У тіні виборів у США...

Тиждень світ стежить за тим, як американська виборча система раптом «спіткнулася», в результаті чого досі невідомо, як звуть 43-го президента Сполучених Штатів.

Загальновідомо, що жодна демократія не була й не є досконалою, так само як і її американська модель. Втім, вибори в Сполучених Штатах — це шоу, і світ спостерігає за процесом виключно як за спектаклем, фінал якого не може призвести до жодних світових чи регіональних катаклізмів. Очевидна криза виборчої системи США «перекрила» собою всі інші новини, проблеми у світі. З одного боку, це виправдано, бо це дійсно хвилює багатьох, бо Сполучені Штати за будь-яких умов ще довго залишатимуться найвпливовішою країною світу.

З іншого боку — поза увагою обивателів і європейських, і азійських, і африканських суспільств раптом залишилися, може бути, набагато важливіші речі для їхнього повсякденного життя.

На завтрашній день планувалося проголошення держави Палестини — що докорінно може змінити геополітичну ситуацію не лише на Близькому Сході, але і у світі. За процесом американських виборів якось сховалося, що жодна з можливих впливових сторін (передусім США) не має жодного реального рецепту встановлення реального миру на Близькому Сході. Про результати останніх зустрічей чинного президента США Білла Клінтона з Ясіром Арафатом та Ехудом Бараком не повідомляється практично нічого — отже, якихось справжніх домовленостей поки що просто не існує.

Ситуація на Близькому Сході вже породила нещодавно нафтову паніку на Заході, і це цілком може продовжитися — виходячи з того, що країни—члени ОПЕК не збираються більше підвищувати квоти на видобуток нафти, і маловірогідно, щоб ціни на нафту почали раптово падати. Західна Європа живе в очікуванні нових «бензинових бунтів», як себе поводитимуть біржові індекси — ніхто не знає. Так само і того, як себе поводитиме євро, що не демонструє жодної готовності зростати.

Здається, Захід повертається обличчям до Югославії — їй пропонується поновити членство в ООН та Раді Європи, їй надаватиметься безліч кредитів та програм допомоги. Незрозумілим залишається тільки, як себе далі поводитиме Захід стосовно Косово, незалежності якого ніколи не сприйме жодна югославська влада, навіть супердемократична з точки зору Заходу.

Абсолютно неясною залишається подальша розстановка сил у трикутнику «Європейський Союз — Україна — Росія». Візит президента Європейської Комісії Романо Проді до Києва не вніс жодної ясності в те, як найближче майбутнє бачиться з Брюсселя. Проді був, здається, гранично чесним, не даючи жодних публічних обіцянок у Києві, крім залучення України до процесу переговорів між Росією та Західною Європою про прокладку нових газопроводів. Але ж усе більш зрозумілим стає, що як збільшення, так і зменшення української залежності від Росії (не стільки навіть політичної, як економічної) означатиме необхідність перегляду всіх існуючих планів об’єднання Європи, всіх планів створення спільної архітектури безпеки і так далі. І це, як видається, і для України, і для Росії, і для Заходу матиме не менше значення, ніж можливість зміни правлячої партії у Вашингтоні.

Світ, звичайно, до всього цього повернеться — як тільки забудеться виборча епопея у Сполучених Штатах. Втім, подібні серіали, мабуть, теж потрібні.