Путін і Захід: дилема у відносинах
Незабаром напружені відносини між Росією та Заходом почнуть ще більше гіршати. Причина в зростаючому роздратуванні президента Росії Володимира Путіна тим, що йому не дають досягнути «великодержавного» впливу на події у світі, у той час як США, на його думку, ослаблені, а Європа позбавлена простору для маневру.
Московські експерти по Кремлю чекають чергових антагоністичних контрударів, пов’язаних із тим, що Путін не може досягнути свого з трьох актуальних питань.
Путін продовжує безуспішно тиснути на США, вимагаючи відмови від планів розміщення 10 протиракет у Польщі й радара в Чехії або модифікації цих планів, покликаних відбивати потенційну загрозу з боку Ірану. Його аргумент про те, що ракети-перехоплювачі можуть бути перенацілені на Росію, звучить непереконливо, бо маломасштабна програма не може бути значною перешкодою для величезного ядерного арсеналу Росії. А його погроза націлити російські ракети на європейські міста — це пуста риторика. Якщо ця вигадана загроза безпеки призведе до того, що Росія почне інвестувати в заходи у відповідь, то витрати, спочатку невеликі, можуть вийти з-під контролю.
Опір Путіна наданню незалежності Косовому без згоди Сербії відкладає, але не змінює наміру Заходу відрізати цю балканську провінцію, населену переважно албанцями, від Сербії. І тут Путін виступив із завуальованими погрозами, натякаючи на те, що у відповідь на відділення Косового Росія може підстьобнути сепаратистські сили в нестабільних країнах Східної Європи й Кавказу.
Нарешті, Путін жорстко заперечує подальше розширення НАТО на сусідні з Росією країни. Замість того, щоб звертати увагу на загальні для НАТО й Росії проблеми у сфері безпеки, Путін звинувачує «страшний» Захід у прагненні відмовити Росії, що стає сильнішою, у праві на «незалежну» зовнішню політику.
У будь-якому випадку, збільшення кількості держав- членів НАТО й розширення її завдань лише ослабило організацію. Наприклад, виконання місії НАТО в Афганістані йде не дуже добре і, якщо в кінцевому результаті вона буде провалена, то функції Альянсу можуть бути зведені до забезпечення колективної безпеки, що недостатньо для відповіді на нинішні виклики у сфері безпеки.
Путінський зовнішньополітичний антагонізм, заснований на безпідставних звинуваченнях в тому, що в 1990-ті роки Захід скористався слабкістю Росії, посилюється в країні нестримним антиамериканізмом в умовах контролю держави над ЗМІ і навіть новітніми шкільними підручниками.
Дослідження громадської думки демонструють, що населення Росії зі схваленням сприймає його антизахідну войовничість. Це дає йому додаткові можливості для отримання бажаних результатів на майбутніх парламентських і президентських виборах.
Однак у довгостроковому плані люті погрози й груба тактика Путіна негативно впливають на громадську думку Франції, Німеччини та США — країн, що мають ключове значення для того, щоб Росія грала велику роль на міжнародній арені.
Росія, яка прагне до зростання свого впливу, може вказати на низку чинників, що зміцнюють її претензії. Закінчується восьмий рік економічного зростання, рівень якого перевищує показники 1990 року. Вона виплатила велику частину боргів, створила великі фінансові резерви, розпрощалася з утручанням Міжнародного валютного фонду й тепер готується до вступу у Світову організацію торгівлі.
Але цей успіх, заснований, по суті, на одних лише високих цінах енергоносіїв, призвів до небезпечного тріумфалізму, який, у свою чергу, може призвести до прорахунків.
Насправді основа російської потужності крихка. Економіці країни істотно бракує інвестицій, технологічного оновлення й розширення інфраструктури. Їй практично нічого експортувати, за винятком зброї, металів, нафти й газу.
Напруженість у відносинах із Заходом зростатиме, якщо Путін продовжить розправлятися з демократією в країні та спиратися в зовнішній політиці на ядерний арсенал і експорт енергоносіїв.
Якою повинна бути відповідь? Як і раніше, в інтересах Заходу домагатися сприяння Росії в розв’язанні проблем, які потрібно вважати загальними: таких, як поширення ядерної зброї, забруднення навколишнього середовища, тероризм і стабільність на Близькому Сході. У той же час, Захід повинен солідарніше й рішучіше давати Путіну відсіч у тих випадках, коли йдеться про порушення законності й прав людини. Без такої твердості Заходу не варто розраховувати на співробітництво з путінською Росією і потрібно чекати нових надуманих претензій.
