Старі риси нового антисемітизму
Чому стільки людей, які пережили Холокост, відчувають появу загрози єврейському народу ще до того, як вона набуває конкретних обрисів? Тому що їм відомо, як «безневинні» натяки переростають у звинувачення, які, у свою чергу, перетворюються на дискримінацію, а потім стають частиною заведеного порядку. А тоді починається істерія. Ті, хто пережив це один раз, б’ють на сполох, тому що знають, що поставлено на карту. Цими діями вони зміцнюють демократію в наших країнах таким чином, яким зробити це здатні тільки вони. І ми повинні прислухатися до цих людей, щоб вижити самим.
Те, що у нас є на це причини, — очевидно, як показують результати першого туру президентських виборів у Франції. Але не тільки демагоги на зразок Жан-Марі Ле Пена й інших європейських люмпен-ультраправих викликають занепокоєння.
Протягом усього XX століття люди, які називали себе «інтелектуалами», часто ставали так званими попутниками фашизму чи комунізму, не вступаючи при цьому до лав однієї з партій, створених на цих ідеологіях. У XXI столітті, серед представників середніх класів із твердими, але не завжди правильними переконаннями, які люблять поговорити та які пов’язані зі ЗМІ, політикою, урядом і університетськими колами, зустрічаються люди, які засуджують Ізраїль у висловах, що нагадують лексику співчуваючих тим самим антидемократичним рухам. Вони не представляють думку більшості у західному світі, але становлять могутню і впливову меншість.
Візьмемо випадок із послом Франції у Великій Британії. Не так давно на званому обіді в Лондоні посол назвав Ізраїль «маленькою паскудною країною». Його вульгарні коментарі не дають причин для хвилювання, проте турбує реакція на них: уряд Франції не відкликав посла; уряд Тоні Блера також не вимагав його відкликання; суспільство поставилося до цього випадку як до чергової скандальної історії. Більше того, французька преса називала посла жертвою британської бульварної преси, а не своїх власних ганебних переконань.
На жаль, у посла Франції до королівського двору багато союзників серед елітних кіл Європи. Однак посол Бернар зробив нам послугу; він допоміг усвідомити, як широко поширився новий антисемітизм. Як справедливо зауважив один оглядач, Ізраїль став «об’єктом ненависті, ім’я якої не насмілюються вимовити».
Але ми не тільки повинні насмілитися, ми зобов’язані це зробити. Ми не повинні мовчати про щоденні нападки у Франції на євреїв та синагоги. Для всієї Європи є ганьбою те, що французькі євреї не можуть відправити своїх дітей у школу, не переживаючи за їхню безпеку. Обурливі випадки антисемітизму існують і в інших місцях: у Берліні та Лондоні, Швейцарії, Італії, Швеції, Нідерландах та країнах Східної Європи.
Ми не повинні мовчки приймати той факт, що заперечення Холокоста стало звичайним явищем, а також спокійно ставитися до паралелей, які антисеміти/антисіоністи проводять між Ізраїлем та Третім Рейхом. Ми повинні «чинити опір новій нацистській чумі, розсадником якої є Ізраїль», — пише сірійська газета, тоді як палестинське телебачення зображує ізраїльських солдатів ґвалтівниками та холоднокровними вбивцями. Муфтій Єрусалима заявив: «…я не винен у тому, що Гітлер ненавидів євреїв — їх ненавидять практично всюди». У п’ятницю під час проповіді на палестинському телебаченні мусульмани почули заклик «не щадити євреїв, де б ви не знаходилися…вбивати їх… і американців, які їм уподібнилися».
Кажучи про антисемітизм, ми повинні пам’ятати те, що, завжди починаючись із євреїв, він ніколи євреями не закінчується. Ненависть до євреїв, якщо її не приборкати, практично завжди переростає у нападки на інші етнічні групи та меншості і, зрештою, підриває демократичні інститути і владу закону. Отже боротьба з антисемітизмом — це завдання як самих євреїв, так й інших народів.
Але сьогодні ця боротьба носить менш організований характер, ніж коли-небудь, тому що вражаючий елемент сьогоднішнього антисемітизму полягає в його гнучкості. Хоча антисемітизм ніколи не змінює свою мету, він змінює своє обличчя, стратегію, раціоналістичні обґрунтування і навіть словесні засоби вираження.
Колись мішенню була релігія. Виявившись не в змозі впоратися з іудаїзмом, почали вбивати та виганяти євреїв. У XIX столітті, коли навколо поняття нації сформувалася теорія, що заволоділа розумами мільйонів людей, євреїв оголосили нацією зла та пороку. Сьогодні, коли Ізраїль є предметом гордості й оплотом для більшості євреїв, сіонізм лають як націоналістичну ідеологію.
Я не прирівнюю критику на адресу Ізраїлю до антисемітизму. Виражати незгоду з політикою Ізраїлю щодо визначених питань так само правомірно, як і пильно стежити за діями будь- якої іншої країни. Але антисіонізм усе більше і більше уподібнюється антисемітизму.
Іноді антисіоністи заявляють, що вони не проти євреїв, а «тільки» проти єврейської держави. Але, припустимо, хтось сказав би: «Я не проти британців, я тільки проти існування Великої Британії!» Чи, уявіть, що хтось підійшов би до мене зі словами: «Я люблю шведів, але Швецію повинні скасувати». Впевнений, що ви б не повірили таким запевнянням, тому що складно любити і поважати людей і одночасно ненавидіти їхню країну.
Проте люди роблять вигляд, що це можливо, коли справа стосується Ізраїлю. Навіть у деяких представництвах ООН невтішні висловлювання на адресу Ізраїлю стали звичайною справою. Демонізація єдиної демократичної держави на Близькому Сході є центральним елементом нового різновиду антисемітизму. Коли Ізраїль зображується як «ворог усього хорошого й осередок усього поганого», — говорить професор Ірвін Котлер — член парламенту Канади, — це стає «прикладом неповаги і ганебної поведінки» у рамках ООН.
Постійне виділення однієї держави як ворога людства говорить про кампанію, спрямовану проти єврейського народу. Справді, багато спалахів антисемітизму в багатьох країнах базуються на засудженні дій Ізраїлю при використанні антисемітської термінології, а напади на синагоги часто починаються із наклепницьких фраз про Близький Схід.
Відмінність сьогоднішньої форми антисемітизму від його попередніх проявів полягає у тому, що антисемітизм сьогодні спрямований менше проти окремих представників єврейської нації, а швидше, проти її збірного образу — держави Ізраїль. Ці нападки, однак, поклали початок ланцюгової реакції, що виявляється у нападах на окремих євреїв і єврейські організації в Європі та Латинській Америці.
Найбільш небезпечними антисемітами минулого були ті, хто намагався зробити світ «Judenrein», тобто вільним від євреїв. Сьогодні найбільш небезпечними антисемітами є ті, хто хоче зробити світ «Judenstaatrein», тобто вільним від єврейської держави.
