Тон як політика

Російські журналісти, треба визнати, нерідко виглядають активнішими за своїх українських колег. Ідеться, звісно, не про всі ЗМІ, а про одиниці — «Новую газету», grani.ru, ej.ru, радіо «Эхо Москвы»... Утім, навіть для найліберальнішого російського середовища знаходиться своя червона шмата. Днями нам учергове випало переконатися в тому, що синдром «Хутора Михайлівського», за яким, як відомо, закінчується російський демократ, не дає спокою не лише російським політикам. Інтерв’ю міністра закордонних справ України Костянтина Грищенка радіостанції «Эхо Москвы» привертає до себе увагу передусім тоном головного редактора «Эха...», авторитетного російського журналіста Алєксєя Вєнєдіктова.

Розмова Вєнєдіктова із Грищенком відбулася 31 травня. Перелік тем був цілком очікуваним: подвійне російсько-українське громадянство, перспективи безвізового режиму з ЄС, Керченська протока...

В Москві не можуть змиритися з тим, що Україна не визнає подвійного громадянства. Росія визнає, а тут таке свавілля. Суверенне право нашої країни визначати, хто може бути її громадянином, підлягає якщо не сумніву, то постійно наголошується, що начебто це не демократично. І кожного разу ми начебто виправдовуємося. Нам теж у сусідів не все подобається, але ми в російський монастир зі своїм уставом — навіть на офіційному рівні — не намагаємося заходити.

Якщо Костянтин Грищенко під час цього спілкування, як і належить дипломатові, був багатослівним та стриманим, то Алєксєй Венедиктов свого прагнення спровокувати співрозмовника не приховував. У словах Грищенка журналістові навіть вчувалися погрози. «Это угроза, что Украина может выкатить требования России новые? Я услышал в тоне угрозу» — з вуст Вєнєдіктова це звучало майже параноїдально, а Костянтинові Грищенку доводилося заспокоювати журналіста, додавши до тону приязності та «меншовартості» («ну как же может маленькая, хотя, конечно же, достаточно ресурсная и со своим мнением Украина угрожать России?»), переконувати його в тому, що про жодні погрози йтися не може.

Путін, Медведєв та інші на всіх перехрестях виголошують у загрозливому тоні, щоб Україна начувалася. Дивно було чути, як наш міністр закордонних справ тоном умовляння доводив, що нічого страшного не станеться. І взагалі не обов’язково ходити в гості юрбою, можна й індивідуально. Кому ми це доводимо, навіщо ломимося у відкриті двері. У Москві й так все прекрасно знають і розуміють. Це вони вибрали тон погроз і «наїздів» не лише для нас, а й для свого народу. Так йому показують, що чатують і не допустять.

Невже саме в такому тоні відбувається спілкування ліберальних журналістів із представниками, скажімо, США, Великобританії, Німеччини, Франції... Чи все ж таки тон менш «розкутий»? І зовсім не виникає сумнівів відносно того, що така манера у спілкуванні українських журналістів із російським міністром закордонних справ Сєргєєм Лавровим — просто неможлива.

Україна, її право та здатність самостійно визначати та обстоювати власні пріоритети, зокрема зовнішньополітичні — це відомий тест на ліберальність російських політиків. Утім, перед ним виявляється беззахисним навіть найліберальніший світогляд російської демократичної преси. До речі, і розділ на сайті «Эхо Москвы» під назвою «Проект Украина», що присвячений українській ситуації, копає зовсім неглибоко, а часом взагалі не там, де треба, безсистемно висвітлюючи українську ситуацію випадковими інтерв’ю та колонками.

Про що ж свідчив цей тон Алєксєя Вєнєдіктова? Адже це не просто розкута манера спілкування, і навіть не просто «перебір», який в іншій ситуації можна було б пояснити «поганим настроєм» чи магнітними бурями. Як слушно відзначив Костянтин Грищенко, Алєксєй Вєнєдіктов продемонстрував «багатоманітність арсеналу російської зовнішньої політики». Справедливо критикуючи керівництво власної держави, російські ліберали далеко не котяться: часто вони, на жаль, просто не здатні вийти за горизонти тих, кого критикують, та подолати привиди самодержавства. Принаймні в тих питаннях, що стосуються України.

Легко передбачити, що жорсткість тону наших партнерів лише зростатиме. Як із приводу внутрішнього, так і зовнішнього характеру. Треба наголосити, що наш міністр як потомствений дипломат уміє тримати удари і чітко відстоює інтереси України. Тільки не все від нього залежить...