А що змінилося?

Нещодавно в центрі Тбілісі стався напад на депутата парламенту Грузії, члена опозиційної Республіканської партії 45-річного Валерія Гелашвілі. За словами очевидців, у нападі брали участь 7—8 осіб у масках. Бізнесмен-мільйонер Гелашвілі останні 20 років жив у Литві. У грузинській політиці він з’явився в 1999 році, коли був обраний мажоритарним депутатом. Нещодавно він дав інтерв’ю грузинській газеті «Резонанси», де засумнівався в мужності «президента, від якого втекла дружина». Уся Грузія зараз переповнена чутками про можливе розлучення Михаїла Саакашвілі та його дружини голландки Сандри Руловс, проте офіційні тбіліські прес-служби спростовують подібні розмови. Саме з публікацією різкого інтерв’ю Гелашвілі опозиціонери й пов’язують жорстокий напад на депутата серед білого дня в центрі Тбілісі.

«Революція троянд», яка сталася в Грузії восени 2003 року, стала причиною найбільших очікувань як серед місцевих, так і зарубіжних експертів. Усі перебували в очікуванні сплеску демократизації, грузинського економічного дива. Очікування поки що виявилися марними, хоча багато що справді змінилося в цій закавказькій країні за два революційні роки. У торішньому бюджеті вперше в історії незалежної Грузії зафіксований профіцит (перевищення доходів бюджету над його видатками), помітне скорочення корупції в державних установах, триває досить успішне реформування армії та правоохоронних органів... Але що ж сталося з тим, заради чого і багато в чому завдяки чому Саакашвілі прийшов до влади — що сталося з демократією? Чому такими повільними темпами відбувається економічне реформування?

ЛЕТАРГIЧНИЙ СОН ОПОЗИЦIЇ

Головні складові демократії — свобода преси та наявність опозиції — в постреволюційній Грузії переживають не найкращі часи. Після приходу до влади Саакашвілі більшість партій «нереволюційного альянсу» або «самоліквідувалися», або впали в своєрідний летаргічний сон. Деякі ще залишаються «на плаву» — «Права опозиція» і лейбористи. Перша змогла потрапити до «постреволюційного» парламенту, другим пощастило менше, їхні представники не пройшли до законодавчого органу. Нарівні з цими політичними силами, створеними ще за часів президентства Шеварднадзе, в Грузії з’явилися ще дві опозиційні партії, сформовані з представників колишнього оточення самого Михаїла Саакашвілі. Йдеться про республіканців і консерваторів. І «старі», і «нові» опозиціонери намагаються об’єднатися проти дій влади або того, що вони називають «диктатурою Саакашвілі». Сам президент наполягає, що в Грузії майже не існує опозиції. Віце-спікер парламенту Грузії Михаїл Мачаваріані пояснив «Дню», що слабкість опозиції — провина не уряду, а самих опозиціонерів, «бо влада сильна і сама може вирішувати проблеми країни і, до того ж, опозиція не змогла показати суспільству, що сама працювала б краще». Опозиція в особі одного з лідерів Консервативної партії Коби Давіташвілі має протилежну думку: «Слабкість у парламенті, в якому ми становимо меншість, не означає слабкості в суспільстві. Останнім часом опозиція стала сильнішою переважно через помилки влади». «Влада не приховує бажання розправитися з опозицією, що й наштовхнуло на зближення опозиційних сил», — пояснює він. Давіташвілі перерахував кілька серйозних прорахунків Саакашвілі, які могли вплинути на падіння його рейтингу та паралельну популяризацію опозиції: невиконання передвиборних обіцянок перед вкладниками та пенсіонерами, жорстокі розгони акцій протесту, скандали з наркоманією в мерії Тбілісі та Фінансовій поліції (у використанні наркотичних засобів викрили шістьох співробітників мерії Тбілісі), ціла низка беззаконня під час арештів, ігнорування думки народу тощо. Цікаво, що сам Давіташвілі фактично був правою рукою Саакашвілі до і під час «революції троянд», але після неї обвинуватив президента у зраді принципів демократії. Також розчарувався в нинішньому лідерові ще один «екс-друг» Гія Маїсашвілі, який створив опозиційний рух «Уряд майбутнього». Один із соратників головного революціонера, а нині один із лідерів республіканців — Давид Бердзенішвілі — нещодавно побився з Гіигою Бокерія, представником президента в парламенті. Раніше за хуліганство був арештований опозиціонер Гурам Шарадзе, два тижні тому знову за хуліганство арештували Гогу Гогніашвілі (НДП), а недавно стався вже згаданий інцидент із республіканцем Валерієм Гелашвілі. Цікаво, що Гелашвілі продав владі свою землю в центрі Тбілісі за $4 млн., яких досі не отримав (на цій території розташовуватиметься «Білий дім Саакашвілі», який уже майже добудували).

ТЕОРIЯ ВIДНОСНОСТI У СВОБОДI СЛОВА

Той факт, що опозиція може донести до суспільства свою думку через ЗМІ, підтверджує існування вільної преси в країні. Слово «існування» якнайкраще пасує для того, щоб визначити стан із «постреволюційною» пресою в Грузії. Через місяць після президентських виборів 2004 року були закриті кілька політичних ток-шоу, а канал «Іберія» взагалі зник. Манана Кобахідзе, голова правління відомої неурядової організації «42-а стаття конституції» у розмові з «Днем» зазначила, що до революції в Грузії не було позовів від ЗМІ з приводу утисків свободи слова. Після революції отримали розвиток уже дві такі справи — від газети «Тависупали Газети» (Вільна Газета) та від телеканалу «Триалети». Справу «Триалети» незабаром мають намір передати до Європейського суду. «Раніше журналісти були вільнішими. Свободу слова не притискали з таким розмахом. Це підтверджують і експерти Ради Європи», — розповідає Кобахідзе. На її думку, погіршилася ситуація не лише зі свободою преси, а й із незалежністю судів. Майже не дотримуються принципу презумпції невинності.

Нещодавно на каналі «Мзе» закрилося ще одне політичне ток-шоу «На грані вибору». Це сталося через кілька днів після виходу в ефір програми, де ведучі розпочали жорстку дискусію з уже згаданим Гігою Бокеріа (представник президента в парламенті). Опозиція вважає, що влада боїться вільної преси і тому бореться з нею шляхом тиску на власників, які у свою чергу вказують на «нові правила» роботи журналістам. Опозиціонер Давіташвілі вважає: «Влада знищує всі ті шляхи, за допомогою яких і стала владою, в тому числі й вільну пресу. Вони зробили висновки та стараються, щоб інші не пройшли тією ж дорогою». Віце-спікер Мачаваріані зовсім не вважає, що нинішня свобода грузинської преси чимось гірша, ніж за часів Шеварднадзе. «Я думаю, навпаки, — краща», — говорить він. На його думку, закриття деяких програм — справа власників самих ЗМІ. «Усе у світі відносне. Наприклад, на пострадянському просторі грузинська преса найбільш вільна», — стверджує віце-спікер. Але «теорія відносності» Мачаваріані не збігається зі звітами провідних організацій світу з приводу рівня свободи слова в Грузії. Експерти і «Freedom House», і «Репортерів без кордонів» запевняють, що рівень свободи слова в Грузії 2004— 2005 роках на кілька пунктів нижчий, ніж у дореволюційному 2003-му. До того ж, у сусідній Вірменії свобода слова на кілька пунктів краща за грузинські показники.

Не можна сказати, що якість свободи слова і взагалі демократії прямо залежить від рівня економіки й іноземних інвестицій. Азербайджан — один із доказів цього. Але не все добре в Грузії й у економічному плані. Багато грузинських підприємців переїхали до сусіднього Азербайджану, щоб таким чином врятуватися від революційного «НЕПу» влади. Багато представників колишнього оточення Едуарда Шеварднадзе заплатили мільйони за свою свободу, втікши з рештками майна або до Росії, або до країн Західної Європи. Ці мільйони якраз допомогли б новій владі досягти профіциту в бюджеті 2004 року. Цього року влада розраховувала на прихід інвестицій, що могли б допомогти заповнити нестачу коштів у бюджеті. Проте інвестори все ще не поспішають іти в Грузію. Інвестори, які намагалися придбати такі підприємства-гіганти, як «ЧиатурМарганець» або «Грузинське морське судноплавство», в результаті або відмовлялися від оформлених угод, або вимагали внести зміни до контракту. Переважно йдеться про російських інвесторів, що трохи дивно у зв’язку з не зовсім доброзичливими політичними відносинами між Грузією та Росією. У країну не поспішають інвестори із країн Західної Європи або США. «У країну, де нормою вважається державний рекет, і куди не вкладають грошей навіть грузинські інвестори, звісно, не вкладатимуть свої капітали й іноземці», — пояснює опозиціонер Давіташвілі. Із ним, звичайно ж, влада не погоджується, але визнає деякі недоробки. «Я не знаю, чому були блоковані деякі пропозиції, але думаю, що не через податки. Згідно з новим податковим кодексом, у нас найменші податки. Тієї активності іноземних інвестицій, що очікувалася, немає, але, очевидно, треба над цим працювати», — каже віце-спікер Мачаваріані. Про дефіцит інвестицій на тлі «профіциту довіри» президент Грузії говорити не любить і дуже ображається, коли хто-небудь звертає його увагу на проблеми. У Грузії навіть жартують, що Саакашвілі не звертає уваги на дріб’язкові проблеми, оскільки йому необхідний великий простір, трансконтинентальні революції, розмови про демократичний розвиток... Мовляв, тому він і літає так часто за кордон. З приводу частих візитів лідера Грузії до України багато хто знову ж кепкує: куди літає Саакашвілі? З Грузії до України чи з України до Грузії? Поки Саакашвілі літає, його рейтинг за деякими соцопитуваннями впав із 96% до 45—40%, армія безробітних поповнилася ще на 90 тисяч осіб, і ніхто не знає, як народ зможе платити втричі більше за російський газ взимку, якщо зарплат і пенсій не вистачає на те, щоб «покрити» нинішні ціни. Тут уже не до демократії і не до свободи слова. Це й лякає, оскільки більшості населення зараз не до розмов про реформи. Люди стурбовані тим, що майже через два роки роботи нової влади вони досі не мають за що прогодувати сім’ю. Такі ж настрої в грузинського суспільства були й до революції...