Скромна місія Європи
1 травня десять нових країн вступили до Європейського Союзу, збільшивши кількість його членів до 25. Румунія і Болгарія знаходяться у процесі переговорів про вступ, а Туреччина стукає у двері. Але крім торжества з приводу нещодавнього етапу розширення та підготовки до наступного, час запитати, як вплине збільшення ЄС на ситуацію у світі? Як повинні — і будуть — розглядати цю подію інші держави-члени Організації Об’єднаних Націй?
Щоб зрозуміти важливість події, ми мусимо почати з того, щоб позбутися прокляття нашого часу. Ми — постійні, якщо не добровільні, жертви сучасних подій. Телебачення скорочує наші горизонти. Ніхто більше не думає про тривалий термін. Але тільки у довгостроковій перспективі європейський проект є справді важливим. Він є важливим із двох причин: одна стосується його ролі у процесі налагодження миру і боротьби за права людини, інша — впливу на торгівлю і розвиток.
Історії людства лише близько шести тисяч років, і все ж таки за цей час сталося близько десяти тисяч воєн. Європейський континент відігравав велику роль у цій історичній бойні — набагато більшу в пропорційному відношенні, ніж решта світу. Але тепер у ЄС створено органічну систему, яка фактично унеможливлює війну на Європейському континенті та примиряє народи, які тут живуть. 1945 року німці та французи любили одне одного приблизно так само, як серби та боснійці нині. Але німці і французи тепер повінчані всередині Союзу.
Європа зараз готова до подібного примирення повсюдно. Впродовж семи століть Угорщина та Румунія воювали за територію й народи. Угорщина тепер член ЄС, а Румунія готова приєднатися до Євросоюзу (хоча її членство дещо відстрочено через відстаючий процес внутрішніх реформ). Польща пізнала тисячу років воєн зі своїми сусідами. Сьогодні вона в безпеці. Європейська справа має великий розмах. Дана світові гарантія того, що війни більше не будуть зароджуватися в Європі, є величезним переворотом в історії. Усі ці європейські держави не просто живуть у мирі одна з одною; вони всі поважають права людини.
Інший елемент історичного значення — об’єднаний внутрішній ринок розширеного Європейського Союзу. Це ринок із безпощадними правилами у плані конкуренції, а також із принципами та механізмами внутрішньої солідарності, які зобов’язують економічно розвиненіших членів допомагати менш розвиненим країнам подолати їх структурні перешкоди, і зi спільною комерційною та митною політикою відносно зовнішнього світу. Результати такої «конкурентоспроможної солідарності» є величезними. Ірландія, Португалія та Греція вражаюче розвинулися; бідність, яка сковувала їх з покоління в покоління, практично зникла. Десять нових країн тепер також почнуть викорінювати бідність.
ЄС є виключно важливим прецедентом і в іншому сенсі. Жодна велика економічна влада в історії не народжувалася без сили — досі. Європейського закону буде достатньо, аби перешкодити будь-якому світовому гіганту — чи то японцю, чи то європейцю або американцю, — який в іншому разі міг би встановити світове панування в будь-якому секторі світової економіки. Microsoft більше не здійснюватиме контроль над поширенням знань у світі.
Але доведеться заплатити за такий прогрес. Історична й стратегічна чутливість усіх країн, зібраних у новій Європі, настільки різна, що вони не можуть мати спільну зовнішню політику. Люди вбивають одне одного в Сомалі, Руанді, колишній Югославії та на Близькому Сході, і Європа нічого не може з цим вдіяти. Досвід свідчить: ми мусимо відмовитися зараз від мрії про федеральну Європу як контрапункт Сполучених Штатів; більшість європейців не хочуть цього.
Європа — лише простір близькості, яким керують демократичні норми та загальна влада закону. Але це вже багато. Хоча вона не здатна забезпечити рівновагу всіх світових процесів, вона може допомогти поширювати мир, повагу до прав людини й ефективні правила управління світовою торгівлею.
Якщо розуміти це й не намагатися нав’язати Союзу розбіжності, які породжують сучасні лідери та політика Америки, на думку спаде очевидний висновок. Територія миру, якою є Європа, мусить розростатися в майбутньому спочатку до колишньої Югославії, потім до Туреччини, і одного разу до Близького Сходу та ісламського світу. У забезпеченні миру й розвитку Європа добре послугує людству.
КОМЕНТАР
Яку лінію поведінки повинен обрати Київ на фоні заяв єврочиновників про безперспективність інтегрування України до ЄС (зокрема, недавно з такою думкою виступив президент Єврокомісії Романо Проді)? Про це в коментарі експерта.
Григорій НЕМИРЯ, директор Центру європейських та міжнародних досліджень:
— Чергова заява Проді не є несподіванкою. Вона відбиває існуюче сьогодні в Європейській Комісії та деяких країнах-членах ЄС бачення майбутньої моделі відносин України та ЄС. Ця модель географічно охоплює групу країн від Марокко до Росії. Зміст її — у формулі «мати все спільне з ЄС, окрім інституцій». У цьому баченні відсутня перспектива членства в ЄС для України. Довгостроковою метою є поширення на Україну «чотирьох свобод», на яких базується ЄС. Досягненню цієї мети покликана сприяти нова «європейська політика сусідства». Україну, з огляду на її європейське покликання, такий підхід не влаштовує. Тактикою в цій ситуації має стати активна інтервенція — інтелектуальна, політична і дипломатична — у процес вироблення «політики сусідства» з тим, щоб досягти максимально прийнятного змісту і формату Плану дій Україна — ЄС, який буде основним інструментом реалізації нової політики на наступні три роки. Не буде великою трагедією, якщо План дій не буде узгоджено, як це планується, до кінця червня. Якщо проблему не можна вирішити сьогодні, то можна зачекати і, доклавши додаткових зусиль, створити умови для її вирішення у майбутньому, на кращих умовах і в слушний час. Важливо бути наполегливим, послідовним і не робити рухів в іншій бік. ЄЕП не є виходом тому, що він, якщо буде реалізовуватись, не сприятиме європейській інтеграції України, а зацементує її у координатах європейського партнерства. Я не можу приєднатися до хору песимістів, яких помітно побільшало після останніх виступів окремих чиновників Єврокомісії та заяв окремих українських політиків про необхідність «корекції курсу». Європейська політика сусідства може створити нові можливості для диференційованого наближення до ЄС країн, які дійсно цього хочуть. Вироблення її ще не завершено. Реалізація ще не почалася. Членство в ЄС залежить не від заяв бюрократів, а від політичної волі лідерів країн, підтримки суспільства, зрілості демократії та економіки.
Мішель РОКАР — колишній прем’єр-міністр Франції та лідер Соціалістичної партії, нині є членом Європейського Парламенту.
