«Русский марш» середньої масовості

У давно планованому марші російських націоналістів організатори передбачали участь 15 тисяч людей. Над вулицею Перерва в Любліно з ранку п’ятниці кружляв поліцейський вертоліт. Учасники сьомого «Русского марша», дозволеного владою, збиралися з полудня, проходили через металошукачі і шикувалися, розбираючи банери і розтягуючи їх уздовж колон. Розтяжки «Русский марш» і «Русских не запретить» чергувалися з «Долой партию жуликов и воров» — організатори цього року підкреслювали, що в Любліно зберуться не лише націоналісти, але й усі, хто невдоволений політикою влади.

Після суперечок про те, хто повинен очолювати колону, у результаті за традицією поставили на початку маршу «Православных хоругвеносцев», які затягли псалом. Ті, що стояли за корогвоносцями, розгортали десятиметровий чорний-жовто-білий імперський прапор: відмовившись від символіки різних націоналістичних організацій, учасники маршу вирішили зібратися під загальними прапорами.

Натовп скандував «Зига-зага, зига-зага», «Хватит кормить Кавказ!». Проте, попри заклики у мегафон до помірності однієї з організаторів — Алли Горбунової, натовп перейшов на звичне: «Бей хачей — спасай Россию!». Дійшовши до станції метро «Братиславская», демонстранти стали розходитися і на короткий мітинг залишилося вже не більше трьох тисяч людей. Навального, який привітав натовп традиційним для таких заходів «Слава России!» і проскандував разом із присутніми «Один за всех и все за одного», проводжали оплесками. Після двохвилинної промови про те, що шахраї і злодії повинні боятися «не лише лондонського суддю, але й тих, хто сьогодні зібрався тут», Навальний відійшов за сцену роздавати автографи, а організатори «Русского марша» стали розповідати, що акції проходять у 60 містах Росії, а надалі «пройдуть і по всьому світу». Екс-лідер забороненого «Движения против нелегальной эмиграции» Олександр Бєлов (Поткін) закликав за місяць знову виходити на вулицю — в день виборів у Держдуму 4 грудня.

Накричавшись у Любліно націоналісти не заспокоїлися. На станції метро «Волжская» близько десятка коротко стрижених молодих людей вигнали з вагона і погнали платформою пасажира азіатської зовнішності. На щастя, йому вдалося добігти до поліцейських. Затримати нападаючих не вдалося, можливо, і не дуже хотілося. В усякому разі група з імперським і російським прапорами стрибнула у вагон, що йшов у бік центру. Ще одне заворушення за участю націоналістично налаштованих молодчиків сталося на платформі станції «Пролетарская».

«Русские марши» пройшли також у Нижньому Новгороді, Казані, Пермі та інших містах країни. Найбільше учасників зібралося у Санкт-Петербурзі — близько 1 тис. націоналістів, перед якими виступив Дмитро Бобров, який колись очолював екстремістську організацію «Шульц-88» і відсидів шість років у в’язниці.

Прокремлівський рух «Наши» на Виставковому центрі (ВВЦ) зібрав на свій «Русский марш» близько 10 тис. осіб із різних міст. При цьому територія ВВЦ була закрита для сторонніх. Тут можна було взяти участь у ліпленні свистілок і створенні ляльок-оберегів. «Що ви знаєте про татар?», — запитував ведучий на сцені. «Вони смачно готують і люблять танцювати», — відповідав напарник. Організатори такого собі інтернаціонального зборища не помітили, як стали підтримувати серед присутніх антитатарські забобони. У фіналі всі танцювали, а потім створили затор на вході в метро — у більшості учасників цього «Русского марша» не було проїзних квитків.

Цікаво, що «Русский марш» був проведений 4 листопада — офіційне свято День народної єдності, засноване владою на честь історично недостовірної дати — вигнання поляків із Москви. Фальшивість його призвела до того, що, за опитуваннями Всеросійського центру вивчення громадської думки, більшість росіян, як і раніше, святкувати День народної єдності не збираються. Точну назву свята росіяни згадують все рідше (з 16% 2009 року до 8% в нинішньому). На думку 11% росіян, 4 листопада відзначається День єднання, 8% плутають День народної єдності з Днем незалежності Росії, 4% — з Днем згоди і примирення, 2% — з Днем Конституції, 2% традиційно вважають цей день святом Жовтневої революції 1917 року, 1% — альтернативою 7 листопада. «Про подію, на честь якої 4 листопада у Росії вважається святковою датою, як і раніше, відомо небагатьом, 77% важко назвати її.

Проте абсолютно невипадково, що російські націоналісти саме на цю дату призначили свій марш і мітинг. Цього дня у всіх православних храмах пройдуть урочисті молебні Казанській іконі Божої Матері. Саме у пам’ять звільнення Москви від поляків встановлено святкування Казанської ікони Божої Матері 4 листопада, і багато хто упевнений, що День народної єдності — це відроджене державне свято, засноване 1649 року указом царя Олексія Михайловича.

З урахуванням політичної позиції Російської православної церкви націоналісти й діють, отримуючи з вищих церковних кіл, нехай і негласну, підтримку.

Для влади націоналістичний рух становить усе більшу проблему. Те, що кількість учасників «Русского марша» цього року була не більша ніж минулого, не повинне заспокоювати. Викликаний до життя як політтехнологія рух загрожує вийти з-під контролю. Поки кричали «Россия для русских» і навіть «Хватит кормить Кавказ», все йшло за розробленим сценарієм. І засуджуючи на словах ксенофобію, власті не робили нічого дієвого проти націоналістів. Проте становище поступово стало змінюватися.

По-перше, проблема в тому, що партію «Единая Россия» багато росіян сприймають як організацію шахраїв і злодіїв. І цьому є матеріальні підтвердження, які всі бачать і відчувають на собі у повсякденному житті. Це вельми небезпечний чинник, який створює в суспільстві підтримку, нехай доки і пасивну, націоналістам навіть тих, хто за інших умов за них не виступав.

По-друге, «Хватит кормить Кавказ» дуже швидко змінилося на гасло «Хватит кормить Москву». Розпад СРСР залишив глибокий слід і значно посилив сепаратистські настрої, які завжди існували в Росії. Пригадаймо парад суверенітетів, ні, не 1991, а 1917—1918 рр. І почався він не стільки на національних околицях, скільки в центрі Росії — на Волзі. І тепер, коли в сибірських і далекосхідних містах все частіше протиставляють себе центру, висловлювання на зразок «У вас в России...» вже мало кого дивують.

Сукупність цих та інших чинників, а зазначеного другого особливо, змусила владу дещо переглянути своє ставлення до націоналістів. Причому зростання напруженості спостерігається з двох боків. Влада вжила низку заходів репресивного характеру у відповідь на порушення негласних правил гри. Були заборонені «Движение против нелегальной эмиграции» і «Славянский союз», проти деяких лідерів націоналістів були порушені справи.

У відповідь ці організації помітно радикалізувалися і об’єдналися в рух «Русские». Замість отримання слухняної націоналістичної за формою опозиції натхненники і закулісні режисери отримали малокеровану і потенційно украй небезпечну силу. Практика показує, що тільки репресіями викорчувати зуби дракона неможливо. А інших інструментів розв’язання проблеми у влади немає. Не проводити ж, насправді, чищення партії «Единая Россия». Якщо таке передбачити, то в ній, окрім Бориса Гризлова, навряд чи хто залишиться.

Водночас наявне дистанціювання Путіна від партії. Нехай у її не вельми чистій білизні копається Медвєдєв як особа, яка очолює передвиборчий список. У цьому сенсі нападки націоналістів на партію влади для Путіна корисні, оскільки відтіняють його фігуру і роблять об’єктом нападок саме Медвєдєва. А своє слово національний лідер скаже у потрібний час.

Кремль грає в дуже небезпечну гру. При всіх можливих кон’юнктурних плюсах розігрування націоналістичної карти ніколи для влади дарма не минало. Якщо хтось в адміністрації російського президента вважає, що доки немає нічого страшного, то нехай почитає перед сном прийдешній історію не лише Німеччині, але й низки інших країн. Дуже показово. Тим більше — результат відомий і достовірний.