Схоже, є план

5 лютого Київ був дипломатичним центром. Причому зовсім несподівано. Якщо з ранку тут всі чекали лише на візит державного секретаря США Джона Керрі, то в обід з’явилась новина про те, що увечері до української столиці прибудуть президент Франції Франсуа Олланд і канцлер Німеччини Ангела Меркель. Зрозуміло, що від візиту американського високопоставленого чиновника в Києві очікували чи не одного — чи будуть США поставляти летальну зброю Україні. Цьому питанню були присвячені численні публікації в американських ЗМІ, заява впливових сенаторів із вимогою до президента США діяти негайно і надати Україні необхідну зброю. 

І треба зазначити, що ствердної відповіді на це питання Керрі таки не дав, попри те, що напередодні Президент України в інтерв’ю Welt попросив країни Заходу надати озброєння.

Керрі декілька разів наголошував на необхідності дипломатичного вирішення конфлікту, назвавши дії Росії на сході України війною. «Ми хочемо дипломатичного вирішення питань, але не можемо закрити очі на російські танки, які порушують кордон, на російських бійців, які в невизначеній формі переходять кордон. Не можемо закрити очі на боєприпаси, які перевозять через кордон, щоб підтримати конфлікт», — наголосив Керрі.

Держсекретар закликав Росію негайно припинити військову підтримку сепаратистів і сісти за стіл переговорів, щоб досягти довготермінового політичного рішення. Керрі перерахував умови Мінських домовленостей, які має виконати Росія та сепаратисти, зокрема і відновлення контролю України за кордоном. 

КЕРРІ ЗАМІСТЬ ЛЕТАЛЬНОЇ ЗБРОЇ ЗАПРОПОНУВАВ УКРАЇНІ ВИРІШУВАТИ КОНФЛІКТ НА ДОНБАСІ ДИПЛОМАТИЧНИМ ШЛЯХОМ / ФОТО РЕЙТЕР

Однак, такі заклики країни Заходу роблять до російського керівництва з минулого року, уже через місяць після підписання Мінських домовленостей.

Чи досягне успіху «нова ініціатива» із врегулювання кризи на Донбасі, як її назвав Олланд на прес-конференції у Парижі, анонсуючи спільний візит з Меркель до Києва у четвер ввечері, а наступного дня до Москви. При цьому французький президент наголосив:  «Мир під загрозою біля кордонів Європи. В Україні — війна». Тим часом речник бундесканцлера Штеффен Зайберт написав, що Меркель і Олланд «посилюють зусилля щодо мирного врегулювання конфлікту у контексті ескалації в останні дні».  

«БУДЬ-ЯКИЙ НОВИЙ ПЛАН МАЄ ЗАБЕЗПЕЧИТИ ВИКОНАННЯ МІНСЬКИХ ДОМОВЛЕНОСТЕЙ»

Дмитро КУЛЕБА, посол із особливих доручень МЗС України, Київ:

Будь-який новий план має забезпечити виконання Мінських домовленостей. Вони залишаються основним планом врегулювання. З того, що відомо наразі, для нас принципово важливим є той факт, що пропозиції, які везуть канцлер Меркель і президент Олланд у Київ, а потім представлять у Москві, ґрунтуються на неухильній гарантії територіальної цілісності України. Це теж наш головний принцип, тому що ми вважаємо: ані територіальна цілісність, включаючи Крим, ані європейський вибір не є предметом для переговорів. А все інше можна обговорювати і дискутувати. Ми з нетерпінням чекаємо на цей безпрецедентний візит, коли в Києві на  переговорах перебуватимуть держсекретар Керрі, президент Олланд і канцлер Меркель, і сподіваємося, що двері для дипломатичного вирішення конфлікту не зачинилися і цей новий поштовх дозволить нам повернутися до політичного врегулювання конфлікту.

— Чи відомо щось про «нову ініціативу», яку анонсував Олланд?

— Давайте дочекаємося їхнього приїзду, обговорення того, що відбудеться. Зараз головне — вийти на конкретний результат. І хочу відзначити, що рішення залежить не лише від української сторони, яка послідовно виступала за мирне врегулювання на основі Мінських домовленостей, а й від позиції Володимира Путіна. Тому питання не в тому, яким буде цей план і як їхні пропозиції буде сприйнято у нас, а чи готовий Володимир Путін рухатися шляхом мирного врегулювання.

— Чи не вважаєте ви збігом те, що перед цим несподіваним візитом у провідній британській газеті The Financial Times було опубліковано низку статей, в одній із яких повідомляли, що Путін під час приватної розмови з Меркель у Брізбені пропонував вирішити конфлікт за чеченським зразком, коли Чечні надали автономію та гроші, а в другій статті — про те, як Порошенку вдалося змусити Путіна підписати Мінські домовленості? Чи допоможе таке інформаційне тло прийти до якогось позитивного рішення тепер, коли Меркель і Олланд разом проведуть зустріч із Порошенком, а наступного дня поїдуть до Путіна?

— Не буду коментувати перекази глав держав і урядів. Очевидно, що політичне врегулювання в інтересах усіх: і Росії, і України, і Європи. Будемо сподіватися, що буде знайдено оптимальні формули для досягнення компромісу. Але наголошую: питання територіальної цілісності України не може бути предметом компромісу як її європейське майбутнє.

— Оскільки в заяві Олланда прозвучали слова «в Україні війна», а в Німеччині говорять про конфлікт, чи можна сказати, що існують відмінності між цими двома політиками?

— Я переконаний, що коли лідери двох найпотужніших європейських держав Франції та Німеччини разом в один день узгоджують свою позицію, прилітають до Києва і потім мають намір летіти далі до Москви, то це свідчить про їхню єдність і готовність з єдиною позицією захищати європейські інтереси.

«ДОКИ ВСІ ЕКОНОМІЧНІ ВАЖЕЛІ НЕ БУДЕ ЗАСТОСОВАНО — ПРО ВІЙСЬКОВУ ДОПОМОГУ РАНО ГОВОРИТИ»

Андреас УМЛАНД, німецький політолог:

— Мабуть, такий терміновий візит Меркель і Олланда до Києва, а потім до Москви, пов’язано із загостренням ситуації на Донбасі. Я бачу головну проблему в тому, що зараз Мінські домовленості під питанням. Зараз сепаратисти  розширили свою територію і колишнього кордону, який було передбачено в Мінську, наскільки я розумію, вже немає. І таким чином, усі ці Мінські домовленості — під питанням. Це — певна безвихідь. І якраз  виходить, що таку дипломатичну активність пов’язано з тим, що колишня база переговорів зараз під питанням.

— І тепер Україна повинна поступитися, визнати нову лінію, чи продовжити переговори?

— Гадаю, це неможливо і для ОБСЄ і для нормандського формату. Я не можу собі уявити, що зараз підуть на якісь реальні поступки. Це виглядало б дуже дивно.

Можливо, активність Меркель і Олланда пов’язано з тим, що Франція і Німеччина раніше брали участь у цих перемовинах. Оскільки зараз ці перемовини зайшли в таку безвихідь, то, мабуть, це відчуття відповідальності за те, щоб не було подальшої ескалації.

— А як щодо важелів Заходу, щоб вплинути на Росію, вони ще є?

— Я гадаю, у Заходу є досить великий інструментарій санкцій. Зокрема це санкції на імпорт із Росії енергоносіїв, нафти, а також санкції, які стосуються фінансових транзакцій. Мені здається, що зараз дискусія про постачання летальної зброї дещо передчасна, бо економічні інструменти ще далеко не вичерпано. Доки всі економічні важелі не буде застосовано, гадаю, про військову допомогу рано говорити.

— А як по вашому сприймати, що сьогодні, оголошуючи про візит із Меркель до Києва, а потім — до Москви, Олланд заявив, що Франція не підтримує членство України в НАТО?

— Це пов’язано з тим, що членство України в НАТО довелося б виправдовувати західним політикам перед своїми виборцями. Люди на Заході не хочуть бути втягнутими до воєнного конфлікту з ядерною наддержавою. Тому така реакція, на жаль, у логіці політики цілком зрозуміла. Ніхто на Заході не хоче через Україну піти на військову конфронтацію з Росією.

Що стосується майже одночасного візиту до Києва президента, канцлера і держсекретаря, то це свідчить про узгодження західними лідерами кроків між собою. І це, вочевидь, викликано тим, щоб цей конфлікт не просувався ще далі. 

«МЕРКЕЛЬ УЗЯЛА НА СЕБЕ РОЛЬ АРБІТРА, ЯКУ РАНІШЕ ВІДІГРАВАЛИ США»

Лілія ШЕВЦОВА, провідний дослідник Інституту Брукінгс:

—  По-перше, до цього моменту Меркель і всі решта західних лідерів закликали Росію та сепаратистів повернутися до Мінського протоколу вересня минулого року. Але абсолютно очевидно, що Мінські домовленості в листопаді перестали існувати, коли відбулися вибори в «ДНР» і «ЛНР». Ці домовленості відкрито визнано нікчемними самим президентом РФ у його листі Порошенкові, коли той запропонував Україні починати перемовини, визнавши реальний розмежувальний кордон, що 500 кв. км., які захопили сепаратисти, мають перейти до анклавів «ДНР» і «ЛНР». Тому фактично Захід, який шукає міжнародний правовий формат урегулювання кризи, опинився в безвихідній ситуації.

Ситуація після Маріуполя дійшла до такої точки кипіння в західних столицях, що вони побоюються як би дії на сході України не призвели не просто до подальшого кровопролиття в Україні, але й до зіткнень між Росією і Заходом.

У деяких західних столицях і Вашингтоні вже оформився погляд про те, що Україні потрібно надати військову допомогу, більше того — летальну зброю оборонного характеру. І цей погляд починає переважати і в самій штаб-квартирі НАТО. Тому виникла ситуація, коли можна використовувати всі можливі шанси мирного врегулювання конфлікту до того як Захід і в першу чергу американці почнуть постачати Києву оборонну летальну зброю.

Що стосується раптовості такої поїздки Меркель і Олланда, то очевидно Меркель якоюсь мірою взяла на себе роль арбітра ситуації, яку колись виконували Сполучені Штати. Вона гратиме роль учасника човникової дипломатії. Причому за собою матиме Олланда, який ніколи не має своєї власної позиції. Потім — варіант погоджений з українцями і очевидно заздалегідь обговорений із Керрі, узгоджуватиметься в Москві. А вже після цього вона з результатами поїде до Обами, і вони вирішуватимуть наскільки реальний компроміс з Москвою і чи можуть вони прийняти позицію Путіна, в чому полягатиме позиція Путіна, чи можна йому довіряти. І можливо, які механізми забезпечення нових домовленостей, якщо їх буде досягнуто. Бо проблема не просто досягти домовленостей, колишні домовленості були правовим решетом, а в тому, які будуть механізми, що забезпечуватимуть здійснення домовленостей. Бо ОБСЄ як механізм є непридатним.

«НАМ ПОТРІБНІ РЕФОРМИ, МІЖНАРОДНІ ІНСТИТУТИ ТА СПІЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ, А НЕ ПРОСТО ДОДАТКОВА ЗБРОЯ»

Микола КАПIТОНЕНКО, виконавчий директор Центру дослідження міжнародних  відносин, Київ:

— Очевидно, Обама не готовий до постачань зброї в Україну. Це виводить конфлікт в інший вимір, накладає додаткову відповідальність на США. Позиції з цього питання європейців дуже суперечливі, а для США узгодженість дій із ЄС є пріоритетом. Окреме питання — про те, чи допоможе постачання зброї розв’язати конфлікт. Займатися гонкою озброєнь із Росією на Донбасі США не дуже хочуть, вважаючи (справедливо), що тут у Кремля всі карти на руках. Так, ціну для Росії за агресію потрібно збільшувати, але робити це через постачання зброї Україні — це останній варіант.

Європейці повинні якось реагувати. Криза загострюється, Росія знову перехоплює ініціативу; допомога Україні не може бути необмеженою. Потрібні нові рішення. Думаю, європейські лідери тут тому, що Європі так само потрібно розв’язання кризи. Вони не хочуть її затягування на роки, що буде наслідком поточного глухого кута. Вони хочуть з’ясувати позиції Порошенка та знайти альтернативні нинішнім варіанти. Інакше Європі доведеться втягуватися в тривале протистояння з Росією.

До речі, в мене є сумніви щодо доцільності так багато ставити на постачання зброї. Не думаю, що шлях до нашої перемоги лежить тут, або що дефіцит зброї — основне джерело проблем. Це так само, як із стіною; просто стіна — це відверта маячня, а питання постачань зброї більш неоднозначне. Ми ж прагнемо стати схожими скоріше на ФРН часів «холодної війни», ніж на В’єтнам. Тому нам потрібні реформи, міжнародні інститути та спільна відповідальність, а не просто додаткова зброя. Нею однією ми все одно не переможемо.

«РЕЗУЛЬТАТ ЦІЄЇ ІНІЦІАТИВИ ЗАЛЕЖАТИМЕ ВІД ДОБРОЇ ВОЛІ МОСКВИ»

Тетяна Кастуєва-Жан, керівник центру Россі - ННД, Французький інститут міжнародних відносин, Париж:

- Ангела Меркель і Франсуа Олланд всерйоз занепокоїлися останніми подіями на Сході України і зробили спільну ініціативу: сьогодні вони летять до Києва для зустрічі з Порошенком, а завтра до Москви на зустріч з Путіним для того, щоб спробувати сформулювати нову пропозицію по вирішенню конфлікту. Поки відомо тільки те, що в основі лежить територіальна цілісність України, а першочергове завдання - припинення вогню. Можливо, буде поставлено питання про відправку миротворців ООН.

Що цікаво в ініціативі:

- Розуміння, що мінські домовленості по суті практично розвалилися і потрібна нова ініціатива.

- Ця ініціатива спільна, німецько-французька, тобто європейська, вона не включає американський елемент

- Летять вони в Росію, а не на переговори з лідерами ДНР і ЛНР, що абсолютно ясно показує, хто сторона в конфлікті, як би Росія не відхрещувалась, кажучи, що конфлікт має внутрішньоукраїнський характер.

Результат цієї ініціативи буде залежати від доброї волі Москви, від її бажання і волі припинити підтримувати сепаратистів. Всі попередні спроби поки провалилися. Можливо тому, що Росії не стільки потрібен мир, скільки переконлива політична і дипломатична перемога.

ГОЛОС ІЗ FACEBOOK

Вікторія ПОДГОРНА, політолог:

 — Судячи з прес-конференції Джона Керрі в Києві — умови озвучено Порошенкові і буде озвучено Путінові (Керрі їх перерахував). Шлях розв’язання — дипломатичний. Захід не бачить рішучості українського керівництва вести війну. І не готовий давати зброю в руки тим, кому він не довіряє. Українське керівництво не продемонструвало за минулий рік жодних рішучих кроків провести реформи. (Інтерв’ю Дж.Паєтта). А реформи — це не лише вимога українського суспільства, це показник готовності України ввійти до цивілізованого світу. Захід пам’ятає з чого почався і для чого стояв Майдан набагато краще, ніж наша еліта. Тому відсутність волі до реформ означає, що еліта хоче зберегти пострадянську державну модель України і пострадянську політику на користь олігархів і урядовців. Чи потрібно Заходові підтримувати таку державу?! Відповідь — очевидна! Ухвала теж — просто заморозити конфлікт на Донбасі разом із заморожуванням євроінтеграції і можливістю входження України до НАТО — що є тим самим поступкою Кремлеві. Плюс амнезія факту Криму до моменту відходу Путіна з Кремля. Це гірший варіант для України, для тих, хто боровся і бореться за європейське майбутнє країни. Але Захід не зможе виконати за нас наші завдання. Джон Керрі невипадково пригадав свій візит на Майдан і своє визнання вибору українців, віддаючи належне українському суспільству. Але... Наразі визначати політику в Україні будуть нинішні еліти, неспроможні піднятися на рівень стратегічних завдань та інтересів України, — Захід нам не допоможе. Сьогодні все залежатиме знову не від нас... А від того яку позицію займе Путін. Якщо він гнутиме свою жорстку лінію — Захід змушений буде дати зброю, якщо він погодиться на поступки — це буде «худий мир» і довге зживання пострадянської системи в Україні, яке потребуватиме від нас багато сил і завзяття.