В очікуванні білого диму

У понеділок, 18 квітня, через 16 днів після смерті Римського Папи Івана Павла II, у Ватикані почнеться процес обрання нового глави Католицької церкви. Результатами цих виборів цікавляться не лише католики й не лише люди церкви — Іван Павло II яскраво продемонстрував, яку помітну роль можуть відігравати церква й Папа в цьому світі.

Римські папи традиційно мають у Католицькій церкві майже необмежену владу. І від того, хто керує церквою, дуже багато в чому залежить політика, авторитет, добробут церкви, її вплив на світові процеси, а також та повага, з якою до нею ставляться віруючі й невіруючі сильні світу цього. Буде новий Папа лібералом чи ж консерватором, яким був у церковних справах покійний Папа? Чи збереже католицизм — в умовах секуляризації — своє європейське обличчя або ж стане релігією третього світу? Чи погодиться церква розширити права жінок у церковному житті й права духовенства в житті сімейному? Чи відбудеться реформа церкви, якої багато хто чекає, або ж буде контрреформація, як це вже бувало в історії? Чи залишаться пріоритетними для нового Римського Папи проблеми екуменізму — дружні відносини з іншими релігіями й церквами, про що так піклувався Папа Іван Павло II?

Дуже важливі запитання до майбутнього Папи також мають українські греко-католики. Чи сприятиме Святий престол повному об’єднанню українських греко-католиків — з діаспорою та Закарпаттям включно? Що буде з канонізацією митрополита Андрія Шептицького? А головне — чи зрушить із місця процес отримання Українською греко- католицькою церквою статусу Патріархату, чого вона добивається ще з часів кардинала й патріарха Йосифа Сліпого?

На всі ці запитання дасть відповідь — згодом, не одразу — новообраний Римський Папа. Якщо, звісно, він не лише «царюватиме», а й управлятиме всесвітньою Католицькою церквою, що нараховує понад один мільярд віруючих. Але спочатку його треба обрати.

Деякі правила. Після смерті Римського Папи, не раніше ніж через 15 й не пізніше ніж через 20 днів починається процедура обрання Папи наступного. Вибірниками, вони ж — кандидати у папи, є кардинали (від «cardinalis» — головний, кардинальний). Кардинал — це найвищий сан в ієрархії Католицької церкви, другий після Папи. Сьогодні у складі церкви є 183 кардинали у віці від 52 до 95 років. Збори всіх кардиналів церкви утвоюють при Папі найвищий дорадчий орган — Колегію кардиналів. Хоча правила обрання папи розробили ще в середньовіччі, кожен Папа має право впливати на процедуру обрання свого наступника, таким чином впливаючи на результати виборів після своєї смерті. До 1870 року пап обирали у Квиринальському палаці Рима. Відтоді як Католицька церква втратила Папську область (ця область стала частиною об’єднаної Італії), вибори відбуваються у Ватикані.

Конклав. У нещодавньому минулому кожен член Колегії кардиналів мав право брати участь у виборах — обирати нового Папу й бути обраним. 1970 року Римський Папа Павло VI встановив обмеження на вік; відтоді обирати й бути обраним може лише кардинал не старше 80 років. Одразу після смерті Папи утворюється виборчий орган — конклав («конклав» — від латинського «під ключ»); цим словом називають як збори вибірників, так і приміщення, де вибори відбуваються. Відповідно до реформи Папи Івана Павла II, кількість вибірників не повинна перевищувати 120. У нинішньому конклаві мають право брати участь 117 кардиналів, але присутні лише 115.

Із 1870 року конклав завжди засідає в чудовому, всесвітньо шанованому місці — у славнозвісній Сікстинській капелі музеїв Ватикану, розписаній таким геніями, як Мікеланджело («Страшний суд», «Створення світу» та ін.), Перуджино, Ботічеллі та ще багатьма чудовими художниками. Умови виборів, однак, дуже суворі: кардинали не мають права виходити з приміщення або спілкуватися з будь-ким до обрання нового Папи. Донедавна двері Сікстинської капели на час конклаву закривалися зовні важкими ланцюгами й охоронялися швейцарськими гвардійцями. Тут же в музеї кардинали харчувалися й ночували — в маленьких тісних кімнатах за стінами капели.

Як довго триває конклав? Донедавна нового Папу обирали найчастіше за кілька днів. Історія папства, однак, знає й інші випадки. Наприклад, після смерті Папи Климента IV (ХIII ст.) кардинали засідали майже три роки. Зрештою увірвався терпець місцевих можновладців — вони почали не лише залякувати кардиналів, а й істотно зменшили їм кількість їжі, не опалювали приміщення тощо. Обраний після таких «нагадувань» Папа Григорій Х поспішив встановити порядок проведення конклаву, який у загальних рисах зберігся до наших днів.

Секретність. Сьогодні суворі середньовічні правила, з одного боку, пом’якшені, а з іншого — до них додалися нові обмеження. Якщо на попередніх виборах кардиналам суворо забороняли будь-які зустрічі, листування, розмови по телефону, то сьогодні до цього додано заборони на використання стільникових телефонів, портативних комп’ютерів, інтернету, кіно- та фотозйомки. Перед початком виборів здійснюється ретельна перевірка капели на наявність «жучків». Курія (уряд Ватикану) стверджує, що все це робиться не через недовіру до кардиналів, а заради того, щоб вони не стали — не знаючи про це — носіями прослуховуючих пристроїв.

Італійські ЗМІ повідомляють, що одразу після поховання Папи Івана Павла II, всі члени майбутнього Конклаву зробили спеціальну заяву про те, що після похоронів і ще до початку виборів вони категорично ухиляються від спілкування з журналістами та іншими цікавими особами, не робитимуть будь-яких заяв; кожен із них проведе весь час, що залишився до виборів, на самоті й у молитвах. Хоча правила цього не вимагають.

Ще одна новина — вперше в історії папства кардиналам дозволено розташовуватися для нічлігу не в Сікстинській капелі, а в іншому приміщенні — в досить комфортабельному готелі «Дім Святої Марти», побудованому на території Ватикану під час понтифікату Івана Павла II. Від готелю до Сікстинської капели кардиналів доставлятиме спеціальний автобус — «від дверей до дверей».

Вибори. Отже, колегія кардиналів обирає одного з кардиналів — таємним голосуванням, двома третинами голосів і довічно. Балотування проводиться двічі на день. Після кожного голосування бюлетені спалюють у каміні з сирою (чорний дим) або сухою (білий дим) соломою. Білий дим із труби— ознака того, що Папу обрали. Цього разу цю «інформаційну систему» змінять і посилять: крім білого диму повідомлятимуть Ватикану, Риму та світу про обрання Папи також дзвони.

Відповідно до конституції Івана Павла II «Уся паства Господня» (1996), в тому разі, якщо після трьох днів засідань (тобто шість турів голосування) обрання Папи не відбулося, оголошується перерва для молитви й вільного обміну думками. Потім голосування поновлюються. Якщо наступні сім турів голосування також є безрезультатними, понтифіка обирають — за вибором конклаву — або простою більшістю голосів, або із двох лідируючих кандидатів. Це цілком виключає затяжні (іноді на роки) виборчі сесії. Деякі члени Курії заявляють, що нинішні вибори, які почнуться 18 квітня, мають дати церкві та світу нового Папу ще до кінця квітня.

Новообраного понтифіка одягають у біле вбрання, яке шиють заздалегідь. Одягається він у кімнатці, яку називають «кімнатою сліз» — жоден щойно обраний Папа не зміг утриматися від сліз, одягаючи папські шати. Він сам обирає собі ім’я, яке проголошується з балкона собору Св. Петра разом із традиційною формулою: «У нас є Папа!»

( Побутова подробиця. Римських пап і найвище духовенство церкви з ХVIII ст. «одягає» магазин-майстерня, що належить сімейству Гаммареллі. Зараз його кравці працюють цілодобово — вручну готуються комплекти сакрального одягу трьох розмірів для нового Римського папи будь-якого зросту та комплекції. Все слід закінчити до понеділка — кардинали повинні взяти три комплекти папського одягу до Сікстинської капели. До комплекту входить біла шерстяна сутана, біла муарова сутана, червона мантія, шовковий омофор, папський головний убір і пара червоних шкіряних черевиків. Філіппо Гаммареллі, один із господарів магазина, згадує: «Мені запам’яталися в Івані Павлі II його привітність, простота, надзвичайний інтерес до людей»).

Тим часом , перед початком виборів усі кардинали Католицької церкви обмінялися думками, намагаючись створити прийнятний для всіх «словесний образ» нового понтифіка — з урахуванням тих світових процесів, в умовах яких йому доведеться керувати церквою. Подібний підхід застосовували і при обранні «польського Папи» 1978 року. Вирішальними тоді стали чинник «холодної війни» у світі, ядерна загроза, комунізм, політична напруженість. Сьогодні кардинали говорять про такі проблеми, як загроза повної секуляризації європейської спільноти, проблеми сім’ї, соціальної справедливості; вони розмірковують також про всесвітню роль Римського Папи в добу глобалізації.

Хто стане 265-м Римським Папою? Світова преса зайнята прогнозами й складанням списків можливих кандидатів — чим довший список, тим легше стати оракулом. Ми не перераховуватимемо малознайомі нашим читачам імена кардиналів Католицької церкви (як згадувалося, їх — 115). Тим більше, що скільки експертів, стільки й думок — навіть стосовно того регіону на планеті, з якого можуть обрати наступного Папу. Деякі аналітики вважають, наприклад, що основна церковна активність сьогодні «залишає» Європу та переміщується до Африки, Азії й Латинської Америки. А це означає, що настав час чорношкірого Папи. З цим згоден й один із найвпливовіших кардиналів папської курії Йозеф Ратцингер: він припускає, що Папою може стати кардинал- африканець (із Нігерії) Френсіс Арінзе (відомо, що Йозеф Ратцингер також претендує на папську тіару). Марність і небезпеку прогнозів чудово продемонстрували попередні вибори — тоді мало хто (одиниці) припускав, що Папою стане майже нікому не відомий за межами Ватикану 58-річний поляк. (Коли зачитали його ім’я, дехто навіть не зрозумів, про яку країну йдеться, і чомусь вирішив, що він — африканець. Звістка про це встигла потрапити в ефір).

Епілог. Майбутня церковна політика нового Римського Папи є питанням надзвичайної ваги також для України. Адже ще Папу Івана Павла II не віддали землі, а Московський патріархат уже почав відверто «загравати» (звернення, висловлювання найвищих осіб) із ще не обраним Папою, обіцяючи йому дружбу, любов і навіть прийом у Москві (в чому суворо відмовили Івану Павлу II). Але все це за певних умов-вимог. По-перше, Римська церква має не лише припинити підтримку українських греко-католиків і офіційно визнати їх перешкодою православно-католицькому діалогу, а й сприяти (це читається між рядків) їх «поверненню» до лона «Матері-церкви» — в московське православ’я. Принаймні — не перешкоджати цьому «поверненню». Друга умова полягає в тому, що на «канонічній території» РПЦ, тобто в Україні, Білорусі, Росії структури «церкви-сестри» — католицькі парафії, дієцезії та ін. не мають права на існування. Все має повернутися «на круги своя» і бути так, як було в царській Росії — католицизм тільки для іноземців. А що стосується віротерпимості, конституційної свободи совісті, поваги до віри інших людей, — все це лише «слова, слова, слова»! Звернемо увагу на ще одну цікаву обставину: пропонуючи свої середньовічні ультиматуми, Московський патріархат зі свого боку жодних поступок Ватикану не обіцяє — тільки «дружбу». Подивимося, однак, як до всього цього поставляться Курія, Колегія кардиналів, а головне — новий Папа.