Реанімація інтересу

Прем’єр-міністр України Віктор Янукович відбув до Сполучених Штатів. У Вашингтоні голова українського уряду перебуватиме до 10 жовтня. Заплановані його зустрічі з віце-президентом Сполучених Штатів Діком Чейні, державним секретарем Коліном Пауеллом, президентом Світового банку Джеймсом Вульфенсоном, міністром фінансів США Джоном Сноу, головами комітетів Палати представників і Сенату Конгресу США з міжнародних відносин Генрі Хайдом і Річардом Лугаром, міністром торгівлі Доном Евансом, керівниками бізнесових структур. Українського прем’єра чекатимуть і на міжнародній конференції «Україна на шляху до зрілої національної державності: перехід України до ринкової економіки» — виступ Януковича матиме назву «Перспективи стратегічного співробітництва України і США».

Кілька років тому візити прем’єр-міністрів і президентів України до Сполучених Штатів були тривіальним явищем, українські керівники, траплялося, літали за океан кілька разів на рік. Після «кольчужного» скандалу Вашингтон офіційно заявив, що підтримуватиме постійні зв’язки з Україною, але на рівні міністрів. Про зустріч між президентами не йшлося тоді, не йдеться й тепер, коли, здавалося б, всі останні скандали пережито. Виходячи з реалій та з того, що Президент Леонід Кучма у вересні побував на сесії Генасамблеї ООН, а спікер Верховної Ради Володимир Литвин відвідав Вашингтон із офіційним візитом, можна стверджувати, що колишня інтенсивність контактів як на урядовому, так і на неурядовому рівні поступово повертається. Можна зробити висновок і про те, що у Вашингтоні не просто готові слухати представників українського керівництва, але уважно придивляються до наявних кадрів на керівних постах. Адже не є секретом те, що візит Януковича попередньо планувався орієнтовно ще в травні-червні цього року, не є секретом також і те, що революційних змін його зустрічі з командорами американської політики й бізнесу, керівництвом Світового банку не принесуть.

Є кілька проблем, які можна вирішити якщо не прямо зараз, то принаймні у найкоротші терміни. Зокрема, остаточно з’ясувати, що залишилося зробити для того, щоб США підписали з Україною протокол про взаємний доступ до ринків, необхідний для вступу України до СОТ. Можна домогтися сприяння остаточного зникнення з порядку денного поправки Джексона-Веніка до Торгівельного акту, якою заборонялася торгівля на недискримінаційних підставах з країнами, що перешкоджали еміграції євреїв. Зараз дія цієї поправки щорічно скасовується листом президента США, і її подальше існування з логічного погляду пояснити неможливо. Сполучені Штати продовжують наполягати на тому, що ще не всі проблеми вирішено в царині інтелектуальної власності, і тут, здається, потрібно і розмовляти, і щось робити.

Розмовляти і щось дуже активно робити необхідно на «іракському» напрямку. Сьогодні Україна може говорити фактично лише про список компаній, які б теоретично прагнули доступу до контрактів відбудови Іраку, доступу до іракської нафти, створення таким чином більш- менш постійної присутності в регіоні. Не зайвим було б зазначити, що, хоча «іракська» тематика не позначена прямо як тема розмов українського прем’єра в Сполучених Штатах, вона ясно проглядається як загальний контекст: адже й нинішній, ще дуже нетривкий рівень контактів великою мірою зумовлено саме внеском України до стабілізації в Іраку. Вже зараз є зрозумілим, що ширший контекст відносин можна буде вибудувати виключно з огляду на те, як Україна та її керівництво поводитимуться у внутрішньому житті, як бачить Вашингтон загальну міжнародну ситуацію, наскільки справедливим буде говорити про залежність української правлячої еліти від російського капіталу і російської політики.

Не потрібно бути пророком, щоб знати, що визнання Сполученими Штатами України країною з ринковою економікою великою мірою базуватиметься на тому, наскільки захищені права американських компаній в Україні, наскільки, на погляд представників бізнесу, великий потенціал містить у собі Україна, наскільки там легко працювати, наскільки прозорими є правила гри. Важко стверджувати, що сьогодні всі ці проблеми вирішено. Так само важко стверджувати, що для всіх потенційних інвесторів створено однакові для всіх правила. Особливо з урахуванням того, що Україна приєдналася до ЄЕП. Безперечно, і на рівні вищого державного керівництва Сполучених Штатів, і в бізнес-колах бажатимуть отримати відповідь на запитання — що це означає, і яких змін у цьому зв’язку варто очікувати. Прем’єру доведеться відповідати і на запитання щодо багатостраждального нафтопроводу Одеса—Броди, «європейський» напрямок якого підтримували США, а сьогодні американцям важко об’єктивно пояснити, які саме рішення приймаються в українських центрах впливу, чим вони мотивовані, і які очікуються наслідки.

У свою чергу, керівництво Світового банку очікуватиме відповіді на запитання — а чи буде, зокрема, ратифіковано Верховною Радою кредитну угоду з українським урядом щодо реформування податкової служби. Цього, до речі, ніхто обіцяти не може з огляду на дуже багато причин — але водночас це може стати своєрідною відправною точкою для поглибленої системної співпраці між Україною і Банком. Отже, Янукович повинен продемонструвати вміння знаходити баланс там, де його знайти, як мінімум, дуже важко.

Результати візиту Януковича не проглядатимуться негайно. Навряд чи тут йдеться про «оглядини» майбутнього лідера України. Швидше, у Вашингтоні бажали б знати, з ким і чим доведеться мати справу у найближчий період. У Вашингтоні добре знайомі з міністром закордонних справ Костянтином Грищенком, міністром оборони Євгеном Марчуком, і вже мають уявлення про першого віце-прем’єра Миколу Азарова, міністра економіки Валерія Хорошковського. Від Януковича, очевидно, залежатиме, як сьогодні за океаном сприйматимуть Україну в цілому. Готових рецептів тут ніхто запропонувати не може. Але ж стратегічність відносин вимірюється не лише сьогоднішнім днем, і просто втратити можливості для сьогоднішньої України, яка намагається «наступати» на трьох стратегічних фронтах (європейському, російському, американському), було б неприпустимою розкішшю.