Україна не одна

Центральноєвропейський форум журналістів «Привабливість Центральної Європи: Познайомившись ближче, просуватися далі», який відбувся днями у польському курортному містечку Закопане, став зльотом демократичних журналістських сил європейського континенту, на котрий прибули представники зі всієї Європи.

Основною темою, що лейтмотивом проходила через усі засідання форуму, було дослідження загрози безпеці Європи у її політичному, економічному, енергетичному і військовому вимірах. Промовці акцентували увагу на тому, що безпека Центральної та Східної Європи є складовою частиною загальноєвропейської безпеки. Бо, незважаючи на те, що змінилося у цьому регіоні протягом останніх 15 років (після закінчення холодної війни), країни Центральної та Східної Європи постійно перебувають у вирі геополітики. Можливо, це може здивувати тих, хто проживає у Західній Європі, оскільки із західної точки зору закінчення холодної війни означало кінець комунізму і стратегічного суперництва між двома блоками. Тобто між Західною Європою і Радянським Союзом. Проте, зі східноєвропейської перспективи, хоч це означало кінець комунізму (чому східноєвропейці були дуже раді), але водночас не зовсім значило, що було остаточно покладено кінець неоімперським амбіціям з боку Росії.

Говорячи про безпеку Європи, неможливо обминути увагою загрозу тероризму, хоча варто зазначити, що на сьогоднішній день Східній Європі терористи не загрожують у такому об’ємі, як Західній. Існує певна різниця між Центральною і Західною Європою у сенсі безпеки. Якщо взяти загрозу тероризму в Іспанії, Великій Британії, Італії, Німеччині, то це дійсно так. Однак, з іншого боку, це означає, що східноєвропейці перебувають у досить складній ситуації. Якщо подивитися на дебати у НАТО, то там постійно говориться про загрозу тероризму. В дійсності ж Центральна та Східна Європа не побоюються виникнення такого рівня тероризму, як Західна Європа. Хоча східноєвропейці знають, що вони також якимось чином мусять зробити свій внесок у боротьбу з тероризмом на європейському континенті. Бо якщо вони не будуть боротися з тероризмом, тоді їхні західні союзники не поможуть їм, коли у Східній чи Центральній Європі з’являться якісь обставини, пов’язані з безпекою у їхньому регіоні.

Що все це означає з точки зору політики безпеки у регіоні? Можна зробити висновок, що ми є свідками деякої трансформації ролі НАТО в Центрально-Східній Європі. Нині НАТО веде війну з тероризмом, проводить миротворчу операцію в Афганістані та ще у деяких частинах світу. Як відмічали доповідачі на форумі, відбувається зміщення ролі НАТО в сенсі європейської безпеки. Тепер ми бачимо постійне збільшення ролі Європейського Союзу. І хоча Євросоюз є досить слабкою організацією з погляду військового потенціалу, але від має великий політичний і економічний потенціал. І якщо уважно проаналізувати коментарі після останнього саміту «ЄС — Росія» в Самарі, то вперше польські політики і коментатори почали говорити про те, що вони можуть довіряти Європі. Напевно, незабаром можна буде побачити зміну ролі НАТО в Європейському Союзі, а також — і в європейському регіоні. Оскільки щодо безпеки Євросоюзу НАТО буде мати все більше і більше значення.

Великим досягненням на сьогодні є те, що у Європі не виникає загрози війни. Європа здатна приймати такі рішення у військовій сфері, які потребує Північноатлантичний альянс. Крім того, існує певна геостратегічна конкуренція відносно історичного майбутнього. Й особливо це стосується Східної Європи, де існує конкуренція двох можливих сценаріїв розвитку. Один з них можна визначити як проєвропейський, до іншого навіть досить важко підібрати назву. Умовно його можна визначити як пострадянську чи радянську модель розвитку ситуації.

Очевидно, що всі держави Центральної та Східної Європи (а це всі посткомуністичні країни) за останнє десятиліття змушені були провести радикальні заходи трансформації. Спочатку вони пройшли шлях політичних трансформацій. Комуністична система була змінена. Старою системою керували комуністи, нова система має демократичний характер. Друга система змін — трансформація економіки. Від соціалістичної економіки з центральним управлянням — до ринкової економіки. Третя група реформ полягала у тому, що був здійснений процес формування, будівництва і укорінення національної самосвідомості. Для більшої частини посткомуністичних країн потрібно було визначити свою позицію до своїх історичних традицій.

До того ж, можна говорити і про ще одне перетворення — геополітичне. Зміни в цій галузі полягали у тому, що було здійснено перехід з позиції цих країн орієнтування на Радянський Союз, євразійський простір та домінування російської мови — на Північноатлантичний простір безпеки, яким керують США. При цьому виникла потреба у зміні менталітету: проблема знання англійської мови і зміни керівних кадрів, котрі були задіяні у системі комуністичної бюрократії. Виглядає, що у країнах Балтії, державах Вишеградської групи, в країнах Південно-Східної Європи перетворення вдалося здійснити. Що стосується інших держав, таких як Україна, Болгарія, Румунія, Сербія і Хорватія, то ці країни — лише на середині шляху. Там перетворення не доведені до кінця, ці країни потребуватимуть ще 10—15 років для того, аби отримати реальні результати і здійснити конкретні перетворення.

Держави колишнього соціалістичного табору, котрі вступили до Євросоюзу, на даний момент не бачать перед собою серйозних завдань в галузі підвищення рівня безпеки. Напевно, ці завдання існують, але ці завдання другого типу і рівня, аніж загрози, котрі постають в цілому перед ЄС і НАТО. Загроза для цих країн непорівнянна із загрозою для інших, хоча виглядає дуже схожою. На форумі ті, хто виступав, підкреслювали, що хоча тероризм більше загрожує країнам Західної Європи, аніж Центральної та Східної Європи, але це лише питання часу. Можливо, терористи поки що не вважають країни Центрально-Східної Європи цільовими державами для проведення своїх терористичних акцій. Але ситуація може змінитися, і через 5 чи 10 років, ймовірно, виглядатиме зовсім іншим чином. І східні країни Європи змушені будуть постати віч-на-віч з проблемами глобального характеру.

Можна назвати п’ять чи шість типів загроз, з якими у майбутньому може зіштовхнутися уся європейська системи безпеки. Коріння цих загроз — поза Європейським Союзом. А два чи три джерела мають чіткий зовнішній вимір. До зовнішніх загроз і зовнішнього ризику можна віднести такі питання: питання Росії, питання Китаю і, нарешті, питання ісламу. А точніше, ісламського фундаменталізму і терористичних фракцій. Таким чином, потенційною загрозою номер один є Росія. Це традиційна загроза для деяких країн Центральної Європи. Наприклад, для Польщі, Східної Європи і для України. Завжди між Росією і Польщею відбувалося суперництво, але потрібно сподіватися, що Росія не буде створювати проблем полякам у найближчому майбутньому.

Росія є слабкою країною, й якби вона краще розвивала свою економіку, то зміцнила б свої позиції як держава. Адже без цього Росія не увійде до числа європейських лідерів, й її позиція буде уразливою. На сьогодні ВВП Росії нижчий, аніж у Бразилії, тому немає жодних приводів сприймати Росію як країну, котра є сильнішою, аніж Бразилія. Справа у тім, що сила держави залежить від двох факторів. Один із них традиційно пов’язаний з економікою, а інший — з наявністю ядерної зброї. Маючи слабку економіку, Росія не зможе тривалий час підтримувати свої ядерні арсенали. Крім того, у цьому контексті, вона програє США, і через 20—25 років Росія буде володіти не більше, аніж 500— 600 ядерними боєголовками, що потенційно урівняє її з іншими ядерними країнами.

З іншого боку, європейці дещо перебільшують питання нафти і сировинних ресурсів Росії. Європа залежить від Росії, але та у свою чергу залежить від тих доходів, які отримує, продаючи нафту. Майже 70 % російської нафти поступає до країн Східної та Центральної Європи, й економічне зростання Росії дуже сильно залежить від доходів, котрі ця країна отримує від продажу нафти. Тому Росія не зможе занадто інтенсивно пресингувати на поставках енергоресурсів

Після участі у форумі в Закопане все більше переконуєшся в тому, що, незважаючи на всі сьогоднішні негаразди, за останні 15 років Україна все більше просувається у бік об’єднаної Європи. Попри усе, зі всіма своїми проблемами, недоліками і надзвичайно складною політичною ситуацією, Україна вже зовсім не виглядає в очах європейців, як Росія № 2. Й на сьогодні союзниками українського просування до об’єднаної Європи, крім Польщі, готові стати ще й країни Балтії, Скандинавії та колишнього соціалістичного табору. Форум журналістів у Закопане наглядно показав — Україна не одна. Але чи зможемо і чи встигнемо ми скористатися тим шансом, який нам вкотре дає історія?..