Турецький гамбіт

Ще зовсім недавно Туреччина переживала фінансову кризу. А тепер ця країна переживає зростання, має стабільну валюту і стала привабливою для інвесторів, а також чи не найпривабливішою у світі країною-транзитером енергоресурсів і хабом. У чому секрет успішності цієї країни? Як владі вдалося за короткий час домогтися успіху? Чи не стане Туреччина конкурентом України як країна-транзитер енергоресурсів? Чим може бути повчальним досвід Анкари на шляху інтеграції в ЄС для нашої країни, яка фактично перебуває на самому початку дороги до євроспільноти? Як у Туреччині ставиться населення до членства в НАТО, чи змінюється це ставлення у зв’язку з війною в Іраку? Про це — «Дню» в інтерв’ю Надзвичайного і Повноважного Посла України в Турецькій Республіці Олександра МІЩЕНКА.

«ТУРЕЧЧИНА ВЖИВАЄ АКТИВНИХ ЗАХОДІВ З ПЕРЕТВОРЕННЯ ЇЇ У СВОЄРІДНИЙ ЕНЕРГЕТИЧНИЙ МІСТ ДЛЯ КРАЇН ЄС»

— Аналіз сучасної політико-економічної ситуації в Туреччині дає підстави стверджувати, що головним здобутком уряду Р.Т.Ердогана з моменту приходу його партії до влади у 2002 році стало не тільки подолання фінансової кризи 2001 року, але й забезпечення стабільного зростання економіки країни, яка сьогодні за показниками ВНП входить до першої двадцятки серед найпотужніших економік світу (399,67 млрд. дол.). Середній рівень економічного зростання ТР в період з 2000 по 2006 роки склав 8%, а приріст ВНП у 2006 році склав близько 6%, тобто суттєво перевищив середній рівень зростання в цей період світової економіки.

Важливим є те, що окремі макроекономічні параметри в недалекій перспективі відповідатимуть Маастрихтським критеріям. Стрімко розвиваються базові галузі промисловості, насамперед, енергетичний сектор. Протягом наступних декількох років урядом країни для втілення власних амбітних цілей тільки в енергетичній галузі заплановано забезпечити виділення коштів у розмірі близько 130 млрд. дол. Оприлюднена інформація з перспектив розвитку сектору атомної енергетики та будівництва протягом 2007— 2012 рр. п’яти атомних електростанцій. Туреччина вживає активних заходів з перетворення у своєрідний енергетичний міст для країн Європейського Союзу: протягом найближчого майбутнього з каспійських джерел транспортуватиметься до 84 млрд. куб. м газу на рік (в основному, до країн Південної Європи).

Зараз соціально-економічну ситуацію в Туреччині можна охарактеризувати як позитивну і таку, що визначається закріпленням тенденцій, започаткованих протягом попередніх років: зростання ВНП, суттєве збільшення обсягів залучення іноземних інвестицій та експорту товарів, стабілізація цін та курсу національної валюти тощо. Частково це обумовлюється успіхами, досягнутими у розвитку власної економіки протягом останніх трьох років. Нова програма економічного розвитку Туреччини на 2005—2007 роки, яка була оприлюднена наприкінці 2004 р., передбачає забезпечення щорічного економічного зростання на 5%. Основним механізмом приросту ВНП передбачено подальше збільшення обсягів експорту та ріст інвестицій в економіку країни. У цей період планується створити 1,65 млн. нових робочих місць, а рівень інфляції зменшити до 4%. Планується, що результатом продовження співпраці ТР із МВФ та активізації євроінтеграційних процесів буде подальше збільшення іноземних інвестицій в економіку ТР. Планується також поступове зменшення дефіциту платіжного балансу та сумарного державного боргу до 68,3% від ВНП (у 2004 р. цей показник склав 78,4%). Очікується, що в 2007 році обсяг турецького експорту зросте до 94 млрд. дол. США. Економічна стабільність, якої вдалося досягнути уряду Туреччини, є наслідком, перш за все, політичної стабільності, підтримки з боку МВФ та Світового банку, а також проведених економічних реформ.

Сьогодні Турецька Республіка бере активну участь у проектах з розвитку регіональної інфраструктури транспортування енергоносіїв, реалізації програми диверсифікації джерел енергопостачання та збільшення транзитного потенціалу країни. Слід навести декілька успішних прикладів енергетичної політики Туреччини: реалізація проекту з будівництва нафтопроводу Баку — Тбілісі — Джейхан, експлуатацію якого започатковано у 2006 році, газопроводу Баку — Тбілісі — Ерзурум, продовження будівництва турецько-грецького газопроводу Бурса — Комотіні, започаткування будівництва Трансанатолійського нафтопроводу, відомого під назвою «Самсун — Джейхан». На окрему увагу заслуговує активна роль Туреччини в реалізації проекту з будівництва газопроводу «Набукко», яким передбачається здійснювати постачання природного газу з близькосхідних та каспійських родовищ до Європи.

ЯК ДОСЯГТИ КОНСОЛІДАЦІЇ

— Чи не могли б ви сказати, який турецький досвід у досягненні зовнішньополітичних цілей міг стати в пригоді Україні?

— Успіхи Туреччини на сьогоднішній день стали можливими завдяки цілеспрямованій об’єднаній праці всіх гілок влади, позиція представників яких може дещо не сходитися з тактичних міркувань, але в стратегічних питаннях, зокрема, зовнішньої політики, курс ТР є єдиним і скерований він у першу чергу на приєднання Туреччини до Європейського Союзу. З жовтня 2005 року тривають переговори з ЄС щодо вступу до цієї інституції і можна зазначити, що хоча цей переговорний процес не є безхмарним, але він є досить успішним, у першу чергу, для офіційної Анкари, яка завдяки імплементацій базових вимог щодо членства в ЄС стрімко зміцнює свою економічну систему, систему науки і технологій, освіти тощо, що, безперечно, позитивно відбивається на долі кожного громадянина Туреччини.

На мою думку, саме досвід цієї консолідації на головних цілях розвитку країни є найбільш успішним надбанням Туреччини за останнє десятиріччя.

— Чи не стає, на вашу думку, Туреччина, через територію якої будується все більше трубопроводів, конкурентом України як країна- транзитер енергоресурсів?

— Ураховуючи схожість енергетичних сфер України та Туреччини, які, перш за все, є країнами-імпортерами енергоресурсів, транзитну роль країн та низку інших чинників, Туреччина з точку зору енергетичної сфери є для України рівноправним партнером.

У даному контексті слід, зокрема, відзначити проект «Набукко». Як відомо, Україна зацікавлена в реалізації цього проекту, який ми вважаємо реальним шляхом диверсифікації постачання природного газу. Турецька ж сторона неодноразово підтверджувала готовність надати політичну підтримку України в контексті її залучення до реалізації проекту «Набукко».

Окрім цього, існують перспективи співпраці в енергетичній сфері та в двосторонній площині, зокрема щодо можливості спільного дослідження і використання енергоресурсів Чорного моря. Іншим напрямком співпраці є можливість участі українських компаній в будівництві газосховищ, компресорних, газоперекачувальних станцій у Туреччині тощо. Переговори з цього приводу на даний час уже тривають як на рівні державних інституцій, так і на рівні приватних компаній обох країн.

«ДІЯЛЬНІСТЬ ОЧЕС ПОВИННА БУТИ БІЛЬШ ПРАГМАТИЧНОЮ»

— Як Анкара сприйняла українські ініціативи, висунуті на саміті ОЧЕС Президентом Віктором Ющенком?

На даний час, як відомо, Туреччина головує в ОЧЕС. У жовтні під час засідання Ради міністрів ОЧЕС, що відбудеться в Туреччині, головування перейде до України. Можна із впевненістю сказати, що Організація відбулася. Зростає її авторитет. Необхідно констатувати інтерес міжнародної спільноти до ОЧЕС як важливого регіонального чинника. Зараз іде активний процес розширення спостерігачів в Організації. Важливо, що під час XV Ювілейного саміту ОЧЕС, що відбувся в Стамбулі 25 червня ц.р., Європейська комісія набула статус спостерігача. Ведуться інтенсивні переговори щодо реалізації спільних проектів між ОЧЕС та ЄС.

Проте на даний час усі усвідомлюють, що діяльність ОЧЕС має бути більш прагматична і сконцентрована головним чином на реалізацію конкретних проектів, які б були корисні для країн Чорноморського регіону. Це завдання було сформульовано під час початку турецького головування в ОЧЕС і саме до цього аспекту була привернута увага Президента України. Таким чином, політика Туреччини і України в рамках ОЧЕС є взаємодоповнюючою і сконцентрована на збільшенні практичної складової в роботі цієї міжнародної організації.

«...ОБИДВІ КРАЇНИ МАЮТЬ НЕ ТІЛЬКИ СПІЛЬНУ ІСТОРІЮ, А Й СПІЛЬНІ СТРАТЕГІЧНІ ЦІЛІ»

— Загалом, як ви оцінюєте розвиток двосторонніх відносин між Україною і Туреччиною? Чи є якісь фактори, які заважають розвитку відносин, економічним контактам, розвитку торгівлі?

— З моменту встановлення у 1992 році дипломатичних відносин стосунки України та Туреччини у політичній площині характеризуються як добросусідські, наповнені взаємною довірою та повагою. Це є абсолютно закономірним явищем, оскільки обидві країни мають не тільки спільну історію, а й спільні стратегічні цілі. Тому цілком природною є взаємна підтримка й наших євроінтеграційних прагнень.

Крім того, Україна та Туреччина неодноразово доводили свою відданість ідеалам розбудови миру та стабільності на Європейському континенті, особливо у Чорноморському регіоні. Інтенсивний двосторонній діалог дав значний поштовх подальшому розвитку співробітництва у багатьох сферах, у тому числі й військово-політичній та військово-технічній.

Під час державного візиту до Туреччини Президента України Віктора Ющенка (6— 8 червня 2005 року) було досягнуто згоди щодо збільшення у середньостроковій перспективі двостороннього товарообігу до 10 млрд. дол. на рік.

За 2006 року загальний товарообіг (товари та послуги) між Україною та Туреччиною збільшився на 19,8 % і склав 3 млрд. 387 млн. дол., що майже на 560,756 млн. більше ніж у 2005 році. При цьому експорт збільшився на 17,6% (373,202 млрд. дол.), а імпорт — на 26,7% (187,595 млрд. дол.). У 2006 році у торгівлі товарами з Туреччиною Україна мала найбільше позитивне сальдо серед усіх зовнішньо-торгівельних партнерів (воно склало 1 млрд. 609 млн. дол.). Туреччина зайняла третє місце серед основних споживачів українських експортних товарів.

Наведені позитивні тенденції у торгівлі з Туреччиною протягом останніх років знайшли підтвердження і в поточному році. Зокрема, обсяг торгівлі товарами за 5 місяців 2007 р. склав 1,719 млрд. дол., в т.ч. експорт товарів склав 1,389 млрд. дол. (на 44,3% більше), а їхній імпорт — 329 млн. 778 тис. дол. (на 37,1% більше). Позитивне сальдо склало 1,0594 млрд. дол.

Поряд із приростом українського експорту до Туреччини протягом останніх років простежується тенденція зростання турецького імпорту до України, але в цілому, в абсолютних показниках, це не має загрозливого характеру.

Разом із цим, аналіз даних двосторонньої торгівлі свідчить про необхідність її вдосконалення та суттєвої диверсифікації, оскільки в українському експорті до ТР переважають товари з невисокою доданою вартістю, тобто чорні метали (60% від загального обсягу експорту українських товарів до ТР), кам’яне вугілля та кокс (7,4%), мінеральні добрива (6,2%), продукція органічної та неорганічної хімії (6%), сільськогосподарська та харчова продукція, деревина та вироби з неї, полімерні матеріали та пластмаси тощо. У той же час продукція машино- та приладобудування, тобто наукоємна, складає менше 1% від загальних обсягів експорту українських товарів до ТР.

Саме тому на даний час і на найближчу перспективу головні зусилля української сторони докладаються до активізації співробітництва в сфері високих технологій, науки і техніки, військово-технічного співробітництва, в банківській та інвестиційній сферах, туризмі, що дасть можливість не тільки збільшити загальні показники товарообігу, але, головним чином, якісно змінити структуру торгівлі.

«ЄВРОІНТЕГРАЦІЙНИЙ ДОСВІД ТУРЕЧЧИНИ ПРЕДСТАВЛЯЄ ДЛЯ НАС РЕАЛЬНИЙ ІНТЕРЕС»

— Туреччина вже пройшла немалий шлях до ЄС і наприкінці 2005 року навіть започаткувала з Брюсселем офіційні переговори про приєднання до Євросоюзу. Чи може цей шлях Анкари на шляху інтеграції в ЄС бути повчальним для нашої країни, яка фактично є на самому початку дороги до євроспільноти?

— Так, Туреччина значно просунулася в діалозі з ЄС порівняно з Україною. Однак треба добре пам’ятати, що заради цього Туреччина протягом останніх 40 років пройшла непростий шлях, у тому числі й з точки зору внутрішнього сприйняття ідеї членства в Європейському Союзі.

Хоча історія стосунків України з ЄС розпочалася не сьогодні, але все ж таки цього періоду було недостатньо для того, щоб імплементувати європейські стандарти в Україні, а саме це є головним в переговорному процесі з Брюсселем щодо членства тієї чи іншої країни в ЄС. Безперечним є те, що Україна зараз розпочала новий етап відносин з Євросоюзом, наріжним каменем якого має стати новий базовий договір. Ми не маємо ілюзій, що шлях до ЄС буде простим, але ми впевнені, що наполеглива праця неодмінно приведе до реалізації наших євроінтеграційних прагнень на практиці. Не перебільшу, якщо скажу, що Київ розпочав здійснювати кроки якісно нового рівня на євроінтеграційному напрямі, тому відповідний досвід Туреччини представляє для нас реальний інтерес.

Варто відзначити, що між нашими країнами сьогодні немає політичних проблем. Україна розглядає Туреччину в якості друга та надійного партнера, зовнішньополітичні пріоритети якого схожі з українськими. Отже співробітництво України та Туреччини у процесі реалізації курсу на європейську інтеграцію буде взаємокорисним.

«УКРАЇНСЬКІ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІ ПОСТІЙНО НАВЧАЮТЬСЯ У ВІЙСЬКОВИХ ЗАКЛАДАХ ТУРЕЧЧИНИ»

— Хотілося б почути від вас, як розвивається військове співробітництво між Україною й Туреччиною. Що отримує від такої співпраці українська сторона?

— Двостороннє військове співробітництво між нашими країнами здійснюється на підставі Плану двостороннього співробітництва між Міністерством оборони України та Генеральним штабом ЗС Туреччини, який щороку украдається між оборонними відомствами наших держав. При плануванні заходів військового співробітництва особлива увага приділяється розвитку офіційних і робочих контактів між оборонними відомствами двох країн, співпраці у справі зміцнення безпеки в Чорноморському регіоні.

Значна увага приділяється співпраці між військово-морськими силами обох країн, яка розглядається як важливий елемент розвитку відносин, спрямованих на підтримку миру та стабільності в регіоні Чорного моря, участі наших кораблів в операції BLACKSEAFOR, а також приєднанню ВМС ЗС України до операції ВМС ЗС Туреччини «Чорноморська гармонія». Підписання «Протоколу між Міністерством оборони України та Генеральним штабом ЗС Туреччини по організації інформаційного обміну в рамках операції «Чорноморська гармонія» відбулося в ході офіційного візиту прем’єр-міністра України Віктора Януковича до Туреччини 17 січня 2007 року.

У рамках попередніх домовленостей між МО України та ГШ ЗС Туреччини українські військовослужбовці постійно навчаються у військових закладах Туреччини, зокрема в трьох академіях Туреччини (Сухопутних військ, Військово-морських та Військово-повітряних сил), мовних школах ЗС, жандармській школі та різноманітних курсах. Сьогодні представництво українських офіцерів на натовських курсах у місті Анкара в рамках програми «Партнерство заради миру» є одним з найвищих серед країн-учасниць.

— На які конкретні результати в розвитку двосторонніх відносин ви очікуєте до кінця поточного року?

— Відповідаючи на це запитання, хотів би звернути увагу на те, що українська сторона забезпечує позитивну динаміку розвитку двостороннього діалогу з усього спектра питань як на найвищому, так і на експертному рівні. До кінця поточного року ми здійснюватимемо наповнення двостороннього співробітництва прагматичним змістом. Наразі фокусуємо зусилля на підготовці до участі у 76-му Міжнародному Ізмірському ярмарку (31 серпня — 9 вересня, Ізмір), на якому Україна удостоєна честі набути статус Почесного гостя. На черзі проведення II засідання українсько-турецької Комісії з питань співробітництва в галузі оборонної промисловості (10—13 вересня, Анкара), IV засідання українсько-турецького Спільного комітету з питань науково-технічного співробітництва та II засідання українсько-турецького Спільного комітету з питань діяльності Міжнародної лабораторії високих технологій (вересень, Київ). У вересні в Києві відбудеться I засідання Спільної комісії з питань боротьби з організованою злочинністю, узгоджуються терміни візиту в Туреччину міністра транспорту і зв’язку України Миколи Рудьковського. Як бачите, програма наших дій є доволі насиченою.

Як нам вбачається, організація та проведення різноформатних заходів двосторонньої взаємодії є вагомою складовою досягнення успіху в розвитку плідного та взаємовигідного співробітництва між Україною та Туреччиною не тільки у 2007 році, а й на подальшу перспективу.

«НАСЕЛЕННЯ ТУРЕЧЧИНИ СПРИЙМАЄ ЧЛЕНСТВО В НАТО ЯК ПРИРОДНУ ОРГАНІЧНУ СКЛАДОВУ...»

— Як у Туреччині ставиться населення до членства в НАТО, чи змінюється це ставлення в зв’язку з війною в Іраку?

/B>— Гадаю, що найбільш показовим у контексті вашого запитання є аналіз, проведений Посольством програм головних політичних партій Туреччини під час проведення ними кампанії до виборів у парламент Туреччини. Жодна із зазначених партій у своїй програмі не ставить завдання забезпечити вихід Туреччини з НАТО. Можна констатувати, що як політична еліта, так і пересічне населення Туреччини за 55 років членства Туреччини НАТО сприймають це як природну органічну складову політики країни щодо забезпечення національної безпеки. Окрім військової складової, на рівні турецького суспільства чітко усвідомлюється й інша складова участі Туреччини в НАТО — це, зокрема, переваги при забезпеченні створення базової інфраструктури країни, підвищення освітянських програм, рівня демократії, політичної структурованості суспільства тощо. Але перебування Туреччини в НАТО не означає, що Анкара позбавлена голосу в питаннях, які безпосередньо стосуються її національної безпеки. Свідченням чого може слугувати ситуація з Іраком, коли Туреччина відмовила надати свої військові бази для нанесення США удару по Іраку. І після цього Туреччина дотримується своєї власної позиції стосовно шляхів вирішення «іракського питання». У зв’язку з цим, інколи виникають протиріччя між Анкарою та Вашингтоном, але все це не заважає підтримувати між обома зазначеними країнами стратегічний рівень партнерства.