Російські шанси на перемогу падають

Володимир Путін продовжує демонструвати Києву та світовій спільноті, що у завоюванні України він збирається йти до кінця. Напередодні Міжнародного жіночого дня він зустрівся з представницями льотного складу російських авіакомпаній у Московській області. І відразу ж отримав заздалегідь узгоджене питання про Україну, яке поставила Марія Котова, другий пілот літака Airbus А320 авіакомпанії «Аерофлот»: «Розумом ми розуміємо і всіляко підтримуємо Ваші дії, але наше жіноче серце неспокійне за рідних, близьких, тих, хто залишився в Україні. Ми знаємо, що громадянське населення не страждає. Але все-таки скажіть нам, заспокойте нас: що чекає нас наприкінці цього шляху? Чим має закінчитися військова операція в Україні?» Не знаю, чи російська жінка, яка дійсно поставила це запитання, вірить у брехню путінської пропаганди про те, що серед мирного населення України немає жертв в результаті російського вторгнення, чи має уявлення, що жертви є, і чималі, включно з дітьми, але, оскільки не хоче втратити своє місце, каже так, як їй доручено, заглушивши совість. Втім, незабаром вона своє місце все одно втратить через вихід з Росії концернів Airbus і Boeing.

А Путін бадьоро відрапортував, поклавши всю провину за те, що відбувається на колективний Захід: «Зробили держпереворот. Підтримали тих, хто здійснив держпереворот. А потім були відомі події, пов'язані з Кримом і з південним сходом України, з Донбасом, де люди не підтримали цей переворот. Крим, як відомо, ухвалив рішення – люди прийшли на референдум та проголосували – повернутися до складу Російської Федерації. Природно, ми не могли цього не підтримати, тим більше що вони наражалися на небезпеку з боку націоналістів і неофашистів. Я зараз скажу, що є повні підтвердження тому, що вони тоді мали рацію. А потім, або практично паралельно, розпочалися події на Донбасі. До чого це призвело? Люди, які, по суті, почали чинити опір такому розвитку подій, почали переслідуватися, і на цій території київська влада почала проводити військові операції. Провели дві великомасштабні каральні військові операції із застосуванням важкої техніки, бойової авіації, прямо били по Донецьку, по площах лупили зверху, танки, авіація тощо».

У цих виправданнях російської агресії нічого нового немає. Тільки Путін не сказав, що рішення про референдум кримський парламент приймав під дулами автоматів російських військ, і за таких же умов голосували кримчани на референдумі, якого практично ніхто у світі не визнав. І російський президент не став уточнювати, що війна на Донбасі почалася після прибуття туди російської ДРГ на чолі з відомим Ігорем Стрєлковим (Гіркіним) та захоплення нею Слов'янська. Путін стверджував, що сепаратисти Криму та Донбасу вимагали «елементарних речей: права говорити рідною для них, у цьому випадку – російською, мовою, жити в рамках своїх традицій та своєї культури. Нічого особливого не було. Проте всі жителі Росії та України, що були в Криму та на Донбасі до 2014 року, засвідчать: російську мову там можна було почути набагато частіше за українську, майже всі телеканали були російською мовою, і не було жодних проблем із виданням періодики та літератури та проведенням культурних заходів російською мовою. Навпаки, проблеми були зі школами та виданнями українською та кримськотатарською мовами. Тому за межами Росії практично ніхто аргументи Путіна всерйоз не сприймає. У Росії, я думаю, теж немало сумніваються щодо цього. Але тепер тут запроваджено фактично військову цензуру, і сумніватися з приводу російсько-української війни росіянам заборонено, так само як і називати цю війну війною.

Путін знову говорив про можливість вступу України до НАТО як причину російської агресії: «Якщо це країна НАТО, то відповідно до договору про утворення цієї організації всі інші члени альянсу повинні підтримувати цю країну у разі військового конфлікту. Крим російським, окрім нас із вами, ніхто не визнає. Вони проводять військові операції на Донбасі, так само полізуть і до Криму, і тоді ми маємо воювати з усією організацією НАТО. Це що таке? Наслідки зрозумілі чи ні? Тут цінне визнання, що ніхто, окрім Росії, Крим російським не визнає. Невже російські жінки, які слухали Путіна, не замислилися, що у світі набагато більше країн, ніж тих, які перебувають в Організації Північноатлантичного договору. І якщо досі ніхто не визнав Крим російським, можливо, щось не так із приєднанням Криму до Росії. Метою війни, за словами Путіна, є «захистити людей, які мешкають на Донбасі. Яким способом? Шляхом демілітаризації та денацифікації України, надання їй нейтрального статусу. Чому? Тому що якщо нейтральний статус, то вже в НАТО не зберуться… ми допомагаємо громадянам, жителям Донбасу, домагаючись нейтрального статусу України, домагаючись демілітаризації ми, тому що ми повинні чітко і ясно розуміти, які озброєння, де розташовані, під яким контролем. Тут різні варіанти можливі, ми їх зараз обговорюємо, обговорюємо навіть із представниками київського уряду в ході переговорного процесу в Білорусії. Дякуємо президенту Лукашенку за те, що він організує цю роботу та допомагає вести ці переговори. Наші пропозиції – на столі у групи переговорників із Києва. Сподіваємось, що вони на це позитивно відреагують».

Я, у свою чергу, дуже сподіваюся, що й президенту Володимиру Зеленському, та іншим членам уряду України абсолютно зрозуміло, що за нинішніх умов навіть згода на нейтральний статус означатиме, по суті, капітуляцію, оскільки тоді припиниться потік зброї з країн НАТО, а без нього українська армія не зможе протистояти російській. Втім, Росія вже показала, як вона ставиться до переговорів, повністю зірвавши раніше досягнуту угоду про гуманітарні коридори для Волновахи та Маріуполя. Путін, як і раніше, збирається захопити всю Україну і поставити там своїх маріонеток, як у «ДНР» та «ЛНР». Просто поки що у нього це не надто виходить, і з кожним днем виходить все менше.

Російський президент запевнив жінок, що воєнного стану та загальної мобілізації не буде, оскільки проти Росії немає «зовнішньої агресії». Але цим він фактично визнав, що Росія розпочала неспровоковану, агресивну війну проти України, оскільки раніше ніякої агресії проти Росії не було. Хоча водночасс російський президент стверджував, що західні санкції, введені проти Росії, «подібні до оголошення війни». Натомість Путін погрожував Заходу щодо безпольотної зони: «Зараз ми чуємо, що потрібно зробити безпольотну зону над територією України. Зробити це неможливо на території України, можна тільки з територій якихось сусідніх держав. Але будь-який рух у цьому напрямі буде розглядатися як участь у збройному конфлікті тієї країни, з території якої будуть створюватися загрози для наших військовослужбовців. Ми цієї миті будемо розглядати їх як учасників військового конфлікту, і вже все одно, членами яких організацій вони є. Тому, сподіваюся, розуміння цього є і до цього не дійде».

І пообіцяв катастрофічні наслідки «не лише для Європи, а й для всього світу» у разі введення безпольотної зони. Строго кажучи, ця загроза пуста. На те, щоб атакувати літаки та інші війська НАТО за межами території України, Росія не піде, оскільки це означатиме війну з блоком НАТО в цілому. А намагатися збивати американські та британські літаки над Україною навряд чи ризикне, оскільки поступається провідним країнам НАТО у рівні підготовки пілотів і в якості авіатехніки. Дуже сподіваюся, що президент США Джо Байден таки дозріє до того, щоб оголосити безпольотну зону в Україні, поки не буде надто пізно. Президент Зеленський цілком справедливо сказав, що інакше Байден та інші керівники країн НАТО нестимуть відповідальність за те, що в Україні щодня від російських бомб і ракет гинуть десятки і сотні мирних жителів, які ні в чому не винні. І лише введення військ НАТО, хоча б у вигляді ВПС, в Україну може призвести до швидкого закінчення нинішньої війни. А громадська думка Європи та Америки все сильніше виступає за створення безпольотної зони, і в якийсь момент, я дуже сподіваюся, Байден, від якого, власне, і залежить це рішення, не зможе його ігнорувати. А слова Путіна про те, що «спокійно наші військовослужбовці працюють, роблять усе для того, щоб убезпечити мирне населення», є знущанням над здоровим глуздом. ООН вже визнала, що внаслідок дій російських військ в Україні загинув 351 мирний житель, зокрема 58 дітей, а 707 людей було поранено.

Путін також звично збрехав, що у боях в Україні бере участь лише професійна російська армія, і там немає жодних призовників та резервістів. Згідно з численними відеосвідченнями, зокрема за участю російських полонених, це зовсім не так, але в Росії спростовувати російські офіційні дані про війну в Україні заборонено під страхом покарання до 15 років ув'язнення. Проте російські втрати в Україні дуже великі. Вони вже перевищили 10 тис. загиблих не лише за даними Міністерства оборони України, а й за оцінкою міжнародної команди розслідувачів Bellingcat на чолі з журналістом Христо Грозєвим, які вважають, що 10-тисячний рубіж російські військові подолали не пізніше вечора 3 березня. Серед загиблих – один генерал-майор, заступник командувача 41-ї армії, та 4 полковники, включно з «гвардії полковником» та командиром батальйону «Спарта» «ДНР» Володимиром Жогою, наступником горезвісного «Мотороли». Ще принаймні один російський полковник опинився в полоні.

Останнім часом росіяни нерідко здаються в полон цілими підрозділами, а автомобілі та бронетехніка дістаються ЗСУ як неушкоджені трофеї. Буквально за останню добу значно зросли втрати російських ВКС, що, очевидно, пов'язане з інтенсифікацією постачання коштів ППО з країн НАТО. За даними дослідницької групи Oryx, що аналізує загальнодоступні фото- та відеоматеріали, а також повідомлення з місця подій, російської авіації у війні з Україною за добу з середини дня 4 березня до середини дня до 5 березня склали 1 багатоцільовий винищувач покоління «4+» Су- 30СМ; 1 багатофункціональний надзвуковий винищувач-бомбардувальник Су-34; 3 штурмовики Су-25; 2 вертольоти Мі-24/Мі-35; 1 вертоліт Мі-8 та 1 безпілотний летальний апарат «Орлан-10». Такі втрати можуть змусити російське командування зробити паузу в нальотах через брак пілотів, багато з яких гинуть або потрапляють у полон. Схоже, Путін відчуває, що час, відпущений для агресії проти України, минає і що потім може початися розкладання армії, аналогічне тому, що 105 років тому призвело до Лютневої революції. І гарячково шукає посередників для переговорів із Україною, аби досягти такого компромісу, який усередині Росії можна буде видати за перемогу. Щойно в Москві побував із неоголошеним візитом прем'єр-міністр Ізраїлю Нафталі Беннет, який обговорив із Путіним Україну. 6 березня про те саме говоритиме в Москві президент Туреччини Реджеп Ердоган, який пообіцяв закликати Путіна до негайного припинення вогню, початку переговорів, встановлення гуманітарних коридорів та евакуації мирних жителів. Україні треба протриматися ще кілька днів, після чого тиск Росії ослабне.