Символ мудрості та краси

У публікаціях, присвячених історії заміжжя імператриці, її часто називають «японською попелюшкою», «донькою борошномела», «дівчиною не з цього кола» і «простолюдинкою».

А насправді родина, в якій народилася  Мічіко, належала до еліти японського суспільства. Члени клану Сьода були широковідомі не лише  як успішні промисловці, а й як визначні вчені і користувалися заслуженою повагою навколишніх. Її  дід і батько мали процвітаючу компанією «Ніссин Флауєр Майнінг». Дядько по батькові — відомий математик Кендзіро Сьода — був президентом Осакського університету, інший дядько  — професором геології в Токійському університеті. Двох членів  клану Сьода було  нагороджено  Орденом культури — найвищою в Японії нагородою за видатні  заслуги в галузі науки та культури.

Хоча формально Мічіко Сьода можна було б назвати простолюдкою, оскільки вона не належала до нащадків  «квітучих родин» («кадзоку») — вищої аристократії Японії, що сформувалася після революції Мейдзі наприкінці XIX століття  і мала титули  принців, князів, маркізів  і баронів, скасовані 1947 року.

Згідно з новою конституцією Японії, ухваленою того ж року, імператор ставав «символом нації і єдності народу», а положення про його «божественне єство» скасовувалося.

Колишні князі і принци (за винятком членів родини імператора) ставали формально пересічними громадянами. Але здебільшого перехід у новий статус  як самі аристократи, так і прості обивателі не завжди сприймали беззастережно. Наприклад, і досі згідно із соціологічним дослідженням близько 5% японців вважають імператора прямим спадкоємцем богині Аматерасу.

А півстоліття тому намір наслідного принца одружуватися  з кимось з-поза меж обраного кола дочок  «кадзоку» став приголомшливою новиною і в багатьох викликав несприйняття і внутрішній протест..

Мічико Сьода здобула чудову освіту. 1957 року вона закінчила з відзнакою літературний факультет токійського католицького  університету  Сейкред Харт і здобула ступінь бакалавра за фахом «англійська література». Вродлива, елегантна, спортивна вона за всієї своєї стриманості вміла знаходити спільну мову з людьми. І її товариші по навчанню згадували, що це допомагало створити атмосферу гармонії і взаєморозуміння. На урочистій церемонії з нагоди закінчення університету Мічіко обрали для виступу від імені всіх випускників.

ЗНАЙОМСТВО

З майбутнім імператором вони зустрілися в серпні 1957 року на тенісному корті курортного містечка Каруїзава. Охочих позмагатися з принцом було небагато. Не кожен жадав поєдинку, побоюючись як програшу, так і перемоги. І тоді придворним, що супроводжували Акіхіто, доводилося самим виявляти ініціативу у виборі гідного противника. Не змогла відмовитися від їхньої пропозиції і Мічіко Сьода. Разом із дванадцятирічним партнером вони переграли пару наслідного принца з рахунком 6:1.

«Чудово! Ви здолали мене», — підбив підсумки гри принц. Стало зрозуміло, що Мічіко припала йому до вподоби. Він почав фотографувати  її і надсилати їй світлини,  навіть вибравши одну для щорічної фотовиставки, що її організував імператорський двір.

Наступного літа вони знову зустрілися в Каруїзаві. Тепер принц і Мічіко вже грали в парі, вигравши навіть якось партію в шаха Ірану.

Наставником  принца був президент університету Кейо, д-р Сіндзо Коїзумі, що втратив сина на війні і сам потерпів від пожежі після бомбардування. Теж  не належачи до  вищої аристократії, він вважав особливо важливим виховати хлопця здатним розділити  горе і радість зі своїм народом.  Тому  він поставився з розумінням до прагнення принца обрати наречену не за походженням, а за її особистими рисами.

Тим паче, що і наставникові, і наближеним про чесноти Мічіко Сьода стало відомо  ще задовго до відомої тенісної партії. Кажуть, що її ім’я навіть було у списку потенційних наречених, проте його вилучили через нешляхетне походження. Але після  зустрічі в Каруїзаві сумніви щодо вибору відпали.

Восени  Мічіко вирушила в подорож Європою і США. Принц писав їй, і вона ділилася з батьками сумнівами щодо можливості шлюбу неаристократки з членом імператорської родини.

Після її повернення до Японії знову були листи і щоденні розмови по телефону, а 3 листопада Мічіко дала свою згоду, після чого представник імператорського двору формально попросив у батьків руки Мічіко для Акіхіто.

ВЕСІЛЛЯ

Звістка про те, що членом найстарішої правлячої династії у світі  вперше за 2600 років  стане проста смертна, була чудовою новиною для тих, хто вважав, що чарівна молодість нареченої внесе свіжий струмінь у життя імператорського двору і зміцнить зв’язок «небожителів» з народом.

А прибічники старих традицій свято вірили  виключно  в шлюби за домовленістю, вважаючи їх передусім не союзом закоханих, а узами між кланами. Беручи до уваги і таку позицію, представник імператорського двору, повідомляючи в парламенті про заручини наслідного принца,  заявив, що шлюб укладається за завчасною домовленістю,  а не в результаті «роману на тенісному корті».

У середині березня, тижнів за дві до весілля, по телебаченню транслювали заяву Мічіко, в якій вона казала про те, що «наслідний принц — гідна і чесна людина, що вона щиро довіряє йому і завжди поважатиме його».

Після прощання з батьками і близькими родичами на порозі рідного дому, залишаючи галасливий і велелюдний Токіо, проїхавши мостом над ровом, що оточує імператорський палац, потім через високі ворота із золотою хризантемою, Мічіко потрапляла в замкнений світ, що ставав тепер уже назавжди і її світом.

Весілля наслідного принца, що відбулося 10 квітня 1959 року, для повоєнної Японії, що вставала з руїн, стало, певно, однією з перших яскравих і радісних подій.

Щоб стежити за трансляцією церемонії і святкових урочистостей по телебаченню, люди масово купували телевізори, які тоді вважалися справжньою розкішшю. Їх виробництво зросло більш ніж удвічі, а за тиждень до весілля було продано два млн. телевізорів.

Вулиці Токіо були прикрашені святковими ліхтариками і збільшеними знімками Мічіко і Акіхіто, зробленими в день їхнього знайомства на тенісному корті, продавалися маленькі перископи на випадок якщо не пощастить потрапити в перші ряди по маршруту слідування карети з молодятами. І навіть природа постаралася, прикрасивши місто сакурою в цвітінні.

Одруження проводилося у внутрішньому храмі імператорського палацу «Касік-докоро». Наречений і наречена були в нарядах «золотого століття» - епохи Хейан, а на одягання нареченої в дванадцятишарове кімоно вагою 15 кг пішло цілих три години.

Священик провів ритуал очищення гілкою священного дерева сакаки, потім молодята зробили синтоїстський обряд «сан-сан-ку до», тобто тричі обмінялися мініатюрною чашою саке, зробивши з неї кожен раз по три ковтки.

Після завершення традиційної церемонії, вже в європейських нарядах, принц і принцеса у відкритій кареті вирушили з палацу в власну резиденцію. По всьому маршруту (завдовжки 8,8 км) їх зустрічали захопленими привітаннями та побажаннями щасливого життя близько 500 тис. громадян, серед яких виявився і дев'ятнадцятирічний Накаяма, який пізніше назвався «антіроялістом». До того як був схоплений поліцією, він встиг жбурнути каменем у кучера і кинутися до карети з метою витягнути з неї Мічіко. Незважаючи на неприємний інцидент, щаслива пара продовжила свій шлях, посмішкою відповідаючи на вітання присутніх.

...Переломом у віковічних традиціях стало не лише одруження, а й спільне рішення наслідного принца  та його дружини виховувати  дітей самостійно, всупереч тому, що сам Акіхіто із дворічного віку ріс і виховувався окремо від батьків.

Дали відбій годувальницям і нянькам, і наслідного принца Нарухіто, що народився через рік, виховували самі  батьки,  не  довіряючи його опіці чужих.  Як і другого принца Фуміхіто, і принцесу  Саяко. Мічіко завжди була люблячою дбайливою матір’ю, власноруч готуючи сніданки до школи, беручи участь у багатьох шкільних заходах, займаючись музикою з дітьми.

Мені траплялися публікації зі згадкою про напружені стосунки Мічіко зі свекрухою, яка на відміну від імператора Хірохіто, так і не змирилася з вибором сина.

Але зробивши його одного дня, імператор ось вже понад півстоліття завжди поруч зі своєю обраницею. Навіть якщо за певних ситуацій за суворими правилами палацового протоколу імператриця має бути на два кроки позаду чоловіка, ця дистанція зовсім не відчувається. Імператор постійно демонструє свою підтримку,  і всі мимоволі звертають увагу на його звичку тримати дружину за руку під час публічних заходів.

До офіційних обов’язків імператриці, окрім супроводу імператора під час  зарубіжних візитів і здійснення ним релігійних ритуалів, входить участь у різноманітних церемоніях  в палаці і поза ним, відвідини добродійних  і культурних заходів, прийом офіційних гостей, зокрема глав держав.

У найскладніші для країни моменти імператор з імператрицею завжди там, де найбільше потребують їхньої підтримки. Після руйнівного землетрусу і цунамі 2011 року вони разом відвідували  райони лиха, спілкувалися з потерпілими і, відступаючи від протоколу, сідали на татами поруч з ними, що сприймалося як символ їхньої щирої симпатії до людей.

Як охоронець стародавніх традицій, імператор займається вирощуванням  рису — основи культури Японії —  на маленькому полі на території палацу.

А під опікою імператриці — виготовлення шовку з коконів  шовкопрядів, личинки яких вона доглядає. Також данина стародавній традиції, пов’язаній із синтоїзмом.

Імператриця серйозно цікавиться  літературою. 1991 року вийшла її книжка «Моє перше сходження на гору». Вона переклала англійською мовою вірші Мічіо Мадо, який, зокрема й завдяки її перекладу, став лауреатом Премії Г-Х. Андерсена.

Хоча з юності імператриця займалася класичною музикою, вона все робить задля збереження і підтримки  традицій середньовічної  палацової музики гагаку.

Чудовий піаніст, вона не лише патронує проведення щорічного Міжнародного музичного фестивалю в Кусацу, а й бере безпосередню участь в його концертах і майстер-класах . Як і в камерних музичних вечорах в  деяких посольствах, на яких нам  з чоловіком двічі пощастило побувати.

Разом з імператором вони здійснюють щоденні прогулянки парком, що оточує палац, як і раніше, чудово танцюють, як нещодавно на добродійному балу в Токіо, і як і раніше, грають у теніс.

Елегантна і граційна, з вишуканим смаком і бездоганними манерами, позбавленими навіть натяку на зарозумілість і манірність, імператриця Мічіко завжди уважна до тих, з ким їй доводиться спілкуватися.

ЗУСТРІЧ

Уперше мені пощастило побачити її 1997 року, під час нашого першого візиту до Японії, на прийомі в саду імператорського палацу Акасака Гейхінкан. Такі прийоми від імені імператора проводили щороку  у травні, коли  по всій території, що прилягає до палацу, розквітали  іриси — символ мужності й доблесті самураїв. Можна було справді насолоджуватися красою японського саду, палацовою музикою гагаку і просто спілкуванням з численними гостями, чекаючи появи родини імператора.

Певної миті, за знаком головного церемоніймейстера, гості мали вишикуватися вздовж її пересування алеями саду. Не казатиму про те, як це хвилювало кожного присутнього і особисто мене, що ще ніколи не бачила імператора.

Завдяки щасливому випадку, чи то як, але імператриця зупинилася переді мною, подивилася на ім’я, виписане на моїй особистій картці тушшю і пензлем в палацовій канцелярії, і поцікавилася тим, як мені живеться в Японії і чи немає в мене тут якихось проблем...  Не так вже й важливо, що я пробелькотіла у відповідь.

Важливо те, що у словах імператриці, в її  погляді було стільки щирої уваги, турботи й  теплоти, що тієї миті  мені здавалося... ні, я була просто переконана в тому, що окрім мене у всьому світі,  у всьому Всесвіті не існує людини, про добробут  якої так дбала б імператриця Мічіко.

Ім’я «Мічіко» складається з  ієрогліфів «краса» і «мудрість» і,  напевно, важко було б  дібрати більш відповідне ім’я для справжньої Імператриці, справжнього символу мудрості та краси.

Із днем народження, Ваша Імператорська Величносте!