Путін обрав вдалий час для удару по Україні

Коли пишеш, завжди думаєш про можливого читача. Аж ніяк не завжди це читач, який згоден з тобою. От і зараз я думаю про одного свого фейсбук-френда з Києва, який днями зробив такий запис:

«Усунуть Путіна, з ним і закінчиться агресивна Росія. Ніяка не «імперія зла», а, так, недоімперія козла».

•  Засуджувати за такий вислів людину, втомлену від війни, від невизначеності, від неможливості вести нормальне життя, будувати плани на майбутнє, абсолютно неможливо. Але ж це не просто маячня. Це маячня, небезпечна для оточуючих, небезпечна для країни, яка надовго, а для нинішнього покоління, можливо, і назавжди буде позбавлена можливості вільного мирного розвитку. Як були позбавлені його Молдова і Грузія ще за часів роботи Путіна в пітерській мерії.

Це висловлювання дивним чином — хоча з чого дивуватися, політика сповнена таких парадоксів — збігається з тоном і змістом розповідей Путіна про захоплення Криму. Все подається як його одноосібне, дещо імпульсивне рішення. До речі, про імпульсивність говорили рік тому статусні ліберали, хоча будь-якому спостерігачеві було зрозуміло, що операція готувалася досить серйозно і сильно заздалегідь. За десять років до того таке саме враження справили постбесланські реформи виборчої системи: це була очевидна заготовка, потрібен був лише привід.

•  Таке враження підтверджується і спостереженнями воєнних експертів. Очевидна також і давня глибока підготовка сепаратистів на Донбасі й у інших регіонах, де вони такого успіху не досягли.

Але виступ Путіна має ще один бік, мабуть, найважливіший. Він позиціонується як захисник нещасного кримського населення, якому загрожував «каток націоналістів». І не треба стьобатися про каток. Кремлю справді вдалося виступити в ролі доброго захисника на тлі повної байдужості влади і населення України до захоплення частини території країни.

•  Пригадаймо булгаківське «Собаче серце». З усіх, хто оточував Шарикова, лише Швондер ставився до нього як до людини. Рік тому з такою самою увагою підійшов до кримчан кремль. А Київ продемонстрував повну байдужість до їхньої долі — Київ виконав вимогу ЄС про капітуляцію. І це виявилося першим практичним наслідком Євроасоціації.

От і виступив кремль у ролі доброго Швондера

І не лише Київ. Після Майдану поведінка всіх українців означала, що регіоналізм переміг національне. Якщо нація єдина, вона демонструє єдність, коли країну ріжуть на шматки. Нинішня зловтіха щодо проблем кримчан і розмови про те, що Донбас треба відокремити, свідчать про те саме — нація ще не сформувалася.

•  Це означає, що кремль обрав найвдаліший час для удару по Україні, — треба визнати очевидне. І удар цей українську націю не згуртував. А населення Росії консолідував, що зупинило і без того досить млявий російський націогенез.

І який там Путін! Це стратегія російської влади ще з часів Великої французької революції. Апогею вона досягла 1848 року, після чого Росію зупинили в Кримській війні. Правляча російська еліта, як би вона не називалася, завжди була націлена на те, щоб не дати сформуватися російській громадянській нації. Протидія націогенезу в європейських країнах — попереджуюча стратегія, прагнення запобігти демонстраційному ефекту.

•  Це константа російської політики і російської історії, незалежно від ідеологічного оформлення влади. Власне, це і є сутність російського імперства, як би воно не називалося — інтернаціоналізмом чи націоналізмом, — що лежить в основі консенсусу влади і населення, століттями замінює росіянам суспільний договір.

КАРИКАТУРА МАКСИМА СМАГІНА

Зазіхання кремля виходять за межі пострадянського простору. У полі його уваги вся Європа. Звичайно, виступ Володимира Якуніна за кілька днів до виступу Путіна не привернув такої уваги, як президентська інтерпретація захоплення Криму. Це пояснюється ще й тим, що спрямований він був до європейців.

•  Після промови Якуніна і багато чого іншого стала зрозуміла стратегія кремля в Європі — кремль хоче стати для європейців новим Х’ю Лонгом. Не Путін навіть, а вся країна, Росія, заснована на нових, розумних засадах. У цій промові був стандартний набір кліше, що беруть свій початок ще у Гітлера і Муссоліні, а нині характерних для кремлівського фашінтерну в Європі. Кремль претендує на лідерство у встановленні нового світового ладу — без фінансових і політичних інститутів сучасного світу.

І куди подінуться ці претензії, якщо Путіна поміняють на іншого політика?

Сформувалися погані норми поведінки інтелектуалів: правила доброго тону вимагають постійного кепкування над кремлівською владою, яка неухильно домагається свого як у зовнішній політиці, так і всередині країни. І обертає на свою користь все, що відбувається.

•  В принципі, абсолютно неважливо, на кого повісять убивство Бориса Нємцова. І не можна взагалі виключати, що вбито його було справді в результаті побутової сварки. Важливо інше. Через годину після вбивства я припустив, що місце Нємцову в новому путінському пантеоні — як самовідданому борцю з корупцією. І вся справа до цього йде. Цілком офіційні коментатори говорять про загибель великого патріота. Одночасно з цим, як і прогнозувалося, відпрацьовується нова модель чисток всередині еліти. Арешт сахалінського губернатора подається як результат діяльності «Общероссийского народного фронта» (ОНФ), який пильним оком розгледів корупціонера і сигналізував, куди треба.

•  Так чому ж Навальному й усій опозиції не долучитися до спільних лав? Щоб продовжити справу убієнного Нємцова.

Все логічно. Зовнішнього ворога визначено. Нагадаю те, про що вже говорив: для когось це пропагандистська химера, але для великої кількості людей, об’єднаних у найрізноманітніші спільноти, війна проти України і протистояння всьому світові — бізнес. Для когось малий, для когось дуже великий. Службове просування в Росії — теж бізнес. За імперським розширенням стоїть потужний соціальний організм, що зростає і зміцнюється з кожним днем, і духовна єдність у протистоянні всьому світові. Нові групи інтересів утворюватимуться під час оновлення еліти всередині країни.

•  Визначено і ворога внутрішнього. Як і триста-чотириста років тому, це хоробрий воєвода, самовпевнений боярин, казнокрад і лихвар. Судячи з того, скільки осіб залучено до справи сахалінського губернатора, закінчується доба одноосібних переслідувань. Власне, справа Сердюкова стала груповою, але тепер і на регіональному рівні викривають злочинну групу. А це відкриває нові перспективи і перед тими, хто проводить репресії, і перед тими, хто прийде на заміну репресованим.

От справи про державну зраду поки що суто персональні. Але все ще попереду.