У захисті свободи і правди...
Рік тому (17 червня 2004 р.) помер Яцек Куронь — польський дисидент, публіцист, політик. Його, без сумніву, можна назвати одним iз найвідоміших поляків ХХ століття. Навіть не знаючи цієї людини, не читавши його творів, можна відчути велич тієї справи, яка була зроблена його руками у процесі побудови демократії не лише в Польщі, а й у всій Центрально- Східній Європі. У колах інтелектуалів одностайно відзначається, що зі смертю Яцека Куроня завершилася певна епоха, яка була пов’язана з його діяльністю. Важливу роль він відіграв у польсько-українському єднанні, подоланні взаємних стереотипів, вирішенні болючих питань історії обох народів, за що був нагороджений, зокрема, українським орденом Ярослава Мудрого.
Яцек Куронь — людина, яка несла своєю особистістю величезний позитив. Він умів надихати інших у тяжкі хвилини, ніколи не зраджував своїх переконань, не боявся важких справ. Завдяки своєму авторитетові та харизмі був вчителем цілої ґенерації польських демократів. Його соратники та приятелі, без сумніву, зберегли лише теплі спогади про нього. Яцека Куроня називають захисником справедливості, толерантності та солідарності, людиною великої відваги та доброти, серця та розуму, поєднання та прощення, людиною шляхетною. Десятки років він був для багатьох знаком надії, віри та любові.
Вчив піклуватися про свободу свого краю та про свободу людини, наголошував на тому, аби не шукати конформізму, але слідувати чесним правилам політичної боротьби. Він завжди проявляв мистецтво єднання між народами та показував приклад гідного життя.
Яцек Куронь народився в 1934 році у Львові. Виховувався на ідеалах польського патріотизму, однак ніколи не проявляв нетерпимості щодо чи то українців, чи євреїв, чи когось іншого. Він ніколи не вказував на взаємні кривди, що були завдані народами одне одному впродовж трагічних подій спільної історії ХХ століття, але завжди намагався знайти порозуміння.
В кінці 1950-х років Яцек Куронь був одним iз організаторів «вальтерівського гуртка» в польському харцерстві (назва «вальтерівці» походить від їхнього патрона генерала Кароля Сверчевського, який мав псевдо Вальтер). У цьому гуртку було створено особливу атмосферу, яка сприяла вихованню молоді. Адам Міхнік, головний редактор «Газети Виборчої» та багатолітній приятель Яцека Куроня, згадує: «Тоді в 57-му, 58-му році я був одним iз вихованців Яцека, був хлопцем, який випадково потрапив до вальтерівського харцерства. Як я запам’ятав той час? Окрім захопливих пригод 12 річного підлітка, таких, як розкладання наметів та набування здібностей, запам’яталося мені певне ідейне послання того харцерства... Яцек вчив нас: важливою є команда, а в тій команді важливою є інша людина. Кожен має право до власної думки, й кожна думка мусить бути вислухана. Це є умова існування команди. Ця команда повинна змінити світ, одночасно пізнаючи його, і навпаки — повинна пізнавати світ, одночасно змінюючи його».
У 50 — 60-х роках Яцек Куронь був захоплений працями К. Маркса, Ф. Енгельса, Л. Троцького, але разом з тим боровся із комуністичною диктатурою, накинутою Польщі. Він вказував на те, що ідею робітничої революції було зраджено, що при владі перебуває партійна бюрократія. Прагнув довести необхідність захисту робітників, створення органів їхньої самоорганізації. Ці його ідеї знайшли втілення у відомому «Відкритому листі», якого він написав разом із Каролем Модзелевським. У цьому листі проявилася постава тогочасного Яцека Куроня, яка окреслюється словами уже згаданого Адама Міхніка як «постава активної непокори, постава участі у публічному житті, постава виявлення наслідків авторитарного керування країною, яке здійснювала команда Ґомулкі».
Лист з’явився у 1965 році, тоді ж був перший арешт і перший судовий процес — Яцека Куроня і Кароля Модзелевського було засуджено до ув’язнення. Після звільнення у 1967 році Яцек Куронь продовжив свою боротьбу проти режиму. Зокрема, в 1968 році був співорганізатором варшавського протесту студентів та працівників університету проти заборони постановки «Дзяди» Адама Міцкевича. Через рік його знову було засуджено.
Пізніше Яцек Куронь був одним із творців і безумовним лідером Комітету захисту робітників, який відіграв важливу роль у новітній історії Польщі, оскільки саме він дав поштовх до демократичних змін у країні.
У часи страйку робітників Ґданської верфі Яцек Куронь став одним із радників керівництва польської «Солідарності». 1981 року його знову було заарештовано й ув’язнено, аж до амністії 1984 р. Після виходу на свободу був надзвичайно змучений через хворобу, а ще більше через смерть дружини. Втім, знайшов сили слідувати своїм переконанням і не припиняти боротьбу із комуністичною владою, будучи одним iз найактивніших діячів «Солідарності».
У 1989 році Яцек Куронь брав участь у розмовах відомого Круглого столу (між тогочасною польською владою та опозицією). Після того, як Польща здобула незалежність, він став одним із найпомітніших політиків III Речі Посполитої, — як про нього пишуть, був тоді «людиною діалогу, компромісу, конкретики, реформи». Зокрема, в 1992 — 1993 рр. перебував на посаді міністра праці та соціальної політики, намагаючись усіма своїми силами й за безпосередньої своєї участі підтримувати найбідніші верстви населення (відомий його принцип з того часу: «Якщо ти маєш суп, можеш поділитися ним з іншим. У твоєму під’їзді, у твоєму дворі, у твоєму будинку живе хтось, хто потребує допомоги, — спробуй її надати»). У 1995 році він також брав участь у президентських виборах (зайняв тоді третє місце).
Після того, як було подолано комуністичний режим, Яцек Куронь не припиняв боротьби із несправедливістю. Лех Валенса, зокрема, писав про Куроня наступне: «Без нього прихід до III Речі Посполитої був би неможливим або довго неправдоподібним. З Яцеком Куронєм мене єднає боротьба. Ми досить швидко прийшли до іншої епохи. Епохи свободи, але це перехідний етап, в якому панує хаос, демагогія та популізм. Йому це не підходило. Він намагався з цим боротися, але хвороба йому завадила... Колись я був людиною Старого Завіту, використовував засаду «зуб за зуб». Від Куроня я навчився, що треба перемагати в інший спосіб, він привів мене до Нового Завіту».
Звичайно, цей короткий огляд діяльності Яцека Куроня зачепив лише невелику частину «айсберга» справ, зроблених цією людиною передусім для демократизації польського суспільства. Яцек Куронь належить до ґрона тих особистостей, що походять зі східноєвропейського регіону, які формували (і надалі формують) громадську думку не лише у своїх країнах, а й у цілій Європі — Єжи Ґедройц, Богдан Осадчук, Вацлав Гавел, Чеслав Мілош та інші.
У своїх творах (найвідоміші з яких «Віра і провина» та «Діяльність. Якщо ми не пануємо над своїм життям, тоді воно панує над нами») Яцек Куронь показує, як не стати невільником власних ідеалів, однобічним фанатиком, що не здатен підтримувати діалог. Принципом його життя було передусім шукання компромісу.
Цю засаду компромісу, діалогу та поєднання Яцек Куронь вносив у розвиток польсько-українських вiдносин. Ще в період «вальтерівського харцерства» під час мандрівок Бещадами, він зі своїми вихованцями зустрічав сліди жахливих подій історії ХХ століття, що там мали місце, — полишені хати та поруйновані церкви українських сіл, мешканців яких було примусово виселено, вони чули польські розповіді про «банди УПА» та «українських різунів». Однак своєю мудрістю Яцек Куронь умів долати взаємні стереотипи та вже тоді, як він згадував, ті мандрівки спричинили «драматичний висновок», який зробили «вальтерівці» про те, що «...українці мали певну рацію, оскільки боролися за власну незалежність». У 1980 році, беручи участь у голодуванні на знак протесту проти ув’язнення польських та чехословацьких опозиціонерів, Яцек Куронь у своїх публіцистичних творах виявляв симпатію та солідарність з українськими дисидентами, наголошуючи на незаперечному праві України стати незалежною. Пошук компромісу та поєднання у польсько-українських питаннях, як принципова позиція Я. Куроня, проявився і під час відзначень 60-ї річниці трагічних подій на Волині. Дискусії, що тоді відбувалися, вимагали від українського та польського суспільств сміливості визнати свої провини перед сусідом. Яцек Куронь був одним iз перших, хто сказав: «Простіть нас...» Знаменним є його лист до проф. Мирослава Мариновича, який було опубліковано у часописі «Ї». У ньому він пише: «...Нащадки волинських поляків мають право віддати шану своїм близьким і просто співвітчизникам, убитим у певному місці та певного часу українцями. Таке саме право мають нащадки, наприклад, Павлокоми та Завадки Морохівської, де вбивцями у певний час були поляки... Ми, як і ви, сповідуємо Євангеліє, в якому Iсус звертається — вірю в це! — до кожного з нас із закликом не шукати скалку в оці ближнього свого, а шукати колоду в оці своїм (пор. Мат 7, 3). Думка про те, що євангельські істини не стосуються взаємин між народами, є нехристиянською і суперечить духові Євангелія. Саме з цих причин я звертаюся до вас — впевнений, що не лише від свого імені — і кажу: простіть нам».
Яцек Куронь, без сумніву, належить до тих особистостей, кого варто ставити у ряд авторитетів. Від таких людей варто вчитися, варто продовжувати їхню справу. Тож пам’ятаймо про Яцека Куроня, про його справу захисту свободи та правди...
