Тріумфальна хода коронавірусу: як боротися

Зараз у світі в протистоянні пандемії коронавірусу частково конфліктують, а частково взаємодіють два основні підходи. Перший підхід передбачає максимально жорсткий карантин і максимальне обмеження економічної активності, переміщень і контактів громадян. Теоретично це має різко уповільнити швидкість поширення епідемії й зробити її прийнятною для місцевих систем охорони здоров’я. А в ідеалі, якщо всі громадяни в усіх країнах точно виконуватимуть усі карантинно-обмежувальні заходи, вважається, що епідемію вдасться досить швидко перемогти й звести нанівець. Головний мінус цього підходу — майже повний параліч економіки, як національної, так і світової, на час дії жорстких карантинних заходів. Це загрожує неминучою рецесією, а в разі, якщо епідемія матиме затяжний характер — повноцінною економічною кризою. Крім того, для успіху моделі жорсткого карантину необхідно максимальне наближення переважної більшості населення, причому майже всіх країн, до очікуваного поведінкового ідеалу самоізоляції. Однак на практиці все це недосяжно, а ступінь виконання карантинних вимог залежить від багатьох факторів, зокрема від культурних традицій країни й рівня її соціально-економічного розвитку.

Другий підхід передбачає запровадження лише обмежених карантинних заходів, передусім на тих територіях, де епідемія поширюється найінтенсивніше. У цьому випадку у економіки зберігається хоч якийсь простір для розвитку і з’являється шанс уникнути, якщо не рецесії, то хоча б повноцінної економічної кризи, що є безсумнівним плюсом. Величезним мінусом цього підходу є те, що він неминуче збільшує кількість смертей від епідемії, особливо якщо, як це й відбувається з коронавірусом covid-19, кількість тяжких випадків захворювання, що вимагають реанімаційних заходів та використання апаратів штучної вентиляції легенів, перевищить потужності національної системи охорони здоров’я.

У той же час, громадська думка, яка у більшості країн ратує за жорсткі карантинні заходи, хоча також протестує проти жорстких каральних санкцій за їх недотримання, не уявляє собі, що в разі навіть короткої, й тим паче в разі затяжної світової економічної кризи кількість померлих, особливо в країнах на шляху розвитку, та й у тому ж Китаї, виявиться значно більшою, ніж жертв коронавірусу. Просто для того, щоб простежити зростання смертності внаслідок економічної кризи, слід зробити досить складні демографічні розрахунки, покликані виявити вплив на зростання смертності інших факторів, крім кризи, зокрема змін у віковій структурі населення. Для того, щоб зробити відповідні розрахунки, потрібен період близько двох-трьох років, і переважна більшість громадян їх робити все одно ніколи не буде. А про зростання смертності від коронавірусу їм повідомляють буквально щодня. Зрозуміло, що у своїй переважній більшості народ ратуватиме за жорсткі карантинні заходи, хоча сам далеко не завжди готовий їх виконувати. Адже померти від коронавірусу можна хоч завтра, а ось до того, як людина відчує на своїй шкурі наслідки пов’язаної з коронавірусом рецесії у вигляді падіння доходів і вимушеного безробіття минуть тижні, а то й місяці, і негайної смертю це, в усякому разі, не загрожує.

Важливу роль відіграє й те, що зростання смертності у зв’язку з економічною кризою зачіпає найбідніші і найменш соціально захищені верстви населення, а також найбідніші країни світу. А от смертність від коронавірусу залежить передусім від вікової, а не від соціальної структури населення, і серед літніх людей, які частіше за інших помирають від covid-19,  рівною мірою можуть зустрітися як багаті й знамениті, так і бідні й невідомі. Хоча, звичайно, у селебріті набагато більше шансів отримати дефіцитний апарат штучної вентиляції легенів, ніж у простого дідуся-пенсіонера.

Наразі шляхом відмови від повного карантину заради підтримки економіки на плаву йдуть США, більшість країн Латинської Америки, деякі країни Африки, а також Тайвань, Сінгапур, Південна Корея та Японія. Найбільше досягли успіху в реалізації цієї моделі поки що Тайвань, Сінгапур і Південна Корея, що значною мірою пояснюється їхнім острівним становищем (Південна Корея — це фактично теж острів, оскільки кордон з Північною Кореєю щільно закритий і вільного пересування людей через нього давно вже немає). Англія намагалася піти цим шляхом, але коли виникла небезпека, що національна система охорони здоров’я може не впоратися з напливом хворих, прем’єр Борис Джонсон усе-таки запровадив карантин, а заразом і сам заразився. США поки що ризикують відмовитися від повного карантину, розраховуючи на рівень розвитку своєї охорони здоров’я й фінансові ресурси. У Вашингтоні, ухваливши закон про вливання в економіку 2,2 трильйона доларів, сподіваються, що економіка витримає доти, доки епідемія не припиниться.

Паніка на світових біржах і серед населення пояснюється тим, що ніхто не знає, як довго триватиме нинішня пандемія, а ненадійність статистики, що надходить з різних країн, не дозволяє визначити, в яких країнах і регіонах пік епідемії вже минув і коли він має настати в інших. Так, виявлений у Москві підвищений відсоток важкої форми коронавірусу у людей, швидше за все, пояснюється тим, що багато старих чоловіків і жінок, які померли від корона вірусу, не були занесені в число жертв цієї хвороби. Поки ж, за аналогією з іншим коронавірусом, що викликав епідемію атипової пневмонії 2003 року, очікують, що у зв’язку з сезонним потеплінням у північній півкулі епідемія серйозно ослабне до кінця травня й повністю припиниться до кінця червня. Але це саме надії, а не якийсь точний розрахунок. На відміну від США, країни Латинської Америки, зокрема Мексика, відмовляються від повного карантину не через хороше життя, а через побоювання, що такий карантин повністю доб’є їхню економіку, і тоді втрати, зокрема  людських життів, виявляться істотно більшими, ніж від коронавірусу.

Більшість же держав, зокрема в Європі, вважають кращими жорсткі карантинні заходи. Але якщо епідемія триватиме рік-два, ніякий карантин вже не врятує європейську охорону здоров’я від краху, разом з економікою. ВВП США в річному обчисленні становить близько 20               трильйонів доларів. Якщо суто теоретично допустити, що в якісь місяці обсяг американського ВВП дорівнюватиме 0, то вливань в 2,2 трильйона доларів вистачить на півтора місяці, щоб замістити падіння. Але падіння економіки до 0 на практиці не буває. А коли їхнє падіння буде хоча б на 50%, то виділених Конгресом і президентом коштів має вистачити на 3 місяці, тобто до передбачуваного кінця епідемії. Оскільки ж реальне падіння американської економіки поки набагато менше, ніж 50%, 2,2 трильйона доларів створюють для неї гарантовану подушку безпеки мінімум на півроку. У інших країн таких ресурсів може не виявитися.

Економіка України явно слабкіша за економіки переважної більшості держав Євросоюзу й щодо цього ближча до низки латиноамериканських держав. Тим часом, керівництво України звикло в економіці орієнтуватися на ЄС і намагається запровадити, за його зразком, жорсткий карантин. Але такі заходи ризикують добити українську економіку, яка ще до появи коронавірусу балансувала на межі дефолту. Тому для України у боротьбі з епідемією, можливо, більшою мірою варто орієнтуватися на досвід Мексики або Бразилії.

Слід також враховувати, що в разі поглиблення економічної та політичної кризи в Україні у зв’язку з коронавірусом зросте загроза російської агресії. Незважаючи на карантинні заходи, квітневий призов до російської армії не був скасований. А навколо російських військових об’єктів значно посилено охорону, туди не пускають представників преси через карантин. Карантинні заходи з обмеженнями пересування територією Росії створюють ідеальні умови для раптової концентрації військ і подальшого вторгнення в Україну.