Сигнал зневаги
Останнім часом тут, у Москві, багато що знають про українські події. І не тільки завдяки аналітичним статтям, репортажам та інтерв’ю безпосередніх учасників нашого політичного життя. Російські — або російськомовні — ЗМІ мають можливість ознайомити своїх споживачів із позицією Президента України. Спочатку — участь у програмі російської служби Радіо «Свобода». Тепер — інтерв’ю російському телебаченню… російський глядач або слухач не бачить у цьому нічого дивовижного: він не поінформований про те, що українські ЗМІ з самого початку скандалу із плівками не мали можливості серйозно поговорити із Леонідом Кучмою.
Поза сумнівом, взаємини з Росією — важливий сегмент нашої політики. Але інформувати громадян сусідньої держави потрібно все ж таки у другу чергу. У першу — бути в діалозі із власними співгромадянами. Адже, якщо такого діалогу немає, будь-які розмови, розраховані на закордон, нічого не варті.
Щоправда, у цих російськомовних інтерв’ю Президента може бути інший сенс: його співробітники апріорі впевнені, що українське телебачення не може й мріяти про рівень довіри, яким користуються в нашій державі російські телеканали. І тому, за допомогою журналістів iз Москви Президент України звертається до української аудиторії. І хіба він один? На російських телеканалах і в газетах представники влади й опозиції висловлюються набагато більш детально і розкуто, ніж у себе вдома. Однак інтерв’ю «звичайних політиків» можна все ж таки побачити і вдома. А от зацікавленість першої особи у діалозі за допомогою посередника — важливий індикатор неблагополучної атмосфери у наших ЗМІ. Так, влада має рацію: УТ не вірять, його не дивляться, до його послуг не варто звертатися. Однак хто винний у тому, що наше телебачення поступилося авторитетом закордонному? Хіба телевізійники?
Якщо у президентській адміністрації й дійсно вважають, що Президент своєю увагою до російських ЗМІ надсилає своєрідний сигнал Москві — вони помиляються. Навіть зараз у Кремлі вільно спілкуються із пресою, хай ретельно відібраною, однак — спілкуються майже щодня. І всі знають, що під псевдоджерелами з президентської адміністрації може приховуватися сам Володимир Путін — нічого особливого! І в інтерв’ю Президента України нічого особливого не знайдуть. Однак увага до російських ЗМІ в самій Україні виглядає демонстративним ігноруванням вітчизняних журналістів — яких позицій вони б не притримувались. Цей сигнал зневаги — більше, ніж помилка.
