Такі різні протести
ПОГЛЯД НА СВІТ
Такі несхожі між собою події були в центрі уваги світової преси минулого тижня — світова нафтова криза, югославські вибори... Здавалося б, спільного між ними зовсім небагато. Хіба що те, що найбільше «зачіпає» в обох випадках стареньку Європу.
Як тільки на світових біржах розпочалася нафтова паніка, а в багатьох країнах одночасно почали зростати ціни на пальне, Європою прокотилася лавина демонстрацій. Блокувалися нафтопереробні заводи, головні магістралі, порти. Від урядів вимагалося швидкої адекватної реакції. Незадоволеними були всі суспільні прошарки. Активність суспільства вилилася в падіння рейтингів популярності прем’єр- міністрів Тоні Блера та Ліонеля Жоспена, у «збої» в координації політики між країнами-членами ЄС (бо одні з них пішли на поступки демонстрантам, інші — ні). Нафтова криза показала, що насправді «болить» добрій старенькій Європі — та сама власна сорочка, заради якої громадянин не жертвуватиме нічим. Навіть в тому разі, коли він знає, що ті самі 70—80 відсотків ціни, яку він платить за бензин, йдуть на виплату йому пристойної пенсії, благоустрій міст, вирішення соціальних питань. Він все одно переконаний, що він найняв собі на роботу уряд, який має в той чи інший спосіб вирішувати проблему, яка склалася, притому швидко та компетентно, бо це — його, уряду, головне завдання. Що, мабуть, є однією з ознак так званого громадянського суспільства. Яке далеко не завжди є зручним для керівництва будь-якої країни. При цьому в жодному разі не слід забувати, що західний європеєць має звичку дуже ретельно все підраховувати. Тому жоден уряд не зможе його зовсім уже нахабно обманути. А наскільки для західного європейця важлива саме конкретика — показало те, що на референдум, який, власне, стосувався визначення майбутньої політичної системи у Франції, прийшло менше за третину зареєстрованих виборців.
Скільки виборців прийшло на виборчі дільниці в Югославії, все ще точно не повідомлялося. Повідомлялося різними сторонами, що переміг саме їхній кандидат. Однак вже саме те, що в умовах потужного тиску, старанно створюваної властями атмосфери загального страху, клевети люди вийшли голосувати проти режиму, який встановився в останні тринадцять років, свідчить багато про що. Настрої, які ще кілька років тому були характерними лише для інтелектуалів та молоді, передалися і в провінцію. Люди вже заявили про готовність вийти на вулиці в разі, коли влада надто вже нахабно «полічить» голоси, подані за кандидатів у президенти — хоча багато говорилося про можливість використання владою армії, приведеної у бойову готовність, проти власного народу.
Серби, здається, теж «захворіли» на створення громадянського суспільства. Причому не через революційні виступи, а через вибори, абсолютно демократичний інструмент. Звичайно, від бажання перемін до виникнення справжнього громадянського суспільства пройде чимало часу. Але основи, як показали вибори 24 вересня, закладені.
Зрозуміло, що якби півтора роки тому населення Заходу протестувало проти кампанії НАТО проти Югославії так само, як зараз — проти підвищення цін на пальне — то не лише на Балканах багато що виглядало б сьогодні по-іншому. Втім, кожному болить лише своє. Югославія стала прикладом того, що жодна ізоляція не є ефективною в епоху Інтернету. Принаймні в Європі. І що люди там не збираються більше експериментувати з пошуками особливого шляху та месіанських ідей. А значить, мають шанс, що з часом їхні протести теж спрямовуватимуться проти дрібних, як на сьогодні, негараздів.
