Три — в одному?
Днями Московський центр Карнегі оприлюднив доповідь під назвою «Пробудження Росії». Автори доповіді вважають, що в країні назріла трирівнева політична криза: а) персоналізованої влади; б) моделі капіталізму, яка склалася в Росії і за якою основу доходів становить природна рента; в) патерналістської моделі суспільної поведінки .
Нагадаємо, навесні 2011 року Центр стратегічних розробок разом з Інститутом сучасного розвитку також повідомив про наближення політичної кризи в Росії. А в доповіді про масові настрої росіян Центру стратегічних розробок, зокрема, говорилося, що падіння рівня популярності президента і втрата легітимності органів влади через сумнівні вибори можуть призвести до зміни влади в країні в результаті масової громадянської непокори.
«День» звернувся до провідного наукового співробітника Московського центру Карнегі Лілії ШЕВЦОВОЇ з проханням розповісти, на чому базуються твердження авторів про те, що Росія прокидається.
— У цій доповіді виражена одна лінія. З одного боку, колектив Московського центру Карнегі доводить, що російський політичний режим перебуває в кризі. І це справді так, якщо президент перейшов до набагато репресивніших механізмів і методів управління — це означає, що попередня форма правління виявилась нездатною зберегти його і правлячу команду влади. Отже, сам перехід до нових механізмів правління є наслідком і відображенням кризи. Поза сумнівом, кризові елементи присутні в економічній моделі, яка спирається тільки на сировинну економіку. Без сумніву, кризові явища проявляються і в соціальному житті країни, якщо просунута міська динамічна меншість уже не задоволена формою правління.
З іншого боку, однозначно, існує кілька ознак пробудження. Прояв хвиль протесту, починаючи з грудня 2011 року, говорить про те, що міська Росія, Росія великих мегаполісів, передусім Москви вже не спить, а прокинулась і починає шукати форми свого прояву. І той факт, що перша хвиля невдоволеності і протестної активності вщухла на даний момент, що ми бачимо якесь затихання цієї активності, не означає, що не прийде вже найближчим часом наступна хвиля. Суспільство прокинулось у тому сенсі, що воно усвідомило свою невдоволеність владою і своїм становищем. І в тому сенсі, що воно починає шукати форми вираження цього протесту. У цьому розумінні це, звісно, перше пробудження російського суспільства після завершення єльцинського президентства.
— Чи може стати додатковим чинником пробудження Росії «спина Путіна»? Говорять, що російський президент насилу міг сісти за стіл під час переговорів із турецьким прем’єром у Стамбулі?
— Миколо, це дуже хороше запитання, і в ньому чимало іронії. Я думаю, що путінська спина або хребет чи інші його хвороби, які, звісно, переслідують кожну людину, якій стукнуло за 60, — навіть такий мачо, як Путін, не уникнув цього. Путінська спина має мало шансів впливати на нову хвилю протестів. Але вона абсолютно очевидно вже впливає на інший чинник — на настрої в російській політичній еліті. Еліта не розколота, але вона в замішанні, і окремі представники еліти починають уже озиратись на всі боки, шукати спосіб виживання. І сам той факт, що Путін намагається консолідувати цю еліту за рахунок страху і за рахунок вибіркових випадків боротьби з корупцією, може лише посилити прагнення цієї еліти знайти нову гарантію безпеки і нового персоніфікатора цієї гарантії безпеки.
— Часто говорять, що прогнози не здійснюються щодо Росії. ІНСОР теж говорив про наближення кризи навесні 2011 року. Наскільки ближча до реальності доповідь вашого центру?
— Очевидно, ми повинні почекати 2013 року, аби подивитись, якою мірою свідчення зовнішнього відображення кризи посилюватимуться чи ослаблятимуться. Наша різниця з доповіддю ІНСОР у наступному. Як мені уявляється, ІНСОР та інші близькі до влади політики, насамперед до Медведєва мозкові центри надто педалювали ситуацію кризи і надто педалювали страх перед кризою для того, щоб довести, що є одна людина, один лідер — Медведєв, у якого в руках ключі для виходу із ситуації. І навіть після відходу Медведєва деякі системні організації, близькі до влади, наприклад, у доповіді Михайла Дмітрієва, говорили більш жорстко і більш апокаліптично про кризу. І який висновок робить Дмітрієв? Необхідно повернути лібералів до влади. Необхідно повернути Кудріна в уряд у ролі прем’єр-міністра. Тобто близькі до влади кола можуть загострювати сприйняття кризи для того, щоб змінити розстановку у верхах. Ми ж пропонуємо поняття кризи в абсолютно іншому аспекті. Криза як поштовх до пробудження суспільства і пошуку альтернативи самим суспільством.
— У ЗМІ вже повідомляється, що Кремль звинуватив авторів цієї доповіді «в необѓрунтованому песимізмі». Що ви скажете на це?
— Я не знаю, що вже звинуватили? Я не чула цього звинувачення. Але цілком можливо. Це очікувано, якщо вони говорять про те, що у нас необѓрунтований песимізм, вони повинні представити докази свого оптимізму. Але цей коментар, по суті справи, абсолютно беззмістовний.
— Мені потрапила на очі стаття у французькій газеті Les Echos про лідерів, у якій цитують слова Вінстона Черчилля: «Люди роблять правильний вибір, коли всі інші варіанти вже перепробувано». Хотів би вас запитати, чи перепробувано всі варіанти в Росії?
— Наскільки я пам’ятаю, Черчилль говорив: «Я люблю американців. Вони використовують усі неправильні і провальні форми вирішення проблем, але врешті-решт знаходять вдалі». Що стосується російського сценарію, то я побоююсь, тут я хочу відмовитися від оптимістичного погляду на продовження кризи. Тому що в моєму розумінні криза — оптимістична річ. Без кризи не буває розвитку. Але в даному випадку нам, у Росії, ще доведеться подолати одну ілюзію або надію. Ілюзію на те, що персоніфікована влада-самодержавство, але під ліберальними прапорами, може знайти спосіб і варіант виходу з цієї кризи і вихід до правової держави. А тим часом дуже багато лібералів не лише в системі влади, і опозиційні антисистемні ліберали в Росії все ще сподіваються модифікувати владу.
— Чому?
— Тому що бояться вільних виборів. Тому що бояться, що до влади прийдуть ліві націоналісти. Тобто вони роблять ставку на самодержавство, побоюючись цього самого суспільства. Ще одна загроза і небезпека, яка перед нами цілком реально існує, це спроба врятувати систему російську матрицю за рахунок зміни режиму.
— Згідно з повідомленнями ЗМІ, Путіну готують образ мудрого патріарха російської політики. Вже з’явився колаж, на якому Путін має вигляд патріарха. Це теж іронія?
— Це страшна іронія. Тому що ми бачимо, як на очах російська держава намагається використовувати церкву в цілях власної легітимації. У свою чергу православна церква намагається використовувати владу на розширення власної експансії. З’єднання церкви і держави — це одна з найбільш архаїчних рис розвитку світової цивілізації. Я не думаю, що у Путіна є шанси врятуватися в обіймах патріарха. Не думаю, що він стане претендентом на главу Російської церкви, інакше Росія повністю перетвориться на Іран.
— На вашу думку, чи будуть успішними спроби російської влади нав’язати світовій спільноті контроль над всесвітньою павутиною? Виступаючи на прес-конференції в Парижі, прем’єр-міністр Росії Дмитро Медведєв закликав світову спільноту виробити правила для регулювання інтернету.
— Китай уже продемонстрував, що китайська держава цілком успішно може обмежувати, цензурувати інтернет. За допомогою, до речі, згоди самих провайдерів. Тому що Google аж ніяк не опирався власній «кастрації» в Китаї. Я не думаю, що Медведєву вдасться ця ініціатива. Тим більше зараз, коли світова спільнота починає дедалі більш критично сприймати події в Росії. Про що свідчить і прийняття Акту Магнітського в Палаті представників США, і резолюція Європарламенту. І, нарешті, сам факт, що найближчий уряд, який, можна сказати, є партнером і союзником Росії — уряд Німеччини — починає критично дивитись на процеси, які відбуваються в Росії. Тому я не бачу світової і загальної аудиторії для того, щоб полегшити вирішення проблеми скорочення інтернету.
