«Соціаліст в американському сенсі»

На праймеріз у штаті Нью-Гемпшір, де 9 лютого відбулися другі партійні збори Демократичної партії з початку президентської кампанії у США, переміг сенатор від штату Вермонт Берні Сандерс. Причому його перевага над екс-держсекретарем Гілларі Клінтон, на яку ставить партійна машина Демократичної партії, становила понад 20%.  Сам Сандерс назвав свою перемогу у гранітному штаті показником того, що люди хочуть змін, Він також заявив, що він і його прихильники надіслали сигнал, що уряд належить всім, а не лише «жменьці заможних спонсорів» президентської кампанії.

Нагадаємо, що Сандерс, і в якості члена Палати представників (1991—2007 рр.), і сенатора з 2007 року був незалежним, і лише минулого року приєднався до Демократичної партії. Його зірка засяяла під час передвиборчих дебатів, на яких він закликав до «політичної революції» та вгамування мільярдерів.

Сенатор Сандерс відкрито віддає перевагу політиці, яка схожа на політику соціал-демократичних партій у Європі, і яка, зокрема, упроваджена у скандинавських країнах.  Інакше кажучи, він виступає за політику, яка гарантує загальнодоступну охорону здоров’я, надання оплачуваної відпустки для молодих батьків, а також безплатну вищу освіту.

І як відзначають деякі аналітики, що зараз досить дивною виглядає ситуація в США. Попри відновлення економіки після Великого спаду (рівень безробіття зараз становить менше 5%) люди не відчувають, що вони заробляють достатньо грошей на своїх робочих місцях, щоб дійсно поліпшити своє фінансове становище.

Тому дуже привабливими, особливо для ідеалістичних молодих виборців виглядають обіцянки Сандерса надати безкоштовне навчання в коледжах і забезпечити загальнодоступну охорону здоров’я, збільшення податків для багатих та корпорацій. Але як знайти кошти на все те, що обіцяє Сандерс? Конгрес контролюється фінансово консервативними республіканцями, які навіть не підтримують бюджет Обами, то, як Сандерс зможе ухвалити свій бюджет?

І тут виникає питання, чому в Америці, яка ніколи не знала соціалізму, стають популярними соціалістичні ідеї, притаманні останнім часом для Європи.

Виконавчий віце-президент Центру імені Вудро Вільсона Ендрю СІЛІ вважає, що привабливість Сандерса, можливо, не дуже відрізняється від партії PODEMOS в Іспанії або Syriza в Греції, де молодь відчуває, що економіка не розвивається. Відтак дедалі зростаюча нерівність штовхає її до більш радикальних варіантів дій за межами звичайних основних політичних дискусії.

На думку екс-посла США в Україні, члена Американської Ради Джона ХЕРБСТА, популярність Сагдерса серед молоді обумовлена її незадоволенням існуючим станом справ у Вашингтоні. «Для них кандидат з тривалою кар’єрою у Вашингтоні не є привабливим. А Гілларі Клінтон була головною фігурою у Вашингтоні з 1992 року. Цікавим є те, що ідентифікація Сандерса як «соціаліста» не створює проблем для молодих виборців. На думку політолога Нейла Сілвера, у молоді не має негативного образу соціалізму, який існує серед багатьох літніх американців, у тому числі серед великої кількості демократів. Вони просто не знайомі з цією темою», — наголошує Хербст.

Тим часом директор Інституту Кеннана у міжнародному центрі науковців ім. Вудро Вільсона Метью РОЖАНСЬКІ звернув увагу на те, що попри схожість особистих позицій Берні з європейськими лівими, треба пам’ятати, що він як і раніше працює в рамках американської політичної системи. «Це означає, що йому доведеться працювати з Конгресом, у якому домінують республіканці домінують, а також з власною партією, яка залишається дуже поміркованою, і навіть у деяких випадках схиляється до існуючого консерватизму (наприклад, щодо Волл-стріту і банків). Тому я б сказав, що не слід очікувати по-справжньому європейського соціалістичного порядку денного від Берні Сандерса, якщо він стане кандидат від демократів — а в ще більш малоймовірному випадку, якщо його буде обрано президентом!» — наголосив експерт.

«САНДЕРС НЕМАЄ НІЯКОГО ВІДНОШЕННЯ ДО ЄВРОПЕЙСЬКИХ ЛІВИХ»

Олександр ЦВЄТКОВ, американознавець, професор Дипломатична академія МЗС України, Київ:

— Не можна Сандерса примішувати до якогось руху. Він сам по собі досвідчений політик і останнє десятиліття його називають соціалістом в американському сенсі. Він не європейський соціаліст. Сандерс умілий оратор і не стільки очолює якийсь рух, а стільки озвучує проблеми, які стосуються і профспілок, і молоді, і соціальних реформ у тому числі, зокрема медичної, змагаючись із Клінтон.

Стосовно соціалізму американського зразка. Це характеризує його індивідуальну позицію. Він член Демократичної партії і підтримує реформи, які йдуть демократичним шляхом і вимагають більше поваги з боку уряду. Інакше кажучи, сенатор виступає за державний підхід, а не партійний. Для Європи було б характерно, щоб він був або соціал-демократом, або належав до якоїсь іншої партії соціалістичного типу.

Сандерс не має жодного стосунку до європейського соціалізму. Він продукт Америки і виступає за соціальні цінності з погляду американської дійсності, які полягають у тому, що Америка має змінюватись, мають бути соціальні ліфти.

Відмінності з Європою полягають у тому, що він не намагається створити якийсь рух, а через існуючі інституції, у тому числі через просування до президентства збільшити вагу соціальних питань у порядку денному Америки.

Його коник: треба обмежити вплив великого капіталу, який є основним мотивом критики Клінтон через її зв’язки з великим бізнесом. Крім того, Сандерс виступає за те, що політична, особливо виборча боротьба, закони і політична машина були відокремлені від впливу великих грошей. До речі, це цікавий напрямок для України, адже політичні комітети це — частина політичного життя. І тут раптом з двох сторін: Сандерс зліва, Трамп — справа наголошують на ролі лідера, а не бюрократичного апарату.

Крім ораторських здібностей Сандерс активно використовує соціальні мережі. Іншими словами його звернення до молоді та малого бізнесу йде не тільки через виступи в авдиторіях, які збирають тисячі людей, а й через соціальні мережі. І таким чином він випереджає Клінтон у тому, що вона ретельно готується до зустрічей і дебатів, але немає такого великого масштабу приєднання до голосу молоді і соціальних, особливо нижніх верств. 

Слабким місцем Сандерса порівняно з Клінтон  є зовнішня політика, але отримані ним фонди дають йому змогу набрати кращих спеціалістів, особливо з питань міжнародних відносин. Зараз ще рано говорити про позицію Сандерса щодо України. Розвиток праймеріз поступово підводить до міжнародної тематики. Напряму він не висловив свого ставлення до України, хоча опосередкована його позиція щодо обмеження влади великих грошей та їх впливу на політичні та виборчі процеси — дуже цікава і для нашої країни.