США: подальші дії стосовно України
Перемога Віктора Ющенка на українських президентських виборах стала торжеством демократії та прагнення українців жити в нормальній країні, вільній від корупції та кумівства. Під час найжорсткіших передвиборних перегонів йому довелося зіткнутися з підтасовуванням результатів голосування, масованим зловживанням державними ресурсами з боку його опонента та спробою отруєння. Але тепер перед ним стоїть найважче завдання: досягти успіху на посаді президента.
Уявлення Ющенка про майбутнє України — демократичної країни з ринковою економікою, що процвiтає, тісно пов’язаною з європейськими інститутами — практично збігається з поглядами Вашингтона. Ось що нам потрібно зробити, щоб допомогти втілити цю мрію в реальність:
— Білий дім має якомога швидше надати політичну підтримку новому президенту. Ющенко заявляв, що першим зарубіжним лідером, з яким він зустрінеться, буде президент Росії Володимир Путін. Президент Буш повинен запросити Ющенка відвідати Вашингтон невдовзі після цього або зробити зупинку в Києві під час свого візиту до Європи в лютому, щоб зустрітися з Ющенком;
— Сполученим Штатам чимало років довелося працювати з українським урядом, чиє ставлення до реформ можна щонайбільше назвати двозначним. Ющенко на посаді президента послідовно проводитиме курс на реальні перетворення. Коли він визначить свої пріоритети у сфері реформ, Сполучені Штати повинні відповідним чином «переналаштувати» свої програми допомоги, щоб допомогти йому швидко досягти відчутного прогресу. Крім того, Вашингтону потрібно збільшити обсяг допомоги Україні, подібно до того, як він вчинив стосовно Грузії після «революції троянд». Сума, запитана адміністрацією на допомогу Україні в бюджеті на 2005 р., не сягає й 80 мільйонів доларів. Слід зазначити, що наприкінці 1990-х рр., коли можливість перетворень була менш реальною, ніж сьогодні, щорічний обсяг допомоги цій країні становив 225 мільйонів доларів;
— однак для посилення економічного зростання та підвищення життєвого рівня українців ще більше значення, ніж безпосередня допомога, мають інвестиції та розвиток торгівлі. Вашингтону потрібно негайно приступити до співпраці з Києвом у здійсненні кроків, що дозволять поліпшити ділову атмосферу в Україні. Вироблення справедливих і прозорих правил гри приведе до зростання іноземних інвестицій в Україні: їхній нинішній обсяг (7 мільярдів доларів) мізерно малий порівняно, приміром, із 65-ма мільярдами, вкладеними в економіку сусідньої Польщі. Крім того, американські й українські чиновники могли б спільно розробити «дорожню карту», що забезпечить прийом України до Світової організації торгівлі вже цього року та полегшити доступ української продукції на зарубіжні ринки;
— Конгрес мусить невідкладно ухвалити закон, що виключає Україну зі сфери дії поправки Джексона-Веніка. Цю поправку прийняли 1974 року, щоб полегшити еміграцію радянських євреїв і сприяти свободі віросповідання у СРСР. Україна задовольняє всім вимогам з обох питань. Виключення України зі сфери дії поправки дозволить поширити на неї постійний режим найбільшого сприяння в торгівлі та стерти ганебне тавро, що принижує українців;
— Сполучені Штати повинні, консультуючись з Ющенком, розробити шлях зближення України з європейськими інститутами. На лютневому саміті НАТО ми могли б попросити лідерів союзних країн підтвердити свою готовність до зміцнення зв’язків з Україною. Альянсу, звісно, не личить «тиснути» на інші країни, щоб ті подавали заявки на вступ до його лав. Однак Вашингтон мусить підтвердити свої слова, виголошені раніше: якщо Україна хоче вступити до НАТО, Сполучені Штати підтримають це прагнення, звісно, за умови, що Україна вживе необхідних заходів, щоб досягти відповідності критеріям членства в Альянсі. Роль потужного стимулу може відіграти перспектива вступу до Європейського Союзу; крім того, розвиток відносин з Євросоюзом не викличе в самій Україні таких суперечностей, як зміцнення зв’язків із НАТО. Сполучені Штати та Європейський Союз тісно співробітничали, забезпечуючи демократичний результат українських виборів. Тепер Вашингтону потрібно попросити європейських партнерів, щоб вони енергійно розвивали співробітництво з Києвом і заявили, що Україна, за умови відповідності демократичним й економічним стандартам Європи, зможе одного чудового дня подати заявку на вступ до ЄС;
— нарешті, зупинiмося на питанні, здатному вже найближчим часом створити проблеми в американсько-українських відносинах — про український військовий контингент в Іраку. Ющенко виступав за його виведення, і переважна більшість українців підтримує цей крок. Зрозуміло, що забезпечення підтримки з боку партнерів по коаліції в Іраку для Вашингтона є важливим, однак було б помилкою дозволити цьому питанню висунутися на перший план порядку денного двосторонніх відносин.
В Україні обрано президента — прихильника реформ. Існує реальна перспектива, що країна піде тим самим шляхом реформ, що й Польща або інші країни Центральної Європи, і зможе перетворитися на нормальну європейську державу. Успішне подолання цього шляху передусім залежить від дій самих українців. Однак ми можемо їм у цьому допомогти, і до того ж успіх українських реформ означатиме зміцнення стабільності та безпеки в Європі. Не захочемо ж ми втратити таку нагоду!
