Уряд великих компромісів
Звісно, «кремленологічний» присмак супроводжує Степашина з перших днів його підвищення, коли президент Єльцин на одній із представницьких кремлівських нарад запропонував щойно призначеному першому віце-прем'єрові пересісти поближче до нього — з цього епізоду спостерігачі й зробили висновок, що незабаром відбудеться відставка Євгена Примакова. Чи не схоже на вивішування портретів членів політбюро в ієрархічному порядку? А це ж давало таку багату інформацію «кремленологам» й уважним радянським громадянам, що кінець кінцем у ЦК КПРС вирішили вивішувати портрети керівництва за алфавітом... Однак під час формування уряду вже Степашин зіткнувся із кремленологічними нормами поведінки по «відношенню» до самого себе. Коли він прибув до Сочі, то знайшов там свого першого заступника Миколу Аксененка, який прилетів до єльцинської резиденції майже інкогніто, звичайним рейсом, подейкують, — навіть без охорони... І скільки б не приховували Степашин і Аксененко свою боротьбу за майбутній вплив в уряді, вона очевидна: інакше навіщо б після кількох турів консультацій за участю першого віце-прем'єра та шефа президентської адміністрації Олександра Волошина прем'єр виборював би розмову з президентом наодинці...
Результат цих довгих консультацій такий. Степашину не вдалося відстояти призначення першим віце-прем'єром голови бюджетного комітету Держдуми Олександра Жукова, за допомогою якого він сподівався створити в уряді альтернативу впливу Бориса Березовського, інтереси якого репрезентують Аксененко та новий міністр внутрішніх справ Володимир Рушайло. Проте в кабінеті все ж таки будуть два перших віце-прем'єри: другим (саме так! Аксененка сам голова уряду назвав головним першим віце- прем'єром) став міністр фінансів Михайло Задорнов. Колишній член думської фракції «Яблуко» й голова парламентського комітету з бюджету пережив на посаді міністра фінансів і Віктора Черномирдіна, і Сергія Кирієнка (хоча його відмова піти у відставку призвела до несподівано швидкої відставки з уряду віце-прем'єра Олександра Шохіна), і тепер — Примакова. До цього часу Задорнов був старанним виконавцем, тепер стає центральною постаттю в російській економічній стратегії — подивимося, що з цього буде, однак навряд чи він може стати людиною, здатною нейтралізувати амбіції Березовського та його друзів. Боротьба між «олігархами», таким чином, ще попереду.
Інші призначення не такі цікаві. Як і передбачалося, віце-прем'єр із соціальних питань Валентина Матвієнко зберегла свою посаду, а от ветерана уряду Володимира Булгака, близького до Черномирдіна, в кабінеті не буде. Пішов у відставку міністр податків Георгій Боос, якого змінив на цій посаді Олександр Починок, який колись у цьому кріслі вже сидів. Не буде в новому уряді й міністра палива та енергетики Сергія Генералова, якого змінив його перший заступник Віктор Калюжний. Міністром у справах СНД призначено заступника міністра закордонних справ Леоніда Драчевського, а один з близьких соратників Примакова — екс-міністр Борис Пастухов буде спеціальним представником президента. Незрозуміла посада й у Рамазана Абдулатипова — міністр без портфеля, а на чолі міністерства національностей, яке очолював Абдулатипов, знову з'явився В'ячеслав Михайлов. Всі ці пересування «туди-сюди» свідчать, що ми маємо справу не зі списком, а із узгодженням списків: перший — Степашина, а другий Аксененка —Березовського.
Навряд чи урядовцям буде легко...
P.S. У багатьох коментарях уже звучало, що за деякими новими призначеннями до російського уряду стоїть фігура Бориса Березовського — хоча ніхто так і не зміг цього ні підтвердити, ні спростувати. Очевидно лише, що з відставкою Примакова Березовський справдi знову набирає ваги в російській політиці. І не лише в російській — відомо, що минулої неділі він побував у Києві. Невідомо лише, чи бачився він із Кучмою...
