Пишнота і злиденність Iраку
Кожний, хто дивиться на Iрак, бачить націю, розділену на шиїтське, сунітське і курдське співтовариства. Але не меншим фундаментальним поділом, який зробив не менший внесок протягом повстання, ніж сектантська боротьба і протест проти американської окупації, є розрив, який дедалі більше заглиблюється між багатими і бідними в Iраку. Коли Iрак було звільнено, більшість людей, особливо бідних, почали сподіватися на харизматичного лідера, який врятує їх від гіркої дійсності повсякденного життя. Вони, що зросли в страху, поняття не мали ані про те, яке відношення може мати до їхнього суспільства демократія, ані про те, як правозахисні групи й інші громадські організації можуть допомогти облаштувати майбутнє.
Досить скоро Iрак зіткнувся з новим соціальним поділом. З одного боку опинилися люди, що зрозуміли, як діяти при демократії, виборювати владу і реалізовувати свої спрямування. Вони вчилися говорити мовою демократії, дістаючи по ходу справи гроші, отримуючи вплив і вербуючи незалежні організації для захисту своїх прав і привілеїв.
Проте по другий бік залишається безліч безпорадних іракців, в тому числі вдів, розведених або покинутих жінок, про яких нікому потурбуватися, як і про їх дітей. Для цих людей демократія і права людини нічого не означають. Вони неосвічені, бідні і хворі. Жертви системи освіти, яка не діє вже більше десяти років, вони не мають професійних навичок, які могли б допомогти їм знайти роботу в зруйнованій економічній системі Iраку.
Під час правління Саддама не вживалося жодних заходів щодо піднесення життєвого рівня бідних. Я відвідала величезні іракські нетрища і побачила родини, що мешкають у ледве прикритих дахом будинках, що аж кишать комахами. Під двері просочуються помиї. I вдень, і вночі люди живуть у темряві. Не маючи потреби більше ні в чому, крім їжі, гідного житла і можливості знайти роботу, ці сім’ї чекають смерті, жахаючись плачу своїх голодних дітей.
Коли я зустрічалася з жінками, що мешкають в тих будинках, вони закидали мене запитаннями: демократія дасть нам їжу і житло? Демократія завадить чоловікам бити своїх дружин? Дасть вона громадянство нашим дітям? Дасть вона нам право розлучитися з чоловіками, що покинули нас?
Моя відповідь на всі ці запитання була «так». Так, демократія дасть вам право жити в пристойному будинку, право вчитися і працювати, вона дасть громадянство вашим дітям і зробить вас рівними з вашими чоловіками. Але ви маєте наполегливо працювати і всіма засобами відстоювати ваші права. Вони відповідали: «Саддам 35 років вчив нас бути безробітними, тихими і заляканими. Що ми можемо зробити тепер?»
У цих бідних районах, де живе більшість іракців, люди опиняються у владі гірких спокус. Багато хто з них недосяжний для політичних або урядових лідерів. Їх легко втягнути в насильство, злодійство і саботаж. Бідність примушує деяких заробляти гроші, здійснюючи насильство. Їх підбурює принада хибного героїзму, на який вони були нездатні під час довгого правління Саддама. Бідність посилила травмуючу дію історії Iраку, повної насильства, воєн і лиходійств, через які люди стали байдужі до вбивств.
Хоч умови життя в сьогоднішньому Iраку підштовхують багатьох молодих людей до насильства, я переконана, що для їх порятунку нам треба лише забезпечити їх гідною роботою і житлом. Робочі місця, зокрема, допоможуть молоді почати нове життя. Але ми не повинні створювати нікчемні робочі місця для маскування армії безробітних. Ми маємо дати людям таку роботу, яка дозволить їм зробити внесок у відновлення країни.
За своєю природою кожна людина прагне виявити себе корисним членом свого суспільства. Але культура, створена Саддамом, переконала іракців, що зв’язки в політичних колах — це єдиний спосіб отримати владу, гроші і знання. Для подолання таких переконань потрібен час і енергійний розвиток економіки, а це означає, що новий іракський уряд повинен мати обмежену владу, даючи можливість розвинутися приватному сектору і одночасно допомагаючи широким масам зрозуміти, що таке демократія і права людини.
Релігійні групи готові зробити свій внесок у цей процес. Ми можемо також реабілітувати представників технічної еліти, що служили Саддаму, щоб вони також отримали шанс бути корисними своїй країні. Нарешті, ми маємо надати позики бідним сім’ям, щоб допомогти їм побудувати гідне життя.
I найголовніше, уряд не має шкодувати зусиль на те, щоб переконати бідних іракців в цінності демократії і свободи, а також у важливості конституції для реалізації їх прагнення до кращого життя. Цього буде нелегко досягнути в країні, де багато хто розглядає порушення закону як акт героїзму.
Але ми, іракці, зрозуміли також, що влада не має бути зосереджена в руках небагатьох і що встановлення справедливості вимагає боротьби з усіма формами корупції. Якщо ми хочемо, щоб конституція була гарантією демократії, свободи і безпеки, бідні іракці повинні засвоїти, що ця боротьба — також і їх боротьба.
Доктор Амаль Кашф АЛЬ-ГIТТА — член Національних зборів Iраку.
