Три принципи литовського головування в Раді ЄС

Литва першою з Балтійських країн, які вступили до ЄС і НАТО 2004 року, вчора розпочала головування в Раді Європейського Союзу. Які складнощі виникають у цієї країни у зв’язку з піврічним головуванням? Які завдання на цей період ставить перед собою Вільнюс, де в листопаді відбудеться саміт Східного партнерства, і де, як очікується, буде підписано Угоду про Асоціацію між ЄС і Україною? Як Литві вдалося позбутися тоталітарного минулого і вирішити складне мовне питання? Про це «Дню» — в ексклюзивному інтерв’ю Надзвичайного і Повноважного посла Литви в Україні Пятраса ВАЙТЕКУНАСА.

«...НАДІЙНА, ЗРОСТАЮЧА І ВІДКРИТА ЄВРОПА»

— Ми розуміємо, що на нас, як першу з Балтійських країн, які починають головування в Раді ЄС, лежить велика відповідальність. Що стосується складнощів, то вони пов’язані з відсутністю досвіду в таких справах і тим, що Литва є регіональною силою, а Європейський Союз вирішує глобальні завдання. Нам потрібно буде в цьому розібратися і для прийняття ухвал консолідувати політичну волю вже 28 країн. Звичайно, певні складнощі виникають через економічну, а також фінансову ситуацію в самому ЄС. Гадаю, що подолання цих проблем потребуватиме рішучих заходів. На нас також чекають складні питання з затвердженням фінансування великого числа — десь близько 70 — різних програм бюджету ЄС.

— Пане Амбасадоре, чим головування Литви відрізнятиметься або матиме якісь особливості в порівнянні з іншими країнами?

— Відмінною рисою нашого головування є другий саміт «Східного партнерства», який відбуватиметься якраз у Вільнюсі в листопаді. Витрати на його проведення становитимуть 62 млн. євро. Наприклад, Чеське головування обійшлося цій країні в 120 млн. євро.

— А які головні пріоритети або головні завдання ви ставите на період головування?

— Ми побудували нашу стратегію на трьох пріоритетах або, іншими словами, опорах: надійна Європа, зростаюча Європа і відкрита Європа. Що стосується першого стовпа, ми хочемо відновити довіру до економіки Європейського Союзу, зміцнити фінансову стабільність, розвивати Банківський Союз, досягати збалансованих бюджетів, а також впоратися з боргом і інфляцією.

До стратегії «зростаючої Європи» ми вкладаємо смисл поглиблення спільного ринку. У рамках Порядку денного 2020, починаючи з цього року, країнам ЄС підготовано специфічні рекомендації для реформ у їхніх фінансових та економічних системах. Ми маємо намір керуватися цими рекомендаціями і домагатися їхнього здійснення. Створюватимемо внутрішній енергетичний ринок. До кінця 2015 року плануємо досягти того, щоб жодна країна ЄС не була ізольованим енергетичним островом. Для цього розвиватимемо енергетичну та транспортну інфраструктуру. Крім того, прийматимемо спеціальні заходи для зменшення безробіття серед молоді.

У рамках третього стовпа «відкрита Європа» ми хочемо показати, що перевірений часом проект Європейського Союзу, який ѓрунтується на європейських цінностях, є глобальним і успішним, що це — стабільний і безпечний Союз, до співпраці з яким ми залучаємо своїх східних сусідів. Конкуруючий проект — Євразійський союз — на мій погляд, це небезпечне балансування інтересів і сил, яке ніколи не буває стабільними і мирним. Це показав світовий, а також і Європейський досвід. Відкрита Європа означає для нас глибшу інтеграцію Євросоюзу і її східних партнерів, а також зусилля, спрямовані на створення зон вільної торгівлі зі США, Японією, Канадою, Грузією, Молдовою та іншими країнами.

Звичайно, ми не забудемо і такого важливого питання, як спрощення візового режиму з нашими східними сусідами.

«...МИ, ЛИТОВЦІ Й УКРАЇНЦІ, СТОЛІТТЯМИ ТУТ СТВОРЮВАЛИ ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СПОСІБ ЖИТТЯ»

— Які плани у вашої країни щодо запровадження євро? Естонія вже запровадила євро, а з наступного року цю валюту збирається запровадити Латвія.

— Я бачу дуже великі плюси від того, що ми запровадимо євро 2015 року. Євро для Литви, як і для інших країн, що вже мають цю валюту, означає і глибшу інтеграцію, і більшу фінансову стабільність.

— Чим Литва із врахуванням її досвіду приєднання до ЄС може сприяти процесові євроінтеграції України?

— Ми ділимося нашим інтеграційним досвідом, чи, іншими словами, можемо дати вам почитати книгу не лише наших успіхів, але й книгу наших помилок, щоб ви їх не повторювали. Готові познайомити вас із тими ресурсами і рішеннями, які знадобилися для досягнення стандартів, прийнятих у Євросоюзі. Наші експерти можуть працювати у ваших міністерствах і регіонах. Але я хочу згадати і глибинні речі, в розумінні яких ми можемо бути вам цікаві і корисні. Я кажу про усвідомлення спільного для Литви і України історичного європейського коріння: адже Литва і Україна 200 років у ХIV — XVI стст. жили в спільній державі і ми, литовці і українці, сторіччями тут створювали європейський спосіб життя. Литва приділяє цьому питанню і увагу, і ресурси. Ми сприяємо випускові книг, пов’язаних із нашою спільною історією. Можу назвати декілька прикладів таких книг, які з’явилися в київському видавництві «Балтія Друк»: «Україна: Литовська доба 1320—1569», «Хотинська битва 1621. Битва за Центральну Європу», «Князі Радзівіли». Цього року готується до випуску книга про гетьмана Великого Князівства Литовського князя Острозького.

«ВІЛЬНЮС, ЯК І БРЮССЕЛЬ, НЕ БАЧИТЬ АЛЬТЕРНАТИВИ ПІДПИСАННЮ УГОДИ ПРО АСОЦІАЦІЮ...»

— Яка позиція Литви в даний момент щодо підписання угоди про Асоціацію?

— Не виникає сумнівів, що Україна — європейська країна. ЄС сформулював ці критерії, яким має відповідати Україна при підписанні договору про Асоціацію. Якщо зовсім коротко, то потрібні зусилля України в реформі законодавства, у тому числі, реформа прокуратури, реформа законів у сфері виборів, а також вирішення проблем вибіркового правосуддя. Хочу підкреслити, що Вільнюс, як і Брюссель, не бачить альтернативи підписанню Угоди про асоціацію, і у нас немає плану «Б».

— Що, на вашу думку, мають зробити країни ЄС, щоб саміт у Вільнюсі був успішним — іншими словами, щоб було підписано угоду про асоціацію між ЄС і Україною?

— Ми працюємо, щоб у ЄС міцніло розуміння важливості програми «Східного партнерства» і ролі України в долі регіону. Адже ця Програма — це майже все, що сьогодні залишилося в руках Європи після двох десятиріч невиправданих, як виявилося, надій швидко інтегрувати Східну Європу, за винятком Балтійських країн, у західну цивілізацію. Я б бажав глибшої співпраці з Україною, яку відкриває Асоціація. На мій погляд, Європейський успіх України відкриє нові можливості і стимули для успіху Росії та інших країн колишнього СРСР.

— Чи не повинні в країнах ЄС бути гнучкішими щодо України в своїх вимогах? Наприклад, реформа прокуратури потребує зміни конституції, що непросто зробити за час, який залишився до Вільнюса. І що стосується вибіркового правосуддя, то тут ЄС робить акцент на звільненні Тимошенко, схоже, не бажаючи зрозуміти складність цієї справи. Чи є в ЄС глибоке розуміння ситуації?

— Проблема колишнього прем’єра України пані Юлії Тимошенко, насправді, сильно впливає на стосунки України і Євросоюзу. Але це лише частина всієї проблеми, яку ми називаємо вибірковим правосуддям. Я б поставив питання по-іншому: чому вся величезна система правосуддя не може вирішити окреме питання, успішне вирішення якого визначає життя держави і десятків мільйонів людей на довге майбутнє. Але так склалося, що в деяких країнах Євросоюзу питання, пов’язане з Тимошенко, стає знаковим, як лакмусовий папірець про готовність України відповідати критеріям Асоціації.

— І в чому, на вашу думку, має полягати це вирішення: звільнення з в’язниці чи забезпечення лікування у Німеччині?

— Міністр закордонних справ Німеччини, перебуваючи з візитом в Україні, нагадав, що пропозиція Берліна залишається в силі — Німеччина готова прийняти пані Тимошенко на лікування. Гуманізм щодо хворої жінки не завадив би.

— А чи є в ЄС розуміння важливості підписання угоди у Вільнюсі, навіть якщо до саміту Тимошенко не буде звільнено?

— Ми пропонуємо не ворожити на кавовій гущі, а просто зосередити зусилля з обох сторін і вирішити проблеми, які залишилися.

«МОЖНА ГЕОГРАФІЧНО БУТИ В ЄВРОПІ І НЕ НАЛЕЖАТИ ДО ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ...»

— Багато експертів каже про подвійні стандарти ЄС, який у стосунках з Україною і Туреччиною проводить політику, в основі якої нібито лежать цінності, а у стосунках з Росією виходить із інтересів. Чи експерти помиляються?

— Україна з Туреччиною хочуть стати членами родини, клубу країн Європи а Росія не ставить собі за мету стати членом Євросоюзу. Отже щодо цих країн застосовуються не подвійні стандарти, а просто різний рівень тих самих стандартів. Наведу приклад із повсякденного життя. Адже ви в спілкуванні з членами своєї родини застосовуєте інший підхід, ніж при спілкуванні з сусідами?

— Це так. Але, буквально нещодавно, один високопосадовець українського уряду в розмові «не під запис» сказав, що ЄС використовують європейські цінності «як дишло» і що це, мовляв, абстрактне поняття, яке по-різному використовується в різних європейських країнах. Що ви скажете на це?

— Гадаю, що це ваше питання, мабуть, найглибше. І суть його: «Що таке Європа і де вона закінчується?» Перша думка — відповідь лежить у географії. Але Європа — це не географія і навіть не хороша платня і забезпечене життя. Європа — це, перш за все, цінності. На жаль, у нашому регіоні цінності європейської цивілізації (права людини, демократія, верховенство закону, ринкова економіка і таке інше) часто сприймаються як порожнє базікання. А насправді — це основа устрою кожної європейської держави та міждержавних стосунків. Ціннісна основа Європи, яку зрозуміли і здійснили лише після двох світових війн, зробила криваві конфлікти в Європі неможливими. Сьогодні ніхто навіть уявити собі не може війну між Великою Британією і Францією, Францією і Німеччиною, Німеччиною і Польщею, Польщею і Литвою. Тут ви можете запитати: а Косово, а війна в колишній Югославії, це що — не Європа?! Але це лише ілюструє мою тезу, що можна географічно бути в Європі і не належати до європейської цивілізації: «квітуча» Югославія за своєю сутністю була варварською країною кінця ХХ сторіччя. Я бажаю, щоб хвиля цінностей європейської цивілізації, хвиля примирення продовжила свій шлях далі на схід, тим самим гарантуючи процвітання та стабільність.

— Литва досить швидко здолала своє радянське минуле. Як їй це вдалося?

— Ми самі собі відповіли на прості, але важливі запитання: хто ми такі, звідки ми прийшли, куди йдемо, що з нами сталося. І відповіли, що ми — європейці, що ми повертаємося туди, звідки були вирвані силоміць. Ми повертаємося до Європи, тобто повертаємо європейський спосіб життя до Литви після двох окупацій у ХХ сторіччі — більшовицької та фашистської. Але для мене залишається загадкою, чому такий сміливий і відважний український народ вже два десятиріччя не знаходить достатньої хоробрості прибрати пам’ятники радянським ідолам із більшої половини своєї території. Та хіба вони символізують історію України? На мій погляд, ці пам’ятники — символи соціально-політичної хвороби, ім’я якої — більшовизм і сталінізм. Як і нацизм, фашизм був хворобою, що вразила цілі країни Європи.

«Я ВІРЮ, ЩО ЛИТОВЦІ І УКРАЇНЦІ ЖИТИМУТЬ У ЄДИНІЙ ЄВРОПІ»

— Досить часто в Росії лунає критика Балтійських країн з мовного питання. Яка реальна ситуація в Литві в мовній сфері?

— Головне, що я б виділив, що в Литві можна здобути повну освіту російською і польською мовами від дитячого садка через середню школу до університету включно. Ми вважаємо важливим, щоб людина, будучи громадянином Литви, але маючи російське, українське, польське чи інше коріння, пишалася б цим і говорила «Матір мені співала моєю мовою колискову і розповідала казки моєю мовою. І освіту я здобув своєю мовою. Але я патріот Литви». А в цифрах: у нас лише у Вільнюсі є 13 російських шкіл. А в Литві з 1800 загальноосвітніх шкіл є 43 школи з повним навчанням польською мовою, 10 — російсько-польських шкіл, 10 — російсько-польсько-литовських шкіл, 1 білоруська школа, 1 — французька школа, 1 — польський університет.

— Пане Амбасадоре, ви тут уже довгий час, мабуть можете назвати декілька причин, за які можна полюбити Україну?

— Перша і для мене найголовніша причина полюбити Україну — це ваші дивовижні люди, дуже сердечні, щирі та працелюбні. Мене дивує могутність України: могутність духу українського народу і могуть самої землі. Я дуже пишаюся тим, що Литва і литовці мають спільну двохсотрічну історію з Україною. Це мене надихає. Я вірю, що литовці та українці житимуть у єдиній Європі.