Туреччина розігрує європейську карту

Перед новим урядом Туреччини, сформованим з членів ісламістської Партії справедливості й розвитку, котра отримала переважну більшість місць у парламенті, стоять серйозні завдання. Основною проблемою для Туреччини сьогодні є можлива майбутня війна між Америкою та Іраком. Чи надаватиме Туреччина й надалі дипломатичну підтримку та матеріально-технічну базу своєму американському союзникові? Або ж релігійна солідарність змінить політичну орієнтацію країни та її новий уряд приєднається до інших мусульманських країн, які виступають проти будь-якого втручання у справи Іраку?

Турецькі ісламісти аж ніяк не єдині, хто має серйозні сумніви щодо цієї війни. Багато турків вважають, що війна в Іраку може мати несприятливі наслідки для їх країни як у найближчому, так і більш віддаленому майбутньому.

Воєнний конфлікт, нехай навіть нетривалий, призведе до погіршення і без того важкого економічного становища країни. Правлячі кола Туреччини (як військові, так і дипломатичний корпус) серйозно стурбовані тим, що війна може призвести до роздроблення Іраку, що, у свою чергу, спричинить появу на південному кордоні Туреччині незалежної курдської держави. Останнє ж неминуче призведе до посилення курдського націоналізму всередині самої Туреччини, що стане новою загрозою національній злагоді та стабільності у країні.

Представники світських бюрократичних кіл Туреччини традиційно дотримуються прозахідних поглядів, поєднаних із сильним почуттям патріотизму. Крім курдського питання, їхня увага сьогодні прикута до Кіпру, де наприкінці лютого закінчується термін, наданий для розгляду висунутої Генеральним Секретарем ООН Кофі Аннаном пропозиції мирного врегулювання конфлікту, що стане переломним моментом у вирішенні кіпрської проблеми.

Тим часом, грецький Кіпр отримав запрошення вступити до Європейського Союзу, незважаючи на відсутність угоди з урегулювання кіпрського питання. Сьогодні це стає головною перешкодою вступу Туреччини до Євросоюзу. Якщо вирішення кіпрської проблеми не знайдуть, у противників приєднання Туреччини до Євросоюзу з’явиться дуже переконливий аргумент. Це ще одна потенційна пастка для нового уряду.

Однак, незважаючи на важливість проблеми Кіпру для Туреччини, саме можлива війна з Іраком є найсуворішим випробуванням для крихкої рівноваги, наявної сьогодні у правлячій Партії справедливості й розвитку між консервативною «старою гвардією» та реформаторами, які дотримуються більш ліберальних поглядів. Чи може це призвести до нової боротьби за владу в партії? Той факт, що лідеру партії пану Ердогану відмовили у праві балотуватися до парламенту, і він не зміг стати прем’єр-міністром країни, робить збереження цієї рівноваги ще складнішим. Будь-яка відкрита розбіжність всередині партії ослабить позиції реформаторів, які прагнуть зберегти тісні зв’язки зі Сполученими Штатами та Заходом.

Хоч Партія справедливості й розвитку прийшла до влади зовсім недавно, вона явно продемонструвала свої політичні погляди та уподобання. Добре знаючи про сумніви щодо його партії на Заході, пан Ердоган одразу після виборів здійснив офіційні візити до країн Заходу, де наполегливо переконував офіційних осіб і громадськість у тому, що зміни в уряді Туреччині не змінили головну політичну та економічну орієнтацію його країни. Йому добре відомо й те, яким контрастом є його дії порівняно з підходом, обраним попереднім ісламістським урядом країни. Після обрання 1996 року та передвиборної кампанії, що передувала йому, під час якої звучали запеклі заклики до релігійного відродження, голова Партії Благоденства Неджметтін Ербакан зробив недвозначний жест, здійснивши свої перші офіційні візити до Ірану, Лівії, Індонезії та Малайзії.

Ердоган ще раз підкреслив свою прозахідну орієнтацію кілька тижнів потому на присвяченому розширенню Європейського Союзу саміті, що відбувся в середині грудня у Копенгагені. Активне лобіювання з боку турецького уряду перед самітом сприйняли як у самій Туреччині, так і за кордоном, як явне свідчення прихильності уряду країни ідеї вступу до Євросоюзу. Відкидаючи слова Ербакана, який назвав Євросоюз «християнським клубом», Ердоган відкрито виступив за повноправне членство Туреччини в Європейському Союзі. У цьому він отримав активну підтримку з боку адміністрації президента Буша, де сподіваються, що Ердогану, можливо, вдалося знайти шлях до мирного співіснування ісламу та демократії.

Досі Ердоган дуже вміло розігрував європейську карту, заспокоюючи західних союзників Туреччини і обмежуючи вплив військових, які залишаються скептично налаштованими до намірів його партії. Визнавши висунуту Європою вимогу проведення демократичних реформ основною умовою вступу до Європейського Союзу, Ердоган відіграв лібералізуючу роль, підкріпивши діями свої заяви про те, що його партія є демократичною альтернативою для країни, велику частину населення якої становлять мусульмани; більш того, що вона є мусульманською версією християнсько-демократичних партій, які тривалий час домінували серед правих сил Європи.

Не залишається жодних сумнівів у тому, що політична й економічна програми Ердогана та його партії є серйозним відступом від традиційного турецького ісламізму. Ісламістські рухи зазвичай характеризуються різкими антиринковими і антизахідними поглядами, тоді як прем’єр-міністр Абдулла Гюль постійно підкреслює прагнення свого уряду створити сприятливі умови для розвитку бізнесу у країні.

Найближчі кілька місяців матимуть вирішальне значення для Туреччини. Для того, щоб переконати скептиків, партії доведеться відійти від традиційної політики Туреччини стосовно Кіпру і відкинути традиційні для ісламістів сумніви щодо Європи. В результаті Туреччина повинна дійти певної угоди і зі своїм найближчим союзником — Сполученими Штатами, якщо останні розпочнуть воєнні дії проти Іраку.

Наполегливе прагнення Ердогана вступити до Європейського Союзу може визначити подальший розвиток подій. Наполягаючи на вступі до Європейського Союзу, він зміцнює довготривалу прозахідну орієнтацію своєї країни. Це може також дати йому можливість віддалитися від американської політики. Зрештою, стаючи частиною Європи, хіба не повинна буде Туреччина розділяти сумніви Європи щодо війни з Іраком?

Асаф Савас АКАТ — професор економіки Стамбульського університету Білгі, відомий оглядач турецьких ЗМІ.

ДО РЕЧI

Командувач збройних сил Туреччини генерал Хілмі Озкок уперше виступив з публічною критикою правлячої Партії справедливості та розвитку з часу її приходу до влади два місяці тому. Як повідомляє Бі-Бі-Сі , генерал Озкок звинуватив прем’єр-міністра Абдуллу Гюля в тому, що він потурає клерикальним колам. Ця заява генерала була відповіддю на зауваження прем’єр-міністра про те, що офіцери, звільнені з армії за проісламську діяльність, мають право на апеляцію. Партія справедливості та розвитку Туреччини є спадкоємцем ісламіських партій, тоді як армія виступає традиційним гарантом світського характеру турецької держави. Від згоди між військовими й урядом залежить внутрішня стабільність країни.