Союзники України та її відносини з Росією

Під гаслами відмови від «зовнішнього управління», «диктату МВФ», повернення «зовнішньополітичної суб’єктності» в Україні робляться спроби реанімації антиамериканізму та ксенофобії радянсько-російського штибу, а також насадження подібних настроїв у контексті праворадикальних поглядів.

НЕБЕЗПЕКА ФАКТИЧНОЇ ПОЗАБЛОКОВОСТІ

Загроза для Києва залишитися без підтримки Заходу, а отже, наодинці з Москвою, а також потреба у наявності стратегічного підходу до моделі українсько-російських відносин спонукають до аналізу передумов, стану та перспектив формування кола союзників України, ролі в цьому процесі фактора російської експансії і пов’язаних із ним загроз міжнародній безпеці та стабільності.

Слід зазначити, що зовнішня агресія, а також властива державному будівництву потреба в підтримці з боку впливових країн, свого часу призводила до формування союзів України по всіх азимутах: від Московії та Польщі до Криму, Туреччини та Швеції. Причому  фатальність вибору Гетьмана Б. Хмельницького та повне знищення суверенітету України у XVIII столітті не звільнили провідників України наступних поколінь від комплексів, пов’язаних із союзом саме з Московією — Росією.

Врешті-решт наявність на сході України недружнього, впливового й жорстокого сусіди із тоталітарним способом державного устрою призвела до усвідомлення того, що рівноправні двосторонні відносини України з РФ, та й саме існування демократичної незалежної України, можливе виключно за наявності підтримки та розуміння з боку її союзників. Причому не лише в частині безальтернативності майбутнього членства в Євросоюзі та НАТО, а й загроз, які тягне за собою її триваюча, тепер уже фактична, а не декларована позаблоковість.

Поруч із Росією Україна зможе стати успішною, а згодом — процвітаючою країною лише в союзі із Заходом, послідовно та наполегливо здійснюючи реформи й перетворюючи цей союз на членство в НАТО та ЄС.

ХТО І ЯК ПІДТРИМУЄ УКРАЇНУ

До прибічників України апріорі можна віднести сусідів Російської Федерації. Слід також згадати, що США та Японію відділяють від Росії морські протоки завширшки, відповідно, 4,2 та 3,7 км, а в Угорщині, Румунії, Чехії, Словаччині, Німеччині, Австрії та Швеції пам’ятають досвід небезпечного сусідства з Росією на певних етапах своєї історії.

Щодо союзницької підтримки України, то до неї, на нашу думку, можна віднести дії США, Великобританії, Німеччини, Канади, Японії, Австралії — на національному рівні, принципову позицію Євросоюзу й НАТО, а також особливу прихильність членів цих організацій — Польщі, Литви та Румунії.

До союзницької підтримки, яка надається Україні засобами «м’якої сили», передусім належать санкції щодо РФ. За визначенням президента США Б. Обами, реальна сила означає, що ви можете отримати те, що потрібно, не вдаючись до насильства. Віддаючи належне героїчному спротиву України російській агресії власними засобами, слід зазначити, що без «реальної сили» США та ЄС російські війська навряд чи зупинилися б у Криму та на сході Донбасу.

Всупереч тиску РФ, Брюссель забезпечив Україні безпрецедентні обсяги реверсних поставок природного газу. Надзвичайно важливою політичною та економічною підтримкою для України стали підписання й ратифікація Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, внесення Єврокомісією Ради ЄС пропозиції щодо безвізового статусу для України.

Європейський Союз продемонстрував стратегічне бачення та рішучість, ввівши й тричі подовживши санкції відносно РФ, фактично діючи як союзник України, з яким вона перебуває у відносинах Асоціації.

На особливу увагу заслуговує оцінка виключної ролі США в підтримці України та відповіді на російську агресію, зокрема з урахуванням впливу цієї країни на учасників «нормандського формату», включно із РФ. Підписаним президентом США 18 грудня 2014 року законом про підтримку свободи України запроваджено санкції проти РФ і надання допомоги Україні у військовому, оборонному, енергетичному та цивільному секторах. Вашингтон надає Києву зростаючу економічну підтримку, зокрема кредитними гарантіями, які вже дозволили Україні залучити 2 млрд доларів на зовнішніх ринках із рекордно низькими ставками. Ще 1 млрд доларів для підтримки економічних реформ надійдуть до Державного бюджету України в результаті Угоди між урядами України та США від 3 червня 2016 року.

Після історичного виступу віце-президента США Дж. Байдена у Верховній Раді України 8 грудня 2015 року та його заяви: «Америка стоїть поруч із вами», а також запевнення: «США продовжать протистояти російській агресії», — стала очевидною наявність союзної з Україною глобальної наддержави. Принципове значення має те, що бюджет США на 2016 рік, уперше за час існування двосторонніх відносин, включає сотні мільйонів доларів на військову допомогу Києву.

У контексті подальшого розвитку українсько-американських відносин, варто згадати не лише про можливості такого інструменту, як Хартія Україна — США про стратегічне партнерство від 19 грудня 2008 року, а й про потенціал перспективного для України союзу із США у форматі MNNP — особливого партнерства США з країнами поза НАТО, який вже мають Японія, Ізраїль, Республіка Корея, Австралія та ряд інших країн.

ЧЛЕНСТВО УКРАЇНИ В НАТО І ЄС: ПЕРЕВАГИ ДЛЯ МІЖНАРОДНОЇ БЕЗПЕКИ

Підтримка України з боку Північноатлантичного альянсу пов’язана з виконанням Хартії про особливе партнерство між Україною та Організацією Північно-Атлантичного договору від 9 липня 1997 р., а також із проголошеною у фінальному комюніке Бухарестського саміту НАТО (2 квітня 2008 р.) — перспективою членства України в НАТО.

У процесі опрацювання Україною поглибленої угоди з Альянсом у сфері безпеки, може бути використано досвід підписаної у вересні 2014 р. тристоронньої угоди про військову та цивільну підтримку НАТО Швеції та Фінляндії у разі загроз безпеці, катастроф тощо (HOST — Nation Support). Зазначена угода уможливлює проведення операцій Альянсу за межами зобов’язань ст. 5 Вашингтонського договору.

Опосередкованою підтримкою України та стимулом для її приєднання до Альянсу виступають дії НАТО із забезпечення власної військової присутності у країнах Східної Європи, які свідчать про рішучість і практичне наповнення солідарності проти російської загрози. У цьому контексті для України конче необхідно розвивати військове співробітництво з цими країнами, особливо із сусідніми членами НАТО і ЄС, а також із Туреччиною.

З огляду на застереження Кремля щодо загрози безпеці РФ, яку створює пов’язане з цим наближення НАТО до її території, слід відзначити, що анексією Криму та його перетворенням на свій стратегічний плацдарм саме Росія присунула свої війська до кордонів країн НАТО, створивши конфронтацію та пряму загрозу в регіоні Причорномор’я. Москва передислоковує військові частини із центральних районів на захід і формує нові дивізії та військові бази поблизу кордонів України, а також поруч із країнами Балтії та Польщею.

Торкаючись аргументів російської сторони щодо небезпеки, яку може являти географічна близькість території країни — члена НАТО, для промислових центрів та столиці РФ, слід нагадати, що довжина автомагістралі від кордону України до Москви становить приблизно 500 км, а від кордону члена НАТО, Естонії до Санкт-Петербурга — 160 км. Уже маючи п’ять сусідніх із нею членів Альянсу, Російська Федерація не ризикує загрозою вторгнення із західного напрямку. Водночас Польща, Литва, Латвія та Естонія перестали бути «спокусою легкої здобичі» для свого сусіда лише після вступу до НАТО. Необхідно зазначити, що «драматизація» ймовірних наслідків приєднання Києва до Альянсу виступає складовою експансіоністської стратегії російського керівництва. Для кращого розуміння того, що НАТО володіє секретом нейтралізації «непередбачуваності» реагування Росії, а перед цим СРСР на прийняття до Північноатлантичного альянсу сусідніх країн, свідчать певні факти.

Підготовка до вступу в НАТО Польщі (1999 р.) та особливо країн Балтії (2004 р.) відбувалися в умовах категоричного неприйняття з боку президента РФ Б.М. Єльцина та його наступника В.В. Путіна.

Про неспроможність аргументації щодо неприйнятності для Росії її сусідства з НАТО свідчить те, що, незважаючи на тиск із боку СРСР, Норвегія приєдналася до Альянсу 1949 року, а Туреччина — 1952-го. В обох випадках на чолі набагато впливовішого порівняно з нинішньою Росією СРСР стояв не менш агресивний, аніж чинний президент РФ, генералісимус Й. В. Сталін. Причому своїм вступом до НАТО Туреччина дала відповідь на територіальні претензії з боку Москви та її вимоги щодо облаштування радянської військово-морської бази в Чорноморських протоках, а згодом досягла значних успіхів в економічних і політичних перетвореннях.

ЯК ПОЗБАВИТИ РОСІЮ ОДВІЧНОЇ «СПОКУСИ УКРАЇНОЮ»

Не отримавши 2008 року в Бухаресті плану для членства в НАТО (ПДЧ), Україна, а раніше — Грузія зазнали з боку РФ агресії, яка призвела до безпрецедентної після завершення холодної війни і загрозливої для міжнародної безпеки конфронтації Заходу з Росією. Водночас заслуговує на повагу позиція США, які не лише послідовно виступали за надання в Бухаресті ПДЧ Україні та Грузії, а й мають досвід рішучих дій щодо деяких країн у двосторонньому форматі. Зокрема, з метою перешкоджання радянській експансії США 1 жовтня 1953 р., через два місяці після припинення вогню, підписали з Республікою Корея спільний договір про оборону. Як наслідок, у цієї зруйнованої війною країни з’явилися передумови, щоби згодом перетворитися на одного з азійських «економічних тигрів».

Розташована на геополітичному перехресті, багата на ресурси та потенційно економічно потужна, а отже, здатна утримувати і спільно із союзниками озброювати й навчати сучасну армію, Україна може не лише бути партнером НАТО, що як донор трансатлантичної безпеки вже два роки стримує військову агресію з боку РФ. За наявності «цивілізаційної перепустки» у вигляді реформованої економіки та політичної системи, Україна здатна перетворитися на важливого та надійного члена НАТО і ЄС .

Всупереч деяким хибним уявленням, статутні документи НАТО не містять обмежень щодо членства країн, які мають територіальні проблеми. Про це свідчить приєднання до НАТО ФРН (1955 р.), ще до возз’єднання з нею Саару (1957 р.) та НДР (1990 р.), претензії одна до одної Великобританії та Іспанії щодо Гібралтару, прикордонні конфлікти між Грецією та Туреччиною.

Членство в НАТО і ЄС надало б Україні статусу, який відповідає національним інтересам України у частині налагодження рівноправних відносин з Російською Федерацією з використанням моделі, вже апробованої країнами Нової Європи.

Зі свого боку, Росія, позбавившись одвічної «спокуси Україною» й усвідомивши на рівні політичного керівництва і ментальності громадян остаточну окремішність колишньої провінції, а отже, неможливість відновлення імперії, змушена буде переглянути також хибне для національних інтересів позиціонування себе як антагоніста Заходу. Союзницька підтримка ним унікальної місії України, врешті-решт, здатна створити передумови для подолання небезпечної конфронтації з Російською Федерацією та формування зони безпеки і стабільності від Ванкувера до Владивостока.