Шлях до повного розриву з ЄС

Варіант повноцінного англійського Брекзиту відпадає. Тепер, перш ніж покинути Європейський Союз, британський уряд хоче отримати «перехідний період», упродовж якого Сполучене Королівство залишить за собою комерційні права, пов’язані з членством у ЄС, при цьому зберігши внесок до бюджету ЄС, дотримання правил ЄС і судових рішень, а також вільне пересування людей. Цей період продовжиться як мінімум два роки, починаючи з березня 2019 року — офіційного терміну для завершення процесу Брекзиту, — а це означає, що до 2021 року Великобританія, по суті, буде державою-членом ЄС без будь-якого права голосу.

Тим часом уряд прем’єр-міністра Великобританії Терези Мей, пообіцявши зберегти «глибокі та особливі» стосунки з Європою, спробує домовитися про нову «договірно-правову угоду» з ЄС. Проте у Британії буде досить мало шансів укласти новий договір за настільки короткий час.

Поза сумнівом, до настання 2021 року Великобританія все ще мчатиме до «краю прірви»: повного розриву з Європою без альтернативних варіантів для пом’якшення удару. В політичному сенсі даний момент у часі створив би ще більше ризиків для уряду Мей, ніж сьогодні, оскільки наступні загальні вибори повинні будуть пройти до червня 2022 року. Тому Великобританія може спробувати продовжити перехідний період за межі 2022 року. І, керуючись минулим досвідом, можна сказати, що після здобуття першого відтермінування він може так ніколи і не закінчитися.

Складається враження, що Великобританія підходить до реалізації сценарію, який я виклав три місяці тому. Доленосне рішення Мей провести дострокові вибори в червні дозволило її опонентам вимагати, щоб Великобританія організувала перемови про перехідну угоду, аналогічну тій, яку має Норвегія як член Європейського економічного простору (ЄЕП). Первинне ЄЕП було створено  1994 року як тимчасова структура для різних країн, підготовлюваних до вступу в ЄС. Проте, оскільки через 11 місяців норвезькі виборці відхилили референдум про членство в ЄС, ЄЕП затрималося ще на 24 роки і продовжує своє існування.

Ніхто не може передбачити, що станеться через 24 роки. Проте хороша новина для Великобританії полягає в тому, що ЄС, можливо, і так вже рухається у напрямку дворівневої структури. Щоб процвітати, єврозоні потрібно буде створити політичний союз. Це призведе до того, що країни, що не входять до зони євро, такі як Данія, Польща і Швеція, утворюють зовнішній рівень економічної співпраці за межами єврозони. Ці країни матимуть членство в єдиному ринку, але не в грошовому чи політичному союзі.

Дворівнева Європа значно відрізнятиметься від своєї поточної «двошвидкісної» моделі. В останній кожна країна теоретично рухається до «дедалі тіснішого союзу», лише із різною швидкістю. На відміну від цього сценарію, за наявності двох рівнів співпраці Британія могла б з комфортом знову приєднатися до зовнішнього рівня разом із Норвегією і, можливо, Швейцарією.

А тепер поговоримо про погані новини. Перехідна угода для Великобританії може виявитися неприйнятною як для урядів ЄС, так і для британських виборців. Прибічники федералізму в ЄС хочуть, щоб Британія щонайшвидше завершала вихід, оскільки вона давно забезпечувала іншим країнам — наприклад, Данії, Польщі та Швеції — прикриття для опору глибшої інтеграції.

Фанатики федералізму ненавидять ідею дворівневої Європи. Вони хочуть змусити всі держави-члени ЄС прийняти євро протягом наступного десятиріччя і вбудувати їх у повномасштабний політичний і фінансовий союз на постійній основі. І вони справедливо вірять, що досягти цієї мети буде простіше, якщо прибрати з рівняння Великобританію.

Проте перехідний період також не є панацеєю для Великобританії. Британці вже почали бачити економічні втрати від Брекзиту, оскільки міжнародні компанії, які колись використовували Британію як центр для своїх європейських операцій, стали перерозподіляти деякі зі своїх процесів. Оскільки уряд Великобританії намагається зберегти видимість суворо обмеженого за часом переходу, цей процес пришвидшиться. Більш того, ЄС використовуватиме перехідний період для зміни своїх власних правил, щоб змусити підприємства, що генерують зайнятість і великі податкові надходження, перейти на територію ЄС.

Наприклад, Європейська служба банківського нагляду та Європейське агентство по лікарських засобах уже передислокуватимуться з Лондона, а це означає, що багато юридичних, управлінських і лобіюючих робочих місць, пов’язаних із сильно регульованими видами діяльності, такими як фінанси та фармацевтичні дослідження, також доведеться передислокувати. Таким чином, перехідний період призведе до того, що міжнародні компанії, що базуються у Великобританії, зіткнуться з «подвійною регуляторною комісією»: їм доведеться одночасно підкорятися витребенькам британської та європейської бюрократії.

І що ще гірше, обіцянка тривалого переходу може затримати зрушення в громадській думці, необхідне для того, щоб скасувати Брекзит, доки не стало надто пізно. Після 28 березня 2019 року Великобританія офіційно вийде з ЄС, де економічне зростання вже почало обганяти британське. Якщо вона будь-коли побажає бути знову прийнятою, їй доведеться задовольнятися набагато менш привабливими умовами, ніж сьогодні. Мало того, що вона більше не отримуватиме бюджетні знижки і особливе ставлення в питаннях соціальних правил, її навіть можуть змусити прийняти євро.

Навіть 48% британських виборців, які проголосували за «Залишитися», можуть відхилювати такі принизливі умови. Таким чином, Британія застрягла б у підвішеному стані, як Норвегія, але без нафтових багатств чи соціальної згуртованості. Як висловився офіційний представник Лейбористської партії, напівпостійний перехідний період, заснований на «моделі Норвегії», перетворить Великобританію на «васальну державу». Вона, як і раніше, платитиме великі суми до бюджету ЄС і дотримуватиметься його законів, проте у неї не буде права говорити про те, як ці гроші витрачаються або як ці закони ухвалюються.

Найближчими місяцями британська публіка може почати передбачати цей принизливий ендшпіль. Норвезька модель не задовольнить ні літніх жителів Великобританії, ні провінційних єврофобів, ні молодих міських виборців, що бажають зберегти права громадянства ЄС, які вони сприймали як належне все своє життя.

За такої гнітючої перспективи британські виборці можуть передумати щодо Брекзиту, перш ніж їхні урядовці пройдуть через це. Проте, щоб таке раптове звернення, як це сталося з апостолом Павлом на шляху до Дамаску, стало можливим, країні довелося б випробувати політичну або економічну кризу, досить потужну, щоб розбурхати громадську думку та вирвати її зі свого фаталістичного самовдоволення. Хоч би як там було, британці вірні своєму улюбленому національному гаслу: «Зберігайте спокій і продовжуйте в тому ж дусі». Тому, перш ніж справи Великобританії почнуть ладнатися, їм, ймовірно, доведеться значно погіршитися.

Проект Синдикат для «Дня»

Анатолій КАЛЕЦЬКІ, головний економіст і співголова Gavekal Dragonomics, у минулому колумніст Times of London, International New York Times, Financial Times. Автор книжки «Капіталізм 4.0. Народження нової економіки», яка передбачила багато посткризових  трансформацій глобальної економіки.