і переможені, але про фальсифікації й слова не було. Там взагалі не знають уже дуже давно, що це таке. А пропозиція опротестовувати результати в судах? Вона правильна за формою, але абсолютно знущальна з урахуванням російських реалій і басманного правосуддя. У цьому ж ряду стоїть і пропозиція оснастити кожну виборчу ділянку відеокамерами: «І нехай вони працюють там цілодобово — вдень і вночі, — щоб країна бачила. Вивести все в інтернет, і щоб країна бачила, що відбувається біля конкретної скриньки. І щоб зняти геть усілякі фальсифікації щодо цього». Прем’єр і кандидат у президенти справді вважає всіх недоумками, які не розуміють механізму фальсифікацій, або сказати йому нічого. Очевидно, друге. Мало того, що потрібно 10 млрд рублів за найскромнішими підрахунками, але нічого це не дасть. Якщо тільки не черговий спосіб розпилювання бюджетних коштів. У цьому випадку логіка є, заради об’єктивності слід це визнати.

Те ж саме можна сказати про туманну пропозицію повернутися до виборів губернаторів. Коли-небудь. Але за однієї неодмінної умови — контроль і можливість відхиляти кандидатури, та й то запропоновані парламентськими партіями, влада залишає за собою. Ось така свобода й урахування думки громадян по-кремлівськи. Сюди ж слід віднести й обіцянку полегшити процедуру реєстрації партій. Справа, взагалі, потрібна, але не скоро.

Важко припустити, що Путін і ті, хто готував спілкування з народом, не розуміли проблематичності подібної поведінки. Якщо не всі, то багато хто в оточенні прем’єра — досить тверезі люди, однак не склалось, і тріумфу не вийшло. Причин тут доволі багато.

По-перше. Ніхто не й подумує про справжню демократизацію країни і суспільного життя. Насамперед — національний лідер. Йому взагалі незрозуміло, чому розгорівся весь цей сир-бор. Адже не жебраки й голодні прийшли на Болотну площу. Їм-то чого бракує. Пам’ятаєте, як Інна Богословська з піною біля рота доводила, що лівійці при зарплаті в 1 тис. доларів у принципі не можуть виступати проти свого благодійника. Так само й Путін не розуміє, що не хлібом єдиним живе людина. Не розумів і Піночет, коли вирощений завдяки його діяльності чилійський середній клас зажадав у країні демократичних реформ і повалив диктатора. Така ось психологічна проблема. У цьому ж ряду й нерозуміння, що країна просто втомилася від нього. Поки що ще багато хто не бачить альтернативи, але це справа тимчасова.

По-друге. Треба було заспокоїти бюрократію. Не стільки московську, скільки регіональну. І заспокоїти у двох площинах. З одного боку, показати, що вертикаль є, і вона непорушна, з іншого — дати чітко зрозуміти, що своїх не здаємо. Звідси чітка відповідь на пропозицію, яку зробив військовий оглядач газети «Комсомольская правда» Віктор Баранець, — прибрати недбалих міністрів. Звільняти їх не будуть, нехай не переживають. Але всі вони в підвішеному стані, і за ними Старший брат спостерігає. Отож нехай не розхолоджуються. Але вирішувати все буде відомо хто.

По-третє. Настав кінець діархії. Нинішнього президента було згадано всього один раз мимохідь, коли дійшло до інтеграції. І зроблено це було аж ніяк не випадково. Чутлива шкіра бюрократів миттєво вловила ледь відчутне коливання нового кадрового вітру. У Москві хіба що ледачий не розмірковує про кандидатуру майбутнього прем’єр-міністра. За старою традицією, обіцяне щодо Медведєва буде виконано. Свою посаду, швидше за все, він обійме. Але на який проміжок часу — дуже велике питання. І справа тут аж ніяк не в особистих якостях нинішнього президента і, можливо, невдовзі глави уряду, а в необхідності задовольнити зростаючі апетити інших людей, які вже надто довго чекають нових призначень у столицю. Заразом країні покажуть чергове оновлення. Але й тут можливі варіанти, якщо події почнуть розвиватися аж надто бурхливо.

Взагалі було помітно, що чіткої лінії у Путіна немає. У різні моменти він говорив часто прямо протилежне. На початку 1930-х років Гітлер під час чергової передвиборчої кампанії прославився тим, що перед бізнесменами він говорив, що треба приборкати профспілки і червоних, забезпечити всі можливості діловим людям, а перед робітниками таврував капіталістів, що заїлися. Путін зумів щось подібне поєднати в одному своєму спілкуванні з народом.

Поява прем’єра натурально показала, що готового рецепту і навіть бажання щось змінювати і реконструювати країну влада не має і не хоче мати. Тиск у казані народної невдоволеності швидко підвищується, а лідер замість того, щоб, принаймні, відкрити запобіжні клапани і випустити надлишкову пару, продовжує вперто герметизувати все підряд, а для зовнішнього погляду — підфарбовувати кришку. Але з фізики відомо, що сила, яка зриває кришку, пропорційна внутрішньому тиску. Небезпека в тому, що зірвавшись, вона може просто розірватись на частини, і постраждає дуже багато хто.

І ще один суто зовнішній ефект. Путін був скутий, не завжди чітко висловлювався. Він ніби відчував незгоду навіть такої дібраної аудиторії. До речі, різко було скорочено ввімкнення з провінції. Як говорив класик, «во избежание и дабы». Водночас грубі наїзди, відверта брехня і хамські порівняння повинні були маргінальній частині суспільства продемонструвати «свого хлопця», що дає зрозумілу саме цій масі відповідь — очкастим інтелігентам і хіпстерам (англ. — hipster, у сучасній термінології — забезпечена й освічена міська молодь. — Авт.). Очевидне бажання нацькувати маргіналів на тих, хто від жиру бісився на мітингах.

Спроба представити народові Путіна 2.0 з тріском провалилась. Не випадково за час ефіру на трьох федеральних каналах на мітинг на проспекті Сахарова 24 грудня записалось в Інтернеті на кілька тисяч осіб більше. Може, Путін хотів як краще. Але прірва між ним і громадянами дещо поглибилась. І це тільки початок.