Третій... зайвий!
Експерти — про ініціативу Києва залучити Москву до свого діалогу з ЄСНапередодні саміту Східного партнерства у Вільнюсі, після парафування і узгодження тексту Угоди про асоціацію та ЗВТ з ЄС, досить неочікувано пролунала від Києва заява про необхідність залучення третьої сторони — Росії, до обговорення відносин між Україною та Євросоюзом. З іншого боку, канцлер Німеччини Ангела Меркель заявила, що говоритиме з президентом Росії Володимиром Путіним про Україну.
«День» звернувся до колишніх міністрів закордонних справ з двома запитаннями:
1. Як Ви ставитеся до залучення Росії до діалогу України і ЄС щодо Угоди про асоціацію?
2. Як би ви прокоментували заяву канцлера Німеччини Ангели Меркель, що вона збирається (без участі Києва) говорити з Путіним про Україну та «Східне партнерство»?
«Я БИ НЕ ВИКЛЮЧАВ МОЖЛИВОСТІ ПІДПИСАННЯ УГОДИ У ВІЛЬНЮСІ»
Борис ТАРАСЮК, міністр закордонних справ (1998—2000 рр., 2005—2006 рр.):
— Угода про асоціацію — двосторонній документ, що є результатом двосторонніх переговорів між Україною й Європейським Союзом, і жодна третя сторона не має ніякого відношення до цієї угоди, в тому числі й Росія. Базуючись на цих очевидних фактах, а також відмові третьої сторони (в даному разі — Європейського Союзу) від таких переговорів, думаю, що це — негідна ідея.
Ніхто не забороняє лідеру будь-якої держави говорити про те, що вони вважають за потрібне. Тому, думаю, що це право Ангели Меркель — порушувати з президентом Росії будь-які питання, які вона визнає необхідними. Якщо це питання України, чому б ні?
У нас такий режим, за якого одна особа вирішує все в державі. Ім’я цієї особи — Президент Янукович.
Я би не виключав можливості підписання Угоди про асоціацію у Вільнюсі. Враховуючи те, що наш Президент грає з Європейським Союзом як картяр, його доброї волі було би достатньо для підписання Угоди. Власне, про це свідчать і заяви керівників Європейського Союзу.
«ЯКЩО МИ СПІЛКУЄМОСЯ З ЄС, ТО ДАВАЙТЕ САМЕ З НИМ І З’ЯСОВУВАТИ СВОЇ ПИТАННЯ І ПРОБЛЕМИ»
Володимир ОГРИЗКО, міністр закордонних справ України (2007 — 2009 рр.):
— Європейська сторона вже дала відповідь на це питання: вона чітко й однозначно заявила, що не бачить себе третьою стороною у двосторонніх переговорах (між Україною та Росією). Як і не бачить Росію у двосторонніх переговорах з Україною. Це абсолютно зважена позиція. Третій тут зайвий.
Москва запропонувала цей формат, але, як сказав президент Росії, «до прийняття рішення». Якщо це перекласти з дипломатичної мови на звичайну — вони хочуть продиктувати Україні та Європейському Союзу свої умови. Очевидно, що ЄС із таким підходом ніколи не погодиться. А те, що українська сторона таке пропонує, свідчить про те, що вона не дуже серйозно підходить до цього процесу. Якщо ми спілкуємося з Європейським Союзом, то давайте саме з ним і з’ясовувати свої питання і проблеми, а не залучати третю сторону, яка буде диктувати те, що вигідно лише їй.
Наш сьогоднішній політичний клас (на превеликий жаль, це стосується також і багатьох представників опозиції) не доріс до розуміння національних інтересів держави, яку він начебто представляє. Наразі питання стоїть так: ми повинні підписати Угоду про асоціацію, домогтися всією українською громадою, щоб це сталося. А вже потім треба перезавантажувати нашу політичну систему, треба проводити чергові парламентські вибори, оскільки те, що відбулося зараз у парламенті, довело: він не здатен домовлятися і думати про національні інтереси України. Також треба думати про те, щоб кандидатами на президентських виборах були ті, хто віддзеркалюватиме інтереси громади, а не окремих груп чи кланів. Вже зараз опозиція має голосно сказати: У НАС БУДЕ ОДИН КАНДИДАТ ЩЕ У ПЕРШОМУ ТУРІ. Якщо цього не станеться, вона остаточно дискредитує себе.
Щодо заяви Меркель. Мені би дуже хотілося, щоби результатом цієї заяви стало розуміння з боку такого впливово лідера, якою є пані Меркель, того, що, на превеликий жаль, політика Росії впродовж багатьох століть є незмінною. Сьогодні — це економічний тиск на Україну. Російська політика змінила лише свою форму, але не суть. Хочеться, щоб європейські політики зрозуміли, що з таким «стратегічним партнером» важко домовлятися, що треба, нарешті, не тільки говорити про партнерство, але й почати діяти. Дуже хотілося б, щоб нарешті слова європейських політиків про те, що вони побачили і зрозуміли справжню російську політику, почали перетворюватися на практичні дії. Іншого шляху немає. Інше — це самозаколисування, обман власних виборців. Інколи і в дипломатії треба говорити хоча й неприємні, але відверті слова. А після них діяти. Свої цінності треба захищати діями, а не словами.