«Уся президентська рать»

У той час як в Україні напружено готуються до президентських виборів, а в Білорусі переживають наслідки виборів до парламенту й референдуму про зміну конституції, ще в одній державі ЄЕП — Казахстані — вже місяць віють політичні вітри, розбуджені виборами мажилісу. Голосування за депутатів нижньої палати парламенту, що відбулося 19 вересня, багато хто вважав вкрай важливим. За дотримання зовнішніх демократичних процедур вибори мали принести легітимацію правлячій еліті. І тоді — як план-максимум — Казахстан сподівався б на задоволення своєї заявки на головування в ОБСЄ 2009 року. Аналітики очікували від казахстанської влади «камуфляжної демократизації». Але спостерігачі від ОБСЄ на чолі з українським народним депутатом Ігорем Осташем розкритикували «прозорі вибори» вщент. (Спостерігачі від СНД, звісно ж, заявили, що демократія в Казахстані виявилася на належному рівні.) Про своє бачення майбутнього політичних процесів у країні, що претендує на звання «середньоазійського тигра», «Дню» розповів директор Групи оцінки ризиків (ARG) Досим САТПАЄВ.

МЕЖА ЗРОСТАННЯ

«Будь-яка політична система має свою межу зростання. Минулі парламентські вибори ясно продемонстрували межу можливостей влади, яка не спромоглася пересилити свій страх перед політичними реформами, — каже політолог. — Абсолютну більшість в новому парламенті здобула пропрезидентська партія «Отан». Опозиція отримала одне місце за партійним списком. Але проблема полягає не в тому, що перемогла партія влади, а в тому, як вона перемогла. За офіційними даними, вона отримала близько 60%, у той час як опозиція в особі партії «Ак Жол», Демократичного вибору Казахстану (ДВК) і Комуністичної партії (КПК) в сукупності взяла 20% — всупереч адміністративному ресурсу і відсутності доступу до республіканських медійних каналів. Якби «Отан» брав участь у чесній конкурентній боротьбі, то кількість отриманих ним голосів була б набагато меншою».

На тлі скандальних виборів заявка Казахстану на головування в ОБСЄ 2009 року виглядає як політичний епатаж. Крім того, над керівництвом країни, як і раніше, тяжіє «Казахгейт» — обвинувачення в отриманні хабарів від американських нафтових компаній. Малоймовірно, що за п’ять років Казахстан зможе досягнути всіх політичних стандартів ОБСЄ — адже не за горами вибори президента, які навряд чи відбудуться гладко й у цілковитій відповідності до вимог ОБСЄ, — переконаний Досим Сатпаєв. Нагадаємо, Нурсултан Назарбаєв 2006 року має намір знову балотуватися на найвищу посаду. На думку директора Групи оцінки ризиків, «основна проблема правлячої еліти полягає в тому, що вона керується стратегією самозбереження за будь-яку ціну». «За такої стратегії можна змиритися з існуванням опозиції, але надто важко визнати її як рівноправного партнера. Напередодні виборів 2006 року президенту потрібен абсолютно лояльний і передбачуваний парламент, — каже політолог. — Надмірна агресивність влади у формуванні пропрезидентської парламентської більшості (навіть шляхом серйозного втручання у виборчий процес) свідчить про бажання Назарбаєва використати парламент в реалізації своїх нових законодавчих ініціатив, які, швидше за все, можуть бути пов’язані з достроковими президентськими виборами і змінами до конституції країни». Очевидно, саме в цьому контексті слід розглядати й оголошену раніше Назарбаєвим «політичну реформу», що передбачає деяке підвищення ролі парламенту й політичних партій.

СПІКЕР-РОЗКОЛЬНИК

Головна політична новина в Казахстані — демарш спікера мажилісу минулого скликання Жармахана Туякбая. Перший номер у списку переможця «Отана» відмовився від депутатського мандата в новому складі парламенту і вийшов із лав партії. «Я відповідально заявляю, що мажиліс обрано з порушеннями закону», — пояснив Туякбай причину свого вчинку. Досим Сатпаєв схильний розглядати такий поворот крiзь призму внутріелітних зіткнень, які, за його словами, вперше проявилися в Казахстані 2001 року, коли економічні інтереси частини політичної й бізнес-еліти зіткнулися з інтересами зятя Нурсултана Назарбаєва.

У Жармахана Туякбая мав бути серйозний мотив, щоб так підставити президента, який підтвердив «чесність і справедливість» виборів. Досим Сатпаєв наводить кілька версій. «Зокрема, це може бути пов’язано з серйозним конфліктом між спікером нижньої палати парламенту та головою адміністрації президента Імангалі Тасмагамбетовим, який керував усією виборчою кампанією і контролював діяльність ЦВК. Цей конфлікт аж ніяк не пов’язаний із демократичними цінностями, а, швидше за все, є наслідком серйозних протиріч між елітною групою, яку представляє Туякбай, і групою Тасмагамбетова, чийого посилення побоюється багато хто в політичній еліті. Не можна також виключати ймовірності того, що Жармахана Туякбая в новому парламенті вирішили залишити без посади спікера. Третя версія пов’язує його демарш із заявою опозиції про створення координаційної ради з об’єднання з метою висунення єдиного кандидата на виборах. Туякбая розглядають як одного з можливих претендентів на цю роль. Малоймовірно, що на колишнього спікера почнеться серйозний тиск, оскільки він досить впливовий і має підтримку південних кланових груп. Президенту краще тримати його поруч із собою, ніж штовхати в обійми опозиції», — вважає Досим Сатпаєв.

«Загалом результати парламентських виборів не підвищать стабільностi всередині політичної еліти, — заявляє експерт. — Якщо виходити з того, що найбільші політичні партії в Казахстані є симбіозом фінансово-промислових груп і політичної еліти і здебільшого змагаються за вплив на президента, то перемогу партії «Отан» можна розглядати як перемогу конгломерату кількох впливових груп тиску й регіональної еліти над усіма іншими (тобто фінансово-політичними угрупованнями, які стоять за партіями «Ак Жол» і «Асар»). Навряд чи це допоможе зберегти баланс сил всередині еліти, особливо після явного удару з боку адміністрації президента по амбіціях його дочки Даріги. Її партія «Асар» зазнала поразки на виборах, здобувши лише три депутатськi місця з 77».

Досим Сатпаєв прогнозує подальший розкол у політичному істеблішменті Казахстану. «По-перше, у країні з’явилося досить багато амбіційних елітних угруповань, які конфліктуватимуть як з оточенням президента, так і одне з одним за сфери впливу в економіці, — стверджує він. — По-друге, не всіх влаштовує посилення угруповань Імангалі Тасмагамбетова та «Євразійської групи», що контролює всю алюмінієву промисловість країни, на чолі з Олександром Машкевичем. По- третє, ситуація може набути непередбачуваного характеру під час передачі влади наступнику президента, який рано чи пізно з’явиться».

«КОВДРА ОПОЗИЦІЇ»

Які сьогодні реальні можливості казахстанської опозиції? На думку Досима Сатпаєва, навіть у разі ширшої участі її представників у новому парламенті вони не змогли б підвищити роль законодавчого органу в політичній системі Казахстану. Проблема — в дисбалансі між гілками влади на користь виконавчої вертикалі. «При цьому опозиції потрібно бути об’єктивнішою і розуміти, що істотних помилок припустилися і з їхнього боку — як «Ак Жол», так і блок «ДВК — КПК». Зрозуміло, що влада вжила всіх заходів, щоб ускладнити виборчу кампанію для цих політичних сил. Але ситуація могла б бути значно сприятливішою для опозиційних партій, якби вони могли в деяких випадках продемонструвати, що ведуть одну гру, а не «тягнули одну ковдру в різні боки», — каже Досим Сатпаєв.

За його словами, «в Казахстані вже було чимало спроб об’єднати опозицію, але амбіції її лідерів заважали усвідомити важливість такого об’єднання». «На жаль, перспективи появи демократичної коаліції — приблизно 50/50. Зараз начебто тривають переговори між трьома опозиційними партіями стосовно єдиного кандидата у президенти, але реальної фігури поки що немає. У різних опозиційних сил різні політичні цілі. Якщо лідери партії «Ак Жол» намагаються торгуватися з владою й можуть піти на політичну угоду, то ДВК і КПК налаштовані радикальніше. На опозицію до президентських виборів очікує боротьба за політичне виживання в заздалегідь несприятливих умовах. Слід готуватися до того, що президент намагатиметься внести істотні зміни в партійну систему Казахстану, в якій до президентських виборів може залишитися небагато учасників, — прогнозує Досим Сатпаєв. — Про це свідчать і слова Назарбаєва про те, що досвід більшості молодих демократій в Азії, що належать до «третього ешелону модернізації», показує, що їхній ривок із периферії світового розвитку був забезпечений домінуванням певної політичної партії. Парламентські вибори чітко виявили домінуючу партію Казахстану. За такого сценарію опозиції не залишається нічого іншого, як реально об’єднуватися, враховуючи не лише свій сумний досвід, а й досвід сусідньої Росії, де головною причиною поразки ліберальних сил на останніх виборах до Державної думи була їхня роздробленість».