Так близько й так далеко

Не має більшої віхи у відносинах Європейського Союзу зі своїми сусідніми країнами чи зовнішніми партнерами, як саміт, зустріч на найвищому рівні. Під час таких зустрічей сторони підбивають підсумки співпраці, визначають нові цілі, вказують на сфери глибшої співпраці чи називають існуючі недоліки.

Нещодавній саміт ЄС— Україна, який відбувся 9 вересня в Парижі, мав подібний сценарій. Обидві сторони висловили свої погляди щодо минулого і майбутнього спільних відносин. Спільна декларація, ухвалена за результатами саміту, підкреслює, що Україна досягла великого поступу з моменту ухвалення в 2005 році Плану дій ЄС— Україна. Значного успіху досягнуто у співпраці в таких галузях, як зовнішня політика і кризовий менеджмент, у сфері економіки та енергетики, а також в таких царинах, як юстиція, свобода слова і безпека.

Водночас, обидві сторони підкреслили в декларації необхідність політичної стабілізації в Україні, здійснення конституційної реформи, консолідації державної реформи, а також повної імплементації заходів, пов’язаних зі вступом України до СОТ.

Попри вищесказане, в декларації відзначається великий поступ у переговорах стосовно нової посиленої угоди, в якій такі розділи, як політична співпраця, юстиція, свобода і безпека майже повністю підготовлені, як і більша частина розділу про економічну та секторальну співпрацю. Також великий поступ відзначено у переговорах щодо створення поглибленої та всеохоплюючої зони вільної торгівлі.

Водночас сторони продемонстрували волю до посилення двосторонніх відносин, а також погодились розробити новий практичний інструмент на заміну Плану дій, термін дії якого минає у березні 2009 року.

Однак найважливішими із стратегічної точки зору є те, що нова угода, яка створює рамки майбутніх відносин, набере форму угоди про асоціацію, а також заяви, згідно з якою ЄС визнає європейські прагнення України та вітає її європейський вибір.

Ще донедавна про такі заяви Ради Європейського Союзу не можна було й мріяти. Зі всіх європейських інститутів лише Європейський парламент вимагав європейської перспективи для України. Цього ніколи не робила ні Рада ЄС, Європейська комісія. Сама назва «Угода про асоціацію», хоча й існувала у відносинах з деякими середземноморськими сусідами Євросоюзу, сприймалася як обіцянка чи символ майбутнього членства і як така викликала нервову реакцію у більшості західноєвропейських країн. Сьогодні, попри так звану втому від розширення та ірландський референдум, тепер у Євросоюзі існує менше стурбованості й більше реалізму щодо майбутніх відносин з Україною. Символічним є той факт, що ця декларація була підписана під час французького головування у ЄС, попри те, що Франція не була — і якщо про це сказати м’яко — великим прихильником розширення Євросоюзу.

Звісно, скептики, як завжди, можуть скаржитися і говорити, що висновків саміту недостатньо, і перспектива членства могла б бути чітко зафіксована, але я закликав би їх задовольнитися тим, що було надано Україні в даний момент. Підписана декларація натякає на деякі великі внутрішні проблеми, але це зроблено у делікатний спосіб. Ми всі добре знаємо, що відбувається зараз в Україні. Саме тому ми повинні бути задоволені тим, що було оголошено громадськості у Парижі. Зважаючи на триваючий політичний конфлікт в Україні, зрозуміло, що не існувало шансів отримати більше.

У попередній колонці я писав про сприятливий клімат і великі шанси, які створювали для України складні відносити між ЄС та Росією внаслідок грузинсько-російського конфлікту. Однак, здається, що більшість політичних гравців не побачили їхньої появи. Я повинен погодитися зі спікером Верховної Ради Арсенієм Яценюком, який сказав, оголошуючи про розпад правлячої коаліції: «Жаль, що знову ми не використовуємо можливостей і не реалізуємо наші шанси». А ще більший жаль викликає те, що висновки останнього саміту свідчать, що, попри всі недоліки, ЄС серйозно налаштований на поглиблення відносин з Україною. Одне можна сказати напевне. Нам потрібно всім пам’ятати, що ЄС не буде цього робити проти волі України.

Марек СІВЕЦЬ — віце-президент Європейського парламенту