Санкції ООН...

На початку лютого була опублікована доповідь спеціальної групи ООН щодо ефективності численних санкцій, накладених Радою Безпеки цієї організації впродовж 2016—2017 років на Північну Корею з метою скоротити її доходи в покарання за випробування ядерних боєголовок і балістичних ракет через механізм заборони експорту товарів і сировини з КНДР. І що ж? З’ясувалося, що Північна Корея продовжувала експортувати впродовж 2017 року заборонені товари в низку країн, в тому числі й Росію, заробивши на тому сотні мільйонів доларів. Назагал, Пхеньян зумів зігнорувати санкції ООН щодо заборони експорту вугілля, заліза, сталі та інших товарів.

Зокрема, у доповіді йдеться, що поставки вугілля здійснювалися в Росію, Китай, Малайзію, Південну Корею і В’єтнам торговельними суднами з використанням комбінації численних методів «обходження маршрутів та оманливої тактики». Вугільний експорт здійснювався головним чином на підставі підроблених документів, в яких Росія і Китай, а не КНДР, указувались як джерела походження цього вугілля. Пхеньян, як зазначено в доповіді, «продовжував експортувати майже всі товари, заборонені в резолюціях Ради Безпеки ООН, і отримав майже 200 мільйонів доларів лише в період із січня до вересня 2017 року».

Крім того, спеціальна група ООН також розслідувала випадки постачання нафтопродуктів до Північної Кореї в порушення санкцій ООН і виявила, що мережа танкерів в основному базується на Тайвані. Згідно з доповіддю, КНДР «вже порушує останні резолюції, використовуючи глобальні мережі поставок нафти, іноземних громадян, реєстри офшорних компаній і міжнародну банківську систему».

Експерти також знайшли докази військової співпраці Північної Кореї щодо розробки хімічної зброї для Сирії та надання М’янмі балістичних ракет.

І це тільки те, що вдалося виявити розвідці ООН; натомість незалежні експерти зазначають, що наведені в доповіді цифри слід помножити на чотири, а то й на п’ять, і що не тільки зазначені п’ять держав, а й деякі інші є об’єктами експорту північнокорейської сировини та продукції...

А тепер закономірне запитання: як могло так статися, що, згідно з доповіддю, серед головних порушників накладених Радою Безпеки ООН санкцій щодо північнокорейського експорту виявилися аж два постійні члени цієї Ради? Що це за фантасмагорія така? Нехай якісь держави «другого ешелону» порушують санкції, але як же світові «гранди», члени «ядерного клубу», покликані суворо контролювати нерозповсюдження ядерної зброї?

Напрошується невтішний висновок: щось істотне зіпсувалося у механізмах міжнародного правопорядку, і не лише Будапештський меморандум виявився клаптиком нічого не вартого паперу, а й загальнообов’язкові резолюції Ради Безпеки ООН. І знов-таки, перед веде Росія: її офіційні речники «теоретично» обґрунтовують неприпустимість економічних санкцій проти Пхеньяну: вони, мовляв, ставлять КНДР на межу гуманітарної катастрофи (не політика влади, яка цинічно діє відповідно до постулатів: «Ракети замість рису» та «Ядерні бомби замість сої», — а санкції за брутальне порушення режиму непоширення ядерної зброї!). Тобто Росія, з одного боку, при голосуванні в Раді Безпеки не накладає вето на санкції проти КНДР, а з іншого — суворо критикує їх і відверто порушує. Ба більше: не просто порушує, а й надає режиму Кім Чен Ина неоціненну допомогу — як неофіційну, передаючи, за оцінками експертів, ракетні технології, так й офіційну                — скажімо, списавши 11 мільярдів доларів із 12-мільярдного північнокорейського боргу Москві...

Утім, із Росією все зрозуміло. Наразі вона поводить себе в ООН не менш, а часом ще більш цинічно, ніж Радянський Союз: той хоча би прикривався словесами про «інтереси трудящих», про «справедливий економічний лад» і про «побудову світлого майбутнього». І взагалі, СРСР намагався грати роль «маяка для людства», закликаючи весь світ стати на «соціалістичні рейки». Натомість Росія відверто прагне внести у світову політику якнайбільше паскудства та вимагає визнання за нею робити все, що заманеться, у своїй «зоні життєвих інтересів», яка включає пострадянські простори, і не лише їх.

Що ж, у Путіна був «гідний» попередник — Адольф Гітлер із його «життєвим простором» для Третього Рейху. Проте той був чеснішим: він вийшов із Ліги Націй (попередниці ООН у період між двома світовими війнами), бо був із нею незгодним. Натомість Путін використовує можливості, які надає Росії статус постійного члена Ради Безпеки, — і демонстративно ігнорує рішення цього найвищого органу ООН, ще й іншим допомагає робити те саме...

Але найбільше мене особисто дивує наявність у списку держав-порушників режиму санкцій проти КНДР Південної Кореї. Якщо автори доповіді не помиляються (а це дуже малоймовірно), то серед південних корейців наявні політичні самогубці, готові заради ефемерної вигоди зрадили ті принципи, за які віддавали життя у 1950—1953 роках їхні співвітчизники, героїчно воюючи з військами тоталітарного пхеньянського режиму задля того, щоб корейський народ міг жити вільно. Що ж, це теж показник серйозної кризи світового порядку та демократичних ідеалів і цінностей.