У битві за середній клас

Після першого туру передвиборчих дебатів президентські перегони в США нарешті стали цікавими. З’явилися несподіванка, інтрига. Зародилася напруга. До цього все йшло за сценарієм Білого Дому. Обамі вдавалося тримати відстань від свого конкурента переважно завдяки нагадуванням виборцям, що республіканський претендент Мітт Ромні — відсторонений від потреб простого люду багатій, що за них не дуже дбатиме, коли отримає Обамове крісло. Таке нагадування було дуже наполегливим.

ЗБИРАЧІ СМІТТЯ

Останньою великою подією в цій агітації був ролик, у якому афро-американський збирач сміття, що працює в районі, де живе Ромні, нарікає на нелегку долю. Жаліється на те, що такі як Ромні його навіть не помічають — ні його, ні його тяжкої праці. Хоча інші жителі буває з ним і привітаються, і запропонують води. А сім’я Ромні — ні. Вони не усвідомлюють важливості його праці. Не подякують за його важливий обов’язок. А робота тяжка. Стрибати з вантажівки, щоб схопити і випорожнити туди бак зі сміттям, застрибнути назад, і так цілий день. Носити стільки смітті — усе це зношує його тіло, говорить чолов’яга. І яким же воно буде на старість?

Від ролика набігає сльоза. Скупа й не дуже. У тих, хто знають про боротьбу класів.

Ромні турбується лише за своїх друзів багатіїв, наголошують демократи. Він не хоче піднімати їм податки хоча б на трошки, щоб у час великих випробувань із рекордним державним боргом ті, кому в цьому житті поталанило більше, допомогли іншим. Допомогли своїй країні. Хоча б небагато.

І тоді в людини, яка не знає про боротьбу класів, також набігає сльоза. За тією Америкою, якої вже може не бути ніколи, якщо ця риторика тут переважатиме, бо аудиторія, яка її сприймає, дедалі збільшується.

Міттові Ромні вдалося необачно підлити оливи у вогонь опонентам, коли перед соратниками десь необережно зауважив, що 47 % американців і так не платять податків, і голосуватимуть за Обаму хай ба там що, бо розраховують на подачки з бюджету, подачки, що його наповнюють справжні трудівники, які допрацювалися до мільйонів. Зауваження, про яке він уже публічно пошкодував.

«Ну не сучий син!» — думає собі потенційний виборець і починає схилятися до думки, що може й варто піти на вибори. Коли ж той Ромні матиме час на простих людей, яких він має за трутнів, якщо він водиться тільки з такими, як сам? Та ви тільки погляньте нього. Випещений, виняньченний елітарист. І зверніть увагу хоча б на його забавки. Його улюблений спорт — це вам не бейсбол, як у всіх нормальних людей, а кінний спорт (так званий Equestrian Dressage). Це там, де бездоганно вбраний вершник показує вправність і естетику їзди верхи, і що Ромні літає на таке дивитися аж в Англію, що там це всім подобається, і можливо навіть самим коням, а з цього боку атлантичного ставка всіх нормальних червонокрових американців від того нудить. Чи повинно нудити.

Таке зображення Мітта Ромні під час всієї цієї кампанії було... доволі цікавим. З кількох причин, але найбільша — з тієї причини, що показати Ромні в такому світлі та заставити людей в те повірити, діло не просте. Себто не просте для агітаторів, що розраховують на уважнішу аудиторію.

На тих, хто встиг помітити, що Мітт Ромні — переконаний мормон. Помітили в метушні майже щоденного про це нагадування.

Теологічні особливості залишимо, мормони — це ті, що Бога бояться, алкоголю не вживають, не курять, не п’ють кави, не сквернословлять, не брешуть, багато працюють, що мають багато дітей, міцні сім’ї і читають King James Bible.

Себто перші на черзі в Рай. Вони на загал скромні та чемні люди.

І те, що в Міттовій манері скидається на зверхність над «простолюдом», ніщо інше — як стара як світ скромність. У свої 65 він далі червоніє, коли його хвалять. Скажімо за доброчинність. Так кажуть ті, хто його знає.

Згаданий вище ролик про невдоволеного збирача сміття щодо Ромні був не просто не до місця, він став злою іронією передвиборчої агітації демократів. Ті, що його робили, могли дуже легко довідатися про такий факт з біографії Ромні.

У своїй Массачусетській губернаторській кампанії Ромні завів собі таку моду — раз на кілька тижнів працювати на якійсь простій роботі, що її роблять інші жителі штату. Він спробував чимало таких робіт. Варив сосиски на бейсбольному стадіоні для екзальтованих фанатів, клав асфальт на дорогах, складав сіно на фермі, був волонтером для швидкої допомоги, помагав доглядати за дітьми.

Останню роботу називав найважчою. Було серед цього ще одне заняття. Ось що він пише своїй книжці «Без вибачень»:

«Одного дня я прибирав сміття. Я стояв на тій маленькій платформі, що позаду сміттєзбиральної вантажівки, тримаючись міцно, поки вантажівка котилася вздовж вузеньких вулиць Бостона. Коли ми під’їжджали до світлофорів, я помічав, що покупці та люди бізнесу, які стояли всього за кілька футів від мене, мене навіть не бачили. Ніби я був невидимим. Можливо тому, що багато з нас не думають, ніби сміттярі заслуговують на увагу. Я з цим не згоден — кожний, хто важко трудиться, заслуговує нашої пошани. Я не був дуже добрим збирачем сміття: одного разу, коли я закинув сміття до вантажівки, то потягнув не той гідравлічний важіль. Замість того, щоб запхати сміття глибше, я вивалив то все на вулицю. Може ті, що в костюмах мене і не помічали, але хлопці на будівництві, що було поруч, мене одразу помітили. «Класно в тебе виходить, Мітт, — крикнули вони мені. — Але може тобі знайти легшу роботу?» А потім в доброму гуморі підійшли до мене і допомогли то все поприбирати».

ЗБИРАЧІ ЕМОЦІЙ

Уже на початку дебатів стало помітно, що Ромні був жвавішим, рішучішим, меткішим, швидшим на реакцію, ніж Обама. Він був непохитним у своїх заявах і ввічливим водночас. А ще — найголовніше — емоційнішим. І це було справжнім відкриттям для 67 млн американців, які дивилися дебати.

Несподівано людина, котру їм змальовували як набитий грошовий мішок, що належить до якоїсь релігійної секти, виявилася відкритою, доброзичливою, приємною, зрозумілою.

І до того ж доброю, енергійною і принциповою. Такою, як вони. Тільки з більшим банківським рахунком. Американці були вражені. І опитування відразу показали відчутний зсув. Уперше за час передвиборчої кампанії люди побачили, що, незважаючи на критику, Ромні таки може асоціювати себе з ними. Нормальний, дотепний чолов’яга.

Того дня Обама саме відзначав ювілей свого подружнього життя, і Ромні побажав йому наступного разу святкувати таку подію в романтичнішому середовищі, ніж удвох із ним. Такі маленькі зауваження із гумором і незлою іронією, схоже, були добрим експромтом, свіжішим і якісним, і сприймалося ліпше, як усе несподіване.

Обама був тяжчим на експромт. Він програвав у дебатах, бо слідував якомусь тільки йому відомому сценарію і не дуже справлявся, коли від нього треба було відходити. Це стало ще однією причиною того, що він зазнав поразки в першому раунді дебатів.

Ромні робив неочікуване. Протягом дискусії він почав дещо відхилятися від попередньо проголошеної платформи, з якою він іде на вибори. Перестав перетворювати незначну різницю між його й Обамовими поглядами у велику, як робив це раніше. Він був поміркованішим. І Обама не знав, що з тим усім робити, до чого «клеїти» критику.

Його записки, у які він так часто заглядав, такого не передбачали. Дещо зі сказаного Ромні потребувало нового аналізу, а часу на це не було. Наступного дня демократи назвали поведінку Ромні нечесною, а його гру — брудною.

ЗБИРАЧІ ГОЛОСІВ

У трьох штатах, перемога в яких вирішуватиме долю виборів, — Флориді, Вірджинії та Огайо — наступного дня провели опитування. У двох і з них — Флориді та Вірджинії — Ромні вже випереджає Обаму на один відсотковий пункт.

Усе це в межах статистичної похибки, а тому до перегонів тут починають ставитися, як до цікавої гри. Захоплюючої й безкомпромісної. Немає ліпшої попруги для схиблених на змагальному спорті американців, ніж до кінця не знати, котрий із коней першим дійде до фінішу.

Через чотири дні по дебатах соціологічна організація Pew Charitable Center оприлюднила більш промовисті результати загальнонаціонального опитування: 46% на 46%. Такий наразі рахунок. Нічия.

Але важливість цієї нічиї полягає в тому, що ще зовсім недавно, останнього місяця, Ромні відставав від Обами на 9% із більшості головних для американців питань щодо їхнього життя. Ще один вагомий результат опитування — Ромні ліквідував свій розрив із Обамою серед жінок. Ще недавно він сягав понад 18%.

За якихось чотири тижні до виборів певності вже немає ні в кого. Попередні прогнози тепер уже нічого не варті. Обидва табори дістали важливий стимул боротися за кожний голос. Справжня боротьба зав’язується лише тепер. І початок їй після довгих місяців праймеріз, гамору передвиборчої агітації і мільйонів доларів, потрачених на неї, двох імпозантних з’їздів партій поклала всього-на-всього півторагодинна телевізійна дискусія кандидатів.

Звісно, чимало ще може змінитися. Попереду — два раунди президентських дебатів, які, безумовно, будуть дуже цікавими, кілька новин щодо економічних справ. Усе це матиме вплив на настрої виборців. Наступні лічені дні перед виборами будуть справді вирішальними. Обидва кандидати тепер воюватимуть за всі можливі голоси.

Десь серед них буде й український голос. У США живе приблизно мільйон американців українського походження. Вони традиційно голосують за республіканців, захисників їхнього індивідуалізму, заощадливості, трудоголізму та інших дивацтв. Ці виборці, проте, дуже чутливі до одного несподіваного чинника, який час від часу перекриває навіть їхній звичний політичний світогляд. Це те, як кандидат ставитиметься до їхньої етнічної Батьківщини. Колись вони не простили Бушові-старшому, республіканцеві, його Chicken Кіеv — промову, в якій він закликав тоді ще Радянську Україну залишатися в СРСР. Не думаю, що вони зможуть простити демократові Обамі його перешіптування із Дмитром Медвєдєвим про те, що він буде гнучкішим у відносинах із Москвою після виборів.

Недавні президентські дебати дали ще один аргумент американським українцям піти за республіканцем. Їхній голос, утім, розчиниться серед багатьох інших, прихильності яких добиваються кандидати. Бо ця боротьба — за найпоширеніший голос, якому завдячує американська демократія.

Голос прагматизму, праці, американської мрії і мрії про те, щоб усе було гаразд. Голос середнього класу.