Суто французька проблема

Причому перипетії навколо можливого скорочення терміну президентського мандату з 7 до 5 років, що було запропоноване минулого тижня, викликали значно більший розголос, ніж кінофестиваль. Навіть складається враження, що у Франції нічого іншого не відбувається.

Колишній президент Валері Жискар д’Естен, якого вважають одним із найбільших ворогів нинішнього голови держави Жака Ширака, вже не вперше запропонував скоротити термін перебування президента при владі до 5 років. Прем’єр-міністр Ліонель Жоспен не просто підтримав пропозицію, а навіть пішов трохи далі. Він заявив, що в разі, коли президент Ширак не відреагує адекватно, його уряд може діяти в цьому напрямкові самостійно, але у відповідності з законодавством. За конституцією, французький уряд має право законодавчої ініціативи. Минулої п’ятниці Жоспен оголосив, що бажає проведення референдуму щодо змін у конституції не пізніше, як наприкінці поточного року, після досконалого аналізу проекту закону в Національній асамблеї та, якщо знадобиться, в Сенаті.

Президент Ширак взяв тайм-аут на роздуми. Його радники обіцяють, що президент неодмінно висловиться вже за кілька днів.

Зміни в конституції — річ серйозна. Особливо знаючи, що французька політика, як і інші сторони французького життя — насправді, річ надзвичайно консервативна. Семирічний термін президентства був запропонований під час становлення Другої республіки не кимось, а монархістами — вони щиро вважали, що сім років — достатній термін для того, щоб знайти гідного кандидата на престол. За іронією долі, 7-річний мандат президента став основою французької політичної системи в різні періоди історії.

«Сім років — це занадто довго». На цю тему висловлювалися й праві, до яких належить президент Ширак, і ліві, зокрема соціалісти, — однопартійці прем’єра Жоспена.

«Сім років президентського мандату не відповідають вимогам сучасного життя й сучасної демократії», — відповідно до публічних виступів колишнього прем’єра Алена Жуппе та колишнього міністра закордонних справ Ерве де Шаретта. Дійсно, практично в усіх європейських республіках, за винятком Франції та Італії, президент обирається на 5 років, а парламент (депутати) на 4. У Франції — відповідно 7 та 5. Французькі сенатори мають дев’ятирічний мандат, мери міст — шестирічний. В результаті цього Франція просто приречена на «співіснування» — чисто французьку модель, коли гілки влади очолюють представники різних партій. Критика з боку багатьох і політиків, і політологів полягає в тому, що ця система надто громіздка, не дає можливості швидко реагувати і не передбачає прозорості (або, модної сьогодні на Заході «транспарентності») в прийнятті ухвал.

Досі аргументи президента Ширака були «проти» і формулювалося це так — п’ятирічна система президентства неодмінно призведе до ставлення жорсткого президентського режиму, що буде погано для країни.

Згідно з даними останніх опитувань, до 75 відсотків французького населення підтримує скорочення президентського мандату, не вдаючись, однак, до роздумiв, що це може за собою потягти. Одночасно зрозуміло, що в разі винесення цього питання на референдум, його доведеться доповнювати іншими. Наприклад, про те, скільки разів одна людина може бути президентом країни. На скільки років і за яким принципом мають обиратися депутати, сенатори, мери, місцеві органи. Як виглядатиме розподіл прав та обов’язків між президентом та урядом — досі «співіснування» базувалося на низці неписаних правил. Зокрема, зовнішня політика вважалася виключною вотчиною президента — і цю традицію намагався порушити Жоспен.

Сьогоднішні баталії навколо 5-річного мандату насправді означають старт президентської кампанії у Франції. Вибори призначено на 2002 рік, головних претендентів двоє — Ширак та Жоспен. Жоспен, який сьогодні, за даними соціологів дещо програє в популярності Шираку, очевидно, намагається використати будь-яку можливість це надолужити. І це вже тенденція загальноєвропейських лівоцентристів — спочатку сказати та зробити, потім подумати.

Ширак, як вважають французькі аналітики, тягтиме з прийняттям рішення до останнього, показуючи, що він контролює ситуацію. Але в нього може не бути іншого виходу, крім оголошення прямого (тобто, без парламентської ухвали) референдуму про проведення змін у конституції. В цьому разі він, беззаперечно, виграє. А пересічному французові, очевидно, це все дуже скоро стане нецікавим.

ДО РЕЧІ

Як зазначив в інтерв’ю вчорашній «Ліберасьйон» лідер французьких центристів Франсуа Бейру, референдум без попереднього розгляду Національною асамблеєю може завдати шкоди главі держави. Після невдалої спроби розпуску парламенту Ширак вийшов ослабленим, як і 1992 року під час референдуму щодо ратифікації Маастріхтського договору. І справді, інтерес до кампанії з референдуму може швидко вичерпатися.