Три фази становлення Угорщини,

Цього місяця настають двадцяті роковини перепоховання Імре Надя, лідера угорської антирадянської революції, яка провалилася 1956 року. Реінтернування, організоване угорською антикомуністичною опозицією в тридцять перші роковини його страти, привабило понад 100 тис. осіб, які передрікали початок кінця склерозного режиму країни. Ми, угорці, і Центральна Європа загалом, пішли далеко з того несамовитого часу, однак минулі 20 років також залишають нам багато причин для сумнівів на шляху, який ми обрали.

Угорщина зіграла особливу роль у падінні комунізму, прискорюючи цей процес, відкривши свої кордони для втікачів зі Східної Німеччини. Однак демократична трансформація в Угорщині потребувала опозиційної стратегії в 80-х роках: революція не пройде, як це показало радянське вторгнення 1956 року. Не спрацювали б і внутрішні реформи, оскільки Радянський Союз би втрутився, щоб зберегти систему, як це сталося в Чехословаччині 1968 року.

Нова стратегія полягала у відтисненні на другий план питання політичної влади. Замість того, щоб прямо нападати на комуністичне правління, ми прагнули до створення маленьких острівців свободи, взаємопов’язаних шарів суспільства і асоціацій, які, коли наставав момент, були б усі пов’язані, щоб змінити систему. В Угорщині існувало декілька молодіжних організацій, які знали одна про одну, таким чином, політичне співтовариство, яке взяло участь у політичних змінах в Угорщині 1989 року, було організоване на цій основі.

Історія також зіграла свою роль в успіху перетворення Угорщини. Революція 1956 року була справжньою, з барикадами. Ні в якій іншій країні Центральної Європи в комуністів не було можливості заплатити своїм власним життям за страждання і гніт, які вони накладали на інших. Цей історичний досвід зіграв позитивну роль у підготовці реформ.

Необхідно також було нове покоління. Символічно воно з’явилося 16 червня 1989 року, коли у мене з’явилася можливість говорити від імені молодого покоління. Ціле покоління відчуло, що настав момент, коли угорці, нарешті, можуть визначити своє власне майбутнє.

Так яке ж майбутнє вони визначили?

Минулі 20 років можна розділити на три фази. Спочатку було створено ринкову економіку, встановлено владу закону і створено демократичні інституції. Потім ми подали заявку на вступ до НАТО й почали приготування для вступу до Європейського Союзу, з усіма інституційними реформами, які має на увазі така мета. Третьою фазою стало зростання економіки, яка, на відміну від перших двох фаз, в Угорщині не була насправді такою успішною, і яка сьогодні, можливо, навіть втрачає свій темп. Однак загалом для Центральної Європи минулі 20 років стали кращим періодом із часів вестфальського миру, а Словаччина і Словенія навіть змогли приєднатися до єврозони.

Проте на двадцяті роковини падіння комунізму кидає тінь глобальна фінансова та економічна криза. І сьогодні ясно, що найбільшими переможцями глобалізації більше не є європейці чи американці, а ними стали азіати. Світовий ринок перерозподіляється мирним шляхом, оскільки території та ринки поділено так, що ніяка влада не окуповує територію іншої влади.

Проте Європа повинна визнати необхідність робити чіткі відмінності між партнерами, конкурентами і опонентами, а також формулювати більш досвідчену та чітку політику, зокрема, щодо Росії. Наприклад, ми, мешканці Центральної Європи, є опонентами, коли ми не приймаємо політики Росії про поновлення «сфер інтересів» і «зон безпеки».

Після того, що сталося за останні шість місяців, мешканці Центральної Європи більше не можуть із повагою дивитися на старі країни, як на представників моральних цінностей західної цивілізації. Причина цієї кризи не криється в невдачі чи якому-небудь професійному нерозумінні, а в проблемах характеру, особливо в США та Західній Європі. Гроші було вкрадено, а не просто ними «неправильно керували». Інвестиції були не просто поганими, а неприйнятно ризикованими. Моральний стан лідерів бізнесу призвів до даної кризи, і серед цих лідерів немає країн Центральної Європи.

Центральна Європа опинилася в абсолютно новій ситуації. Заходи по боротьбі з кризою, прийняті в західному світі, практично відрізають наші країни від ринку ЄС. У цій ситуації країни Центральної Європи повинні співпрацювати, щоб захистити свої інтереси, а також свої мрії про спільну Європу. Питання до європейської еліти полягає в тому, чи віримо ми в роботу останніх двадцяти років, чи віримо ми в інтегрований європейський ринок і Європейське Співтовариство, яке постійно розширюється. Якщо ні, тоді спочатку найбільші та найсильніші країни, а потім країни Центральної Європи, відвернуться від європейської мрії.

Ті з нас, хто вірить, що останні двадцять років мали сенс і що ми перебуваємо на правильному шляху, все ще становлять більшість в Угорщині. Кожен у Європі та світі потребує об’єднаної, міцної Європи. Якщо наша віра досить сильна, то ми зможемо пережити цю кризу, не зруйнувавши те, що ми побудували разом, відкриваючи наші кордони, руйнуючи Берлінську стіну, об’єднуючи Німеччину та завершуючи наші демократичні перетворення.

Віктор ОРБАН — прем’єр-міністр Угорщини в 1998 — 2002 рр. і зараз лідер опозиційної Угорської громадянської партії FIDESZ.