Російський «імперський рецепт»
Нещодавня кампанія Росії в Грузії — класичний зразок того, як у минулі століття великі держави створювали імперії. Тим, хто встиг про це призабути, нагадуємо методику.
Імперії, на зразок тієї, що Москва взялася будувати в нинішньому столітті, в попередньому продемонстрували свою повну неспроможність. Більше того, сам колоніально-імперський проект так багатьма, і так довго визначався як помилковий, що сьогодні мало хто навіть може пригадати, як саме створюються імперії. Для цих забудькуватих подаю докладний рецепт.
Для імперії необхідні три основних інгредієнти.
По-перше, підшукайте по сусідству відповідну національну меншину, щоб використати як привід для інтервенції. Характер меншини — расова, мовна, релігійна тощо, не такий важливий, головне, щоб вона проживала в країні, відносно беззахисній у порівнянні з вашою власною. Осетини й абхази завжди були друзями Москви, так що їхнє поглинання — справа менш ризикована, ніж, скажімо, приєднання націоналістів на зразок грузин або українців. Імперці це добре розуміють: тому вони незмінно переселяють у приєднаний регіон власних колоністів — не лише для управління новою територією, але й для того, щоб мати під рукою готові кадри лоялістів (за типом французів-«чорноногих» у Алжирі).
По-друге, абсолютно необхідно, щоб держава, що будує імперію, володіла військовою гегемонією в своєму регіоні. Подібна гегемонія здатна відстрахати інші країни, в яких виникне спокуса прийти на допомогу до невдачливої держави, якій випала доля мати на своїй території згадану національну меншину. У минулому для цього досить було мати артилерію, але до середини ХХ століття необхідним елементом стало панування в повітрі. У наші дні, щоправда, вже доведеться обзавестися ядерною зброєю. Тепер додайте в суміш, що вийшла, пучку незахищеності: якщо ви зможете переконливо стверджувати, що вам необхідно трохи збільшити свою територію, оскільки в минулому ви зазнавали нападів або принижень, це буде вельми корисно. Враховуючи наявність у Росії ядерного арсеналу й військової переваги в регіоні, міжнародному співтовариству навряд чи вдасться «попросити» її з новопридбаних територій.
По-третє, будівничий імперії повинен мати щось, у чому мають потребу інші. Безпрограшний варіант у цьому випадку — гроші. Якщо їх немає під рукою, підійде те, що легко в них перетворюється, наприклад, золото, алмази, або, якщо держава з найбільшим потенціалом і готовністю до інтервенції є імпортером енергоносіїв, енергоресурси (газ, нафта тощо). Російська стратегія укладення виключно двосторонніх контрактів з енергозалежними європейськими державами — зразкове втілення принципу «розділяй і володарюй». Якщо не станеться обвалу цін на енергоносії, або Європа не знайде інших постачальників — важелів тиску на Росію в неї фактично немає.
Коли всі інгредієнти у вас у наявності, починайте заварювати кашу. По-перше, посійте серед вищезазначеної меншини націоналістичне невдоволення. Почніть із заохочення нікому не відомих учених, діячів мистецтва й інтелігентів на формування (при необхідності) національної самосвідомості та нагнітання націоналізму. Створіть враження про те, що ваша меншина зазнає пригноблення. Якщо буде потрібно, якісь події можна інсценувати, але сьогодні тієї ж мети простіше домогтися, придбавши який-небудь ЗМІ у вибраній вами країні. Непогано мати яку-небудь «спільність» із «пригнобленою» меншиною, але, якщо це неможливо, є інший, навіть більш вдалий спосіб: за останні десять років Росія ухвалила закон, що дає їй право захищати своїх громадян у близькому зарубіжжі, й офіційно видає свої паспорти всім, хто того забажає, в тому числі, багатьом абхазам й осетинам. Тому коли Росія заявляє, що вона захищає своїх громадян, у технічному значенні — це правда.
Далі — прийдіть на допомогу пригнобленій меншині. Почніть із дипломатичних нот протесту, підкріплених грізним пересуванням військ, таємними операціями та щедрими грошовими виплатами лідерам меншини. Підвищуйте температуру, поки не доведете владу вибраної вами держави до кипіння: після цього назвіть їхню реакцію «звірствами» та «геноцидом». За версією Москви, Грузія здійснювала геноцид; геноцид суперечить міжнародному праву; таким чином, Росія змушена була діяти. (Очевидно, що Грузія зробила силову акцію в Південній Осетії, але немає жодних підстав вважати, що вона розв’язала там геноцид).
Далі наступає найскладніший етап. Інші держави, виявивши ваш обман, почнуть протестувати. Заздалегідь потурбуйтеся, щоб справа не вийшла з-під контролю, пропонуючи щедрі хабарі, й одночасно обіцяючи найважчі наслідки вказаним державам, якщо їхні публічні протести вийдуть за рамки формальних заперечень. Кулуарні хабарі та загрози поєднуйте з публічними апеляціями до світової спільноти, демонструючи, як сильно ви схильні до миру, стабільності й урегулювання конфліктів. Пам’ятаєте Тибет? Під час кризи не знижуйте градусу дипломатичної риторики, поки не вибухне інша, більш серйозна та гостра міжнародна криза.
При точному дозуванні підкупу і загроз ви можете різко підвищити свої шанси на успіх, домігшись відправки у відповідну зону ваших «миротворців», які повинні послужити детонатором конфлікту. Навіть якщо обрана вами держава ретельно уникатиме будь-яких інцидентів із миротворцями, не турбуйтеся: завжди можна заявити про зворотне. Рано чи пізно держава не витримає вашого тиску — і все, можна діяти: запитайте хоч у грузинського президента Михаїла Саакашвілі.
Усе це спонукатиме невдоволені треті країни направляти всіляких «спостерігачів» для з’ясування ситуації на місці та створювати «комісії» з вивчення того, що відбувається. У ході цього зволікання додайте нові хабарі та погрози, а потім здійсніть військову інтервенцію й міцно візьміть спірний регіон під контроль в ім’я захисту прав людини та миру у всьому світі (раніше можна було говорити про «цивілізаторську місію», але тепер це якось вийшло з моди). Важливо те, чиї війська стоять на даній території, а не те, хто голосніше за всіх кричить і роздуває щоки.
Звичайно, зараз Росія старанно готує абхазько-південноосетинську страву в інших країнах колишнього СРСР. Український Крим і молдавське Придністров’я — лише два з можливих об’єктів майбутньої посиленої уваги Росії. Але розбудова імперії — справа дорога. Експансіоністські апетити Росії можуть обернутися ще більшим її послабленням. В Україні, наприклад, спостерігається глибокий розкол між прихильниками Росії та українськими шовіністами. Там описаний нами рецепт обійдеться набагато дорожче, ніж у Грузії. Тому краще б Москві виключити будівництво імперії з кремлівського меню.
Моніка Даффі ТОФТ — політолог, викладач Школи державного управління імені Кеннеді при Гарвардському університеті
