Українців обрано до Всесвітньої академії мистецтва і науки

Учора до редакції надійшов лист від генерального секретаря Всесвітньої академії мистецтва і науки Збігнєва Бохняжа. «Я дуже радий поділитися з вами новиною, що видатного українського вченого, письменника і дипломата Юрія Щербака обрано до Академії», — пише пан Бохняж. — Ми дуже раді бачити його серед 650 стипендіатів нашої Академії та сподіваємось дізнатися більше про Україну і цю частину світу». Кандидатуру Юрія Щербака було висунуто відомим економістом і громадським діячем Богданом Гаврилишиним та самим Збігнєвом Бохняжем. Разом із Юрієм Миколайовичем до Академії було обрано і проректора Львівського національного університету ім. І. Франка Марію Зубрицьку.

Юрій ЩЕРБАК:

«Треба, щоб Україна більше звучала в європейському контексті»

Ми привітали пана Юрія з цим почесним званням по телефону. «Ого, ви вже знаєте!» — почули ми його бадьорий голос.

— Пане Юрію, якою ви бачите свою діяльність у WAAS?

— Я брав участь у дуже цікавій конференції, організованій цією Академією минулого року в Дубровнику (Хорватія), яка торкалася майбутнього людства і питань ядерної безпеки. Я робив там доповідь на цю тему з огляду на досвід Чорнобиля. Але головне те, що знову почалися розмови на досить високому рівні про можливість ядерної війни. Конференція закликала до створення без’ядерних зон та їх розширення, оскільки є велика небезпека спалаху ядерної війни. Це дуже благородна діяльність, яку здійснює Академія, і нам треба дуже серйозно думати про майбутнє. Часто, ми просто занурюємося в деталі сьогодення, в політичну боротьбу, причому не завжди високого лету, а дрібну, і не помічаємо, що є принципові питання, які стоять перед народами, країнами і, зокрема, перед Україною.

Треба, щоб Україна більше звучала в європейському контексті. І не тільки на рівні наших розмов з Польщею, Литвою, Європейським Союзом, а просто, щоб голос України було чути у світі. Тому я вирішив, що слід посилити представництво України при діяльності цієї Академії. Зараз думаю над тим, як активізувати роботу в Україні такого типу Академії. Вони обговорюють дуже серйозні питання — від соціального капіталу (робочої сили), питання молоді до майбутніх та нинішніх інновацій. Взагалі, вони виступають за інноваційне суспільство, що є для нас надзвичайно актуальною темою.

— На початку української незалежності з України було вивезено все ядерне озброєння. А як сьогодні Україна ще може долучитися до цих процесів без’ядерної політики?

— У Вашингтоні й Сеулі відбулися дві конференції. У Вашингтоні Україна заявила, що вона віддає свої запаси високозбагаченого урану, хоч це ніяка не загроза для світової ядерної безпеки. Варто нагадати, що Японія володіє приблизно 20—40 т плутонію — це кількість, яка може підірвати всю планету. Як відомо, Україна брала активну участь у процесі ядерного роззброєння. Вона створила досить ефективну систему контролю за перевезенням радіоактивних речовин. Україна удосконалила законодавчу базу в цьому плані. Нині ми — без’ядерна мирна держава, яка визнає все світове співтовариство. Разом з тим, ми повинні думати про ті процеси, які відбуваються у Чорному морі. Я, наприклад, не знаю, яким чином буде переозброюватися Чорноморський флот (Російської Федерації. — Ред.), який перебуває на території України. До того ж, сусідня держава оголосила доктрину, яка надає їй право наносити першою ядерні удари. Є багато таких небезпек, не кажучи вже про Іран та його протистояння з Ізраїлем; його погрози застосувати ядерну зброю на Близькому Сході. Є ще і КНДР... Крім того, не можна виключати, що якісь режими захочуть створити свою ядерну зброю. В дипломатичних колах є розмови, що шиїтська зброя (іранська ядерна зброя) викличе реакцію з боку сунітських держав, які обов’язково захочуть мати свою ядерну зброю. Ця зброя дуже стара, і технології її виробництва уже не є таємницею. Вона безглузда, тому що страшна у своїй знищувальній силі. Утім, багато держав вважають, що їхній престиж підвищиться від того, що в їхніх руках буде такий арсенал. Виступаючи на конференції, я наголосив, що ми добровільно віддали ядерну зброю. Всі зустріли це з розумінням, але нам потрібно увиразнювати цю роль України. Це — безпрецедентний факт, коли країна, маючи ядерну зброю, віддала її.

— Гаслом WAAS є: «Лідерство в мисленні, що веде до дії». Як ви вважаєте, чи досить у сьогоднішній Україні людей, які здатні бути лідерами, самостійно мислити і, таким чином, підвищувати імідж України в очах інших держав?

— Ми маємо духовних лідерів, беручи наших видатних письменників — Івана Дзюбу або Ліну Костенко. Ми маємо видатних релігійних лідерів, таких як: Патріарх Філарет чи Любомир Гузар. Ми маємо наукових лідерів...

Між тим, у політиці має місце жорстка антилідерська селекція, куди не допускають людей з лідерськими якостями в угоду групі осіб, які мають владу в цій країні. Що ж до лідерства цих людей, то тут є великі сумніви. На мою думку, вони просто не відповідають викликам ХХІ ст., бо вони всі люди із «совкового» минулого — з індустріальної епохи 1950—1940 рр. Радянського Союзу; у них авторитарне мислення тощо. Вони не думають про майбутнє держави і народу, а думають про свої статки і маєтки, які щосили захищають. У цьому плані лідерства немає.

Нині не дуже багато лідерів і в Європі. Після Маргарет Тетчер і Рональда Рейгана у світовій політиці лідерів мало. Вони не народжуються тисячами і не приходять до влади сотнями. Це залежить від епохи. Але я переконаний, що наближаються події, які можуть змінити цю ситуацію, і в нашій країні з’являються нові, абсолютно неочікувані лідери. Можливо, вони ще ходять студентами, але вони будуть. Переконаний, що Європа також подолає свою кризу і в ній народяться нові лідери. Це все — питання історичного моменту...

Ігор САМОКИШ, «День»

Марія ЗУБРИЦЬКА:

«Гуманітарії можуть і повинні допомогти суспільству»

— Завдання цієї Академії дуже просте: дискусії, обговорення, експертні оцінки, рекомендації до тих проблем, які сьогодні викликають особливий резонанс у різних суспільствах і зокрема — глобальному світі. Тобто це — міждисциплінарні дискусії. Ми зустрічаємося на нарадах, семінарах, скайп-конференціях тощо, дописуємо до електронних і друкованих засобів. Отже, на останньому світовому симпозіумі Академії, що відбувся у Підгоріце (Чорногорія), йшлося про економічну і фінансову кризу, про бачення цієї кризи з різних позицій — гуманістичної, мистецької, економічної. Навіть розглядали такі радикальні питання як, наприклад, відповідальність лауреатів Нобелівської премії у галузі економіки за економічну кризу і чи взагалі треба говорити про відповідальність окремих осіб чи інституцій, які давали експертні оцінки тощо. Друге питання особливо мені імпонувало: гуманістика як така, гуманітарні науки, які переживають на тлі фінансової кризи неймовірно важкі моменти. Наприклад, ішлося про Pgd-студентів, котрі не можуть знайти праці. Попит на гуманітаріїв скоротився. Зокрема, філософів та культурологів. Вони опинилися на маргінесі. Чому? І чи це не є причиною того, що є фінансова криза? Більшість із присутніх на симпозіумі у Підгоріце говорили про те, що ми повинні перейти від теоретичних аспектів до прикладних, що ми, умовно кажучи, маємо відчинити вікна і дивитися, які є до нас запити від суспільства, чим гуманітарії можуть допомогти суспільству?

Ми повинні жваво відгукуватися на проблеми локальної спільноти, давати експертні оцінки. Наприклад, бідності. Чи дитячої праці. Коли їмо шоколад, навіть не задумуємося, що діти Мадагаскару й інших африканських країн не йдуть до школи, бо задіяні на збір урожаю бобів какао. Чому 160 мільйонів дітей сьогодні недоїдають, і як цю асиметрію між бідністю і надмірною розкішшю багатства урівноважити? Ми після дискусій склали Меморандум про місію гуманітарія, який отримає керівництво ЄС, і це документ про суспільну відповідальність інтелектуала у широкому контексті.

 Щодо збільшення моїх повноважень... Перше, що я зробила, поділилася враження від тих контактів, обговорення проблем. Розумієте, Академія — це передусім унікальна нагода віч-на-віч поспілкуватися з різними людьми з академічного середовища — зокрема з тими, які стикаються з такими ж проблемами. Відповідно — почути їхню безпосередню думку. Для мене, як представника вищої школи, цікаво було почути, як вирішуються питання освіти і науки, наприклад, у Румунії, Бразилії чи Індії. Наприклад, дізнатися про вдалий досвід Бангалору і проаналізувати, чому Україна не має таких аналогів. Тобто йдеться про досвід, який варто поширювати і помножувати.

Тетяна КОЗИРЄВА, «День», Львів

ДОВІДКА «Дня»

Всесвітню академію мистецтва і науки (WAAS) було створено 1960 року групою видатних учених. Протягом свого існування ВАМН намагалася звертатися до найбільших глобальних питань, служити форумом для дискусії щодо життєвих проблем людства і просувати політику, яка стверджує універсальні права людини і служить інтересам гуманності. Нині Академія складається із 650 членів різних культур, національностей та інтелектуальних дисциплін, обраних за міждисциплінарну досконалість у природних і соціальних науках і за гуманізм та професіоналізм.