Путін проти «Меморіалу»

Путінська держава мала намір ліквідувати історико-просвітницьке товариство «Міжнародний Меморіал» та правозахисний центр «Меморіал», які раніше визнані іноземними агентами. Позов про ліквідацію «Міжнародного Меморіалу» подала до Верховного суду РФ Генеральна прокуратура, а позов до Мосміськсуду про ліквідацію правозахисного центру «Меморіал» – московська прокуратура. «Меморіал» - це найстаріша правозахисна та історико-просвітницька організація Росії, яка існує вже понад 30 років. Тепер здійснюється скоординована атака на неї, і координатором тут, поза сумнівом, виступає адміністрація президента Росії. Як привід для ліквідації було названо систематичні порушення «Меморіалом» законодавства про «іноземних агентів», а саме відсутність відповідного маркування на матеріалах організації. Крім того, правозахисний центр звинуватили у підтримці екстремістів та терористів через його діяльність із захисту політв'язнів. Будь-якому неупередженому спостерігачеві очевидно, що жодних легальних підстав для ліквідації «Меморіалу» немає. Протиправний за своєю суттю закон про іноземних агентів такою підставою вважатися не може. Тому суто політичний характер справи «Меморіалу», яку 25 листопада розглядатимуть у Верховному суді, не викликає сумнівів.

Чому ж Путін так розсердився на правозахисників-просвітителів? Думаю, причин тут дві. По-перше, правозахисна діяльність «Меморіалу», яка концентрується насамперед навколо Північного Кавказу, і передусім Чечні. Кремль і підконтрольні йому ЗМІ намагаються всіляко замовчувати беззаконня, що кояться  там, і з цього погляду меморіальці для нього – кістка в горлі. Але й основна діяльність «Меморіалу» щодо дослідження політичних репресій радянського періоду, і насамперед у сталінську епоху, та увічнення пам'яті їхніх жертв, є ще одним серйозним подразником для Путіна. А відносно нещодавно Володимир Володимирович публічно засуджував сталінські репресії та говорив про необхідність пам'ятати про їхні жертви. Так, 7 квітня 2010 року, виступаючи в Катині, Путін, згадавши про розстріл поляків у Катині, Мідному та П'ятихатці, так само як і про інші сталінські репресії, прямо заявив: «Цим злочинам не може бути жодних виправдань. У нашій країні дана чітка політична, правова, моральна оцінка злочинів тоталітарного режиму. І така оцінка не підлягає жодним ревізіям».

А 30 жовтня 2017 року, виступаючи на відкритті меморіалу жертвам політичних репресій – стіни скорботи, він нагадав, що за сталінських часів «кожному могли бути пред'явлені надумані та абсолютно абсурдні звинувачення, мільйони людей оголошувалися ворогами народу, були розстріляні або покалічені, пройшли таборів та заслання». І наголосив, що «це страшне минуле не можна викреслити з національної пам'яті і тим паче  неможливо нічим виправдати. Жодними вищими так званими благами народу».

Минуло  4 роки – і багато що змінилося, зокрема ставлення російської влади до злочинів тоталітарного режиму та до організацій, які про ці злочини нагадують. Хоча, задля справедливості, треба зауважити, що правозахисний центр «Меморіал» був внесений до реєстру НКО-«іноагентів» ще 2014 року, ставши одним з перших НКО, визнаних у Росії «іноземними агентами». А Міжнародне історико-просвітницьке, благодійне та правозахисне товариство «Меморіал» розділило його долю 2016 року. Але 2017 року Олексій Навальний ще залишався на волі і мав можливості проводити та публікувати свої розслідування, а його штаби та ФБК загалом працювали як цілком легальні структури. З того часу сталося помітне посилення російського політичного режиму, який стрімко повертається до тоталітарного минулого.

Однак при цьому залишається одна принципова відмінність із радянськими часами. У СРСР головними у системі управління були партійні структури. Лідер країни ставав таким остільки, оскільки він ставав главою партії, яка сповідувала марксистсько-ленінську ідеологію. Путінська ж Росія керується режимом особистої влади, для якого партія «Єдина Росія» виступає лише як декорація, яку легко змінити. Те, що Дмитро Медведєв є формальним главою правлячої партії, ніяк не впливає на його становище у системі влади, так само як і влада Путіна не залежить від його ставлення до «Єдиної Росії». І жодної ідеології Володимир Володимирович не сповідує. Якщо Російська імперія базувалася на ідеї «Москви – Третього Риму», а Радянська імперія – на ідеї світової комуністичної революції, внаслідок перемоги якої на тій чи іншій території в орбіту Москви мали залучатися нові й нові країни, то влада та імперія Путіна базуються на особистому правлінні та імперській ідеології в чистому вигляді.

Імперія – це та країна, де править великий Путін, і саме вона має приростати територіями сусідів доти, доки він живий і при владі. Ця нехитра конструкція передбачає, що лише Путін має право керувати російським минулим для забезпечення щасливого імперського майбутнього. «Меморіал» заважає владі керувати минулим і залишається, по суті, антиімперською структурою. Держава в особі Путіна хоче сама формувати історичну пам'ять росіян, і конкуренти їй на цьому полі не потрібні. І боротьба за права людини путінізму потрібна така ж вибіркова, як і історична пам'ять. Наприклад, треба боротися за права «шахтарів» ДНР та ЛНР, але не за права кримських татар, треба згадувати одних жертв репресій та забувати про інших, часом зовсім нещодавніх. «Меморіал» же бореться за права людини і проти політичних репресій невибірково, тому й став неугодним. І путінський прес-секретар Дмитро Пєсков лише щось незрозуміло бурмотить про те, що президентові «дуже важливо, щоб будь-які НКО діяли в рамках російського законодавства» і що у «Меморіалу» нібито «давно є проблеми щодо дотримання норм російського законодавства».

Зараз на захист «Меморіалу» в Росії висловлюються правозахисники, історики, письменники, журналісти, артисти, академіки, художники, політичні активісти та інші представники інтелігенції, занепокоєнні  свавіллям. Але боюся, що протести всередині країни на владу ніяк не вплинуть. Якщо рішення про ліквідацію «Меморіалу» було ухвалене Путіним, воно буде виконане. Шансів на те, що ми маємо справу з самодіяльністю прокуратури, причому одночасно – генеральної та московської, практично немає. Єдине, що може зупинити процес, – це звернення з вимогою зберегти «Меморіал» провідних світових політиків. Можливо, Путін таки не захоче виглядати в їхніх очах диктатором на кшталт Лукашенка та Кім Чен Ина?