Україна пiдозрюється у дерусифiкацiї
Проблеми прав російського і російськомовного населення в Україні традиційно були предметом спекуляцій в українсько- російських відносинах, і навіть зараз, коли на всіх рівнях декларується зміна підходу офіційної Москви до відносин з Україною, тема залишається актуальною, а думки — далеко не завжди обгрунтованими. Тема залишається актуальною у світлі нинішнього року України в Росії і в світлі майбутнього року Росії в Україні, проведення якого на минулому тижні обговорювали глави президентських адміністрацій двох країн. У адміністрації президента Росії, до речі, створена структура по роботі із співвітчизниками за кордоном — а такими в Кремлі визнали всіх, хто користується російською мовою і знайомий з російською культурою. «День» попросив у зв’язку з цим Уповноваженого з прав людини в Російській Федерації Олега МИРОНОВА відповісти на запитання — які найбільш актуальні проблеми у співпраці між Росією та Україною у сфері захисту прав людини, і передусім у тому, що стосується прав росіян, які проживають на території України?
— Становище наших співвітчизників за кордоном, забезпечення дотримання їхніх прав і свобод — один із найважливіших пріоритетів зовнішньополітичного курсу Росії останнього часу. Внаслідок серйозних історичних поворотів ХХ століття мільйони людей, які проживали колись у єдиній державі, опинилися на території інших держав. З плином часу багато наших співвітчизників почали відчувати себе відірваними від Росії, від свого національного, культурного, історичних та інших коренів. І якщо у людей, які живуть в іншому етнокультурному середовищі, відсутня можливість доступу і природного розвитку свого національно-культурного та інформаційного простору, це безпосереднім чином веде до порушення їхніх прав як нацменшин.
Я, зрозуміло, не схильний згущувати фарби і говорити про те, що всі співвітчизники, які проживають за кордоном, обмежені в правах та можливостях. Тим більше, що численні приклади говорять про успішну адаптацію багатьох наших співвітчизників у зарубіжному соціумі при одночасній підтримці ними багатосторонніх зв’язків із Росією. Цьому багато в чому сприяють і численні російські громади за рубежем. Так, наприклад, завдяки активності наших співвітчизників у Республіці Молдова прийнято Закон «Про національні меншини», який є надійною правовою основою, що регулює всі сфери життєдіяльності, в тому числі і російськомовного населення країни.
Разом з тим, не можна не бачити, що становище з правами людини наших співвітчизників у ряді країн проживання, особливо в деяких країнах «близького зарубіжжя», далеке від нормального. Права і можливості наших співвітчизників там нерідко обмежуються через наявність дискримінаційних законів, що не відповідають загальноприйнятим у Європі нормам і стандартам. І це, незважаючи на те, що більшість цих країн є членами Ради Європи з прийнятими на себе відповідними зобов’язаннями. В інших численних випадках проблеми, з якими стикаються наші співвітчизники, виникають через чиновницьке свавілля різного рівня.
Що ж до питань дотримання прав і свобод російських громадян, які проживають в Україні, то не можу сказати, що тут все благополучно. На жаль, проблеми існують як внаслідок недосконалості і недостатньої адаптованості наших законодавств до загальноєвропейських стандартів, так і внаслідок невиконання або неналежного виконання правових норм, які вже є. Незважаючи на значну правову базу, покликану захищати права і законні інтереси іноземців, у тому числі і громадян Росії, останні стикаються з безліччю проблем — труднощами при працевлаштуванні в організації України, отриманні безкоштовної вищої освіти. Трапляються випадки дискримінації українською владою росіян при реалізації їхнього законного права на отримання соціальних пільг, у тому числі інвалідів та учасників Великої Вітчизняної війни.
Часто не дотримуються і легітимні норми, що забезпечують майнові права іноземців. Чималих зусиль і матеріальних витрат коштує отримання різного роду документів і архівних довідок, пов’язаних із нарахуванням пенсій, посібників, аліментів, а також отримання посвідки на проживання, оформлення якої місцеві органи МВС прямо пов’язують з виходом із громадянства Росії.
Між Росією та Україною не існує угоди про статус громадян Росії, які постійно проживають в Україні, і громадян України, які постійно проживають у Росії. Питання перебуває в стадії обговорення на двосторонніх переговорах і просувається повiльно.
Конституція України і Закон України «Про громадянство України» передбачають можливість громадянам України мати громадянство іноземної держави (подвійне громадянство) лише у разі укладення з цією державою двостороннього міжнародного договору. З прийняттям у Росії нового Федерального закону «Про громадянство Російської Федерації», що передбачає як одну з умов набуття російського громадянства припинення іншого громадянства, якщо з цією країною не укладений окремий двосторонній договір, знімаються відмінності, що існували раніше в законодавчому підході України і Росії до розв’язання питання про громадянство. Однак досі ніяких угод у цій сфері між Росією та Україною не укладено, що на практиці призводить до ситуації, коли українці, які проживають на території Росії і втратили зв’язки з Україною, знову повинні стати громадянами України для того, щоб, оформивши вихід з українського громадянства, отримати громадянство російське.
До числа існуючих проблем можна віднести і процес дерусифікації багатьох сфер громадського життя в Україні, починаючи із звуження сфери освіти російською мовою. Закiнчуючи питаннями перегляду вітчизняної історії і викладу її у викривленому вигляді в освітніх програмах та підручниках. Якщо 10 років тому тільки у одному Києві нараховувалося 155 російських шкіл, то у минулому році — 10, а у 2002 році — вже 8. Турбує і факт ліквідації російськомовних каналів телебачення. У результаті, сьогодні функціонує лише канал ОРТ, мовлення якого ведеться на Ізраїль.
Незважаючи на те, що нині діючий Федеральний конституційний закон «Про Уповноваженого з прав людини в Російській Федерації» не оговорює компетенцію Уповноваженого відносно захисту прав співвітчизників за кордоном, ми з моєю колегою — Уповноваженою Верховної Ради України з прав людини Ніною Іванівною Карпачовою — знаходимо дієві шляхи вирішення проблем у сфері відновлення прав та свобод людини і, передусім, завдяки підписаній декілька років тому двосторонній угоді про співпрацю між омбудсманами Росії та України.
На рахунку нашої співпраці безліч цілком конкретних випадків відновлення прав як українських громадян у Росії, так і російських громадян, які проживають в Україні.
Так, за листом Н. І. Карпачової я звернувся до влади м. Москви з проханням сприяти найшвидшому виділенню для української громади Москви відповідного приміщення для розміщення в ньому бібліотеки української літератури. Це прохання було невдовзi задоволене.
У сфері уваги Уповноваженого знаходяться також питання дотримання прав громадян у процесі реалізації прикордонної співпраці Росії та України. Порушення прав у цій сфері досить поширені і різні за своєю природою. Вони зумовлюються, передусім, складною процедурою переміщення громадян через державний кордон Росії та України внаслідок непродуманості самого процесу перетину кордону, результатом чого і є великі черги в пунктах пропуску, зловживання митників, прикордонників та інших посадових осіб.
