Турецький марш до парламенту
«Сила наша в мінаретах, душі наші у мечетях, наш солдат — то правовірний, нашій вірі він покірний». Публічне прочитання цього вірша турецькому політику Реджепу Тайїпу Ердогану коштувало три роки тому позбавлення волі на чотири місяці. Суд вирішив, що подібна лірика йде врозріз із світськими укладами сучасної Туреччини і містить у собі релігійну ненависть. Завтра в Туреччині відбудуться позачергові парламентські вибори. За даними опитувань, лідируючі позиції в країні займає Партія справедливості та розвитку, яку очолює згаданий Ердоган.
Попри будь-які намагання видатися політиком світським, колишнього мера Стамбула називають відвертим консерватором, який хоче з отриманням влади вкорінювати ісламські устої в країні. Будучи міським головою, він уже доводив це не раз. Він заборонив вживання алкоголю в міських кафе. Він же почав жорстко критикувати наміри Туреччини вступити до ЄС. Усе це страшенно дратувало світсько налаштовану частину турецького політикуму. Вважається, що Ердогану вдалося добитися шаленої популярності серед виборців тільки на хвилі постійних криз в країні. Торік Туреччина пережила одну з найтяжчих у своїй історії економічну кризу, внаслідок якої два мільйони населення стали безробітними. Урядова криза цього літа спричинила проведення дострокових виборів, які й відбудуться завтра. Ердоган, утім, заперечує свою «проісламськість». У всіх виступах він жодного разу не загадав слово релігія. Неочікувано для багатьох він навіть підтримав наміри Туреччини вступити до Євросоюзу. 30% населення довіряють словам Ердогана і, згідно з соцопитуваннями, готові віддати за нього свої голоси. Навіть попри те, що чимало політиків світського переконання попереджають про дволикість Ердогана. «Є партії, які просто приховують свої справжні наміри», — заявив нинішній прем’єр-міністр Туреччини Бюлент Еджевіт. «Партія справедливості та розвитку — перша в цьому списку», — наголосив він.
Окрім Партії справедливості та розвитку, реальні шанси на проходження до парламенту має також лівоцентристська Республіканська народна партія. Решта ж політичних сил поки що не дотягує до десяти відсотків, які необхідно набрати для отримання депутатських мандатів. Таким чином, основна увага аналітиків зараз прикута до Ердогана. З одного боку, суд заборонив йому брати участь у парламентських виборах і розглядає питання про те, аби його партію взагалі оголосити поза законом. Однак не робиться це з огляду на пильне спостереження Заходу за ходом передвиборчої кампанії. Світова спільнота, як ніколи раніше, зацікавлена в тому, щоб Туреччина була спроможна виконувати свою геополітичну роль в Європі, на Близькому Сході, в Афганістані, а також в питанні вирішення іракської дилеми. Дипломати Євросоюзу уже заявили, що підтримуватимуть євроінтеграцію Анкари незалежно від того, хто сяде в прем’єрське крісло — Ердоган чи хтось інший. Ердоган у свою чергу намагається з усіх сил сподобатися західним країнам. «Ми не займаємося релігійно зорієнтованою пропагандою», — наголошує він постійно. Однопартійці Ердогана жартома навіть прозвали себе «мусульманськими демократами» за прикладом поширених у Європі християнських демократів. «Ми сповідуємо іслам, проте не радикальний. Це тільки допомагатиме країні стати мостом між Європою та Близьким Сходом», — вважають «ердоганівці».
Дуже схоже на те, що будувати цей міст доведеться саме Реджепу Ердогану. Великі сподівання на нього покладають не тільки турецькі виборці. Турецькому суспільству так само бракує цих мостів для повної консолідації. Завтрашні вибори можуть у черговий раз показати, як далеко ще країні до справжньої єдності. Вічна проблема вибору сучасної Туреччини — між світським та релігійним. Величезна різниця у доходах населення: одні ледь зводять кінці з кінцями, інші можуть дозволити собі витратити в день стільки, скільки за рік не заробляє більшість турків. Про відсутність справжньої солідарності турецького суспільства так само може свідчити невирішене повністю курдське питання. Що чекає післязавтра на країну, яка вже давно є членом НАТО і яка давно безуспішно прагне стати повноправним членом Євросоюзу?
Для американців важливо, аби Анкара підтримала військову кампанію проти Іраку. Для турків це досить проблематично, оскільки в країні побоюються зростання сепаратистських настроїв серед курдів. Курдська автономія на півночі Іраку в разі отримання незалежності може стати стимулюючим цьому чинником. Від політики Ердогана може напряму залежати майбутній вступ країни до ЄС. Туреччина має певні шанси на отримання чітких термінів свого приєднання до Союзу (американці зараз активно тиснуть на ЄС, аби на саміті в Копенгагені «євросоюзівці» нарешті назвали рік, коли Туреччина може розраховувати на вступ). Турецький досвід, між іншим, може зацікавити й Україну, яка проголосила своєю стратегічною метою євроатлантичну інтеграцію: геополітичне значення країни інколи важить набагато більше, аніж будь-які внутрішні реформи.
