Реформи проти тероризму
Iрак має стати прикладом для країн Близького Сходу
Наміри провести реформи на Близькому Сході — не нові, однак усі вони «походили» ззовні. Першими з ініціативами реформування виступили європейські країни на початку 90-х, однак їм довелося відмовитися від своєї ідеї через початок громадянської війни в Алжирі. Захід вважав за краще займатися своїми проблемами. 11 вересня 2001 року стало переломним днем. Коли стало відомо, що всі виконавці терактів в Нью-Йорку та Вашингтоні — вихідці з країн Близького Сходу, в США почали розуміти, що диктаторські режими в цьому регіоні є джерелом тероризму.
Після повалення в Іраку одного із найжахливіших диктаторських режимів XX століття США розробили ініціативу під назвою «Великий Близький Схід», яка охоплює досить велику територію — від Пакистану на сході до Мавританії на заході. Мета американських планів, які мають обговорювати на саміті «вісімки» у червні цього року, — здійснення глибоких політичних і економічних реформ у регіоні. Реакція з боку арабського світу була цілком прогнозованою. Президент Єгипту Хосні Мубарак спеціально зустрівся з керівництвом Італії та Франції, щоб переконати їх у невчасності будь-яких різких рухів у сфері політичного реформування. Його аргумент був простим, але не безперечним: спроби демократизації приведуть до влади нових людей, які можуть зірвати процес мирного урегулювання на Близькому Сході. Крім іншого, єгипетський лідер попереджає, що до влади у країнах регіону можуть прийти ісламські екстремісти. Подібні заяви орієнтовані більше на західного обивателя, у той час як у себе вдома Хосні Мубарак, який перебуває на посаді президента з 1981 року, заявляє, що просто не приймає ініціативи з-за кордону і що реформи мають здійснюватися без диктату ззовні.
Існує кілька реальних причин, чому арабські країни бояться реформування. По-перше, правлячі режими небезпідставно побоюються, що політичні свободи примусять їх попрощатися з владними позиціями. По-друге, багато хто вбачає «злий намір» у американських планах, а саме — Вашингтон спробує посилити роль Ізраїлю в регіоні. По-третє, деякі арабські країни вважають, що реформістські поради ззовні можуть негативно вплинути на їхню територіальну цілісність і призвести до розпаду з етнічних і релігійних причин. До таких держав належать Сирія, Саудівська Аравія й Алжир. Американські ініціативи насправді не користуються особливою популярністю не тільки серед керівництва країн регіону, а й серед самого населення. Для багатьох незрозуміло, наприклад, чому США не виконали жодної обіцянки щодо Іраку (основна — передача влади)? Чому Штати самі порушують права людини (перебування без суду і слідства сотень ув’язнених в Гуантанамо)? Чому Вашингтон раніше підтримував диктаторські режими на Близькому Сході, а тепер прагне їх змінити?
Найголовніше завдання США полягає в тому, щоб завоювати довіру населення. Для цього необхідно вирішити принаймні дві проблеми. Перша — навести порядок в Іраку і побудувати там демократичну державу. Багдад має стати прикладом для наслідування всьому регіону, після чого самі народи повставатимуть проти диктаторських режимів. Але США повинні побоюватися терористів в Іраку, яких можуть підтримувати уряди арабських країн, щоб загальмувати демократичні процеси. Друга — США повинні виконати свої обіцянки щодо створення Палестинської держави, оскільки всі арабські лідери пов’язують реформування із невирішеністю палестинського питання.
З «неарабських» держав у полі зору Вашингтона — Іран. США продовжуватимуть чинити тиск на релігійний режим цієї країни, оскільки Тегеран може негативно вплинути на новий уряд в Іраку, в якому матимуть перевагу шиїти. До речі, світові мас-медіа звертають увагу, що Іран відкрито підтримує нинішні екстремістські дії в Іраку шиїтського лідера Моктади Садра. Не виключено, що Тегеран спробує підтримувати шиїтів, які проживають на сході Саудівської Аравії, щоб перешкодити тамтешньому реформуванню.
Судячи з усього, арабські країни не стільки не готові, скільки не бажають приймати американську ініціативу щодо реформування. Через розбіжності з цього приводу кілька тижнів тому так і не відбулося засідання Ліги арабських держав. Не змогла організація представити й зустрічні ініціативи з реформування арабського суспільства. Таким чином, усе залежить від зусиль Вашингтона. США повинні використати всі можливості для реалізації своїх планів. У свою чергу населення Близького Сходу має підтримати такі зусилля, інакше неминучою є подальша консервація політичного життя регіону. Триста мільйонів арабів нарешті мають стати важливою частиною розвитку світової спільноти. Тільки реформування може розвіяти стереотип, що склався: все, що зробили араби за останнi 50 рокiв — це породили екстремізм і тероризм. Режими Близького Сходу повинні не відкидати американські ініціативи, а активно їх вивчати та здійснювати, щоб увійти в історію не як диктатори, а як реформатори.
